24. Засоби використання пародії, сатири та гумору в публіцистиці укр літераторів поч хх століття. Створення політичних портретів в укр пресі доби нац-визвольних змагань

Провідні публіцисти: Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Іван Огієнко, Микола Вороний, Володимир Самійленко, Микола Зеров, Григорій Чупринка тощо. Редактори: Андрій Ніковський («Нова Рада»), Володимир Винниченко («Робітнича газета»), Михайло Грушевський («ЛНВ»), Олександр Саліковський («Трибуна»), Микола Шраг («Боротьба») тощо.

До 1917 в Укр більшість складали російськомовні видання. І лише з початком революції 1917 в Україні засновуються нові укр видання, відкриваються можливості для їх вільного розвитку. Одне з найважливіших місць у тогочасній пресі відігравало питання розвитку укр м, відродження укр державності, розвиток укр культури, науки та освіти. Преса мала великий вплив на формування свідомості укр народу та сприяла утвердженню нац ідеї.

«Шершень» — гумористично-сатиричний ілюстрований тижневик. Від 1906 у Києві. Видавець і редактор Володимир Лозинський. Вийшло 26 чисел. За короткий час появи «Шершень» залишив значний слід у розвитку української політичної сатири та мистецтва журнальної графіки. Одним з перших був гумористично-сатиричний ілюстрований двотижневик під назвою "Будяк" (1921—1922), що його видавав у Львові Д. Кренжаловський. У 1923 р. двічі на місяць у Львові М. Голубець часопис під назвою "Маски". Довше протримався двотижневик сатири й гумору під назвою "Зиз", який виходив в 1924-1933 рр. кілька років за ред Л. Лепкого. Від 1933—1934 рр. виходив ще один двотижневик "Жорна".

Нарис – один з основних художньо-публіцистичних жанрів, який характеризується поєднанням художнього та аналітичного підходів. За тематикою виділяється кілька видів нарисів. Найпоширенішим з них є портретний нарис, предметом якого є особа, та чи інша людина. Пишучи нарис, як і будь-який художньо-публіцист журн матеріал, його автор окрім фактологічних та логічних аргументів наводить ще й аргументи емоційно-художні, звертається до почуттів читача. В ідеалі після прочитання нарису читач має перейнятися ставленням автора до тієї особи, якій присвячено портретний нарис. До цього жанру й Олена Пчілка. присвячений видатному історику, етнографу та письменнику Дмитру Яворницькому. Другий присвяч композитору та громадському діячу Миколі Лисенко. Михайло Коцюбинський, який пише нарис про Івана Франка. Він згадує і творчу спадщину поета, і його суспільно-політичну діяльність, і погляди, і місце цієї визначної особистості серед інших визначних людей та подій тих часів, його роль для України. Портретні нариси Дмитра Донцова експресивні, емоційні, у деякій мірі навіть радикальні. Про Петлюру. Публіцистика Донцова – це суміш емоцій, розуму та чуття. Кожен рядок випромінює національну пристрасть публіциста. Його твори інтелектуальні, наприклад нарис «В. Лєнін» містить багато алюзій на твори Достоєвського, твори Толстого та на роботи Канта і Маркса тощо. Згадує публіцист і відомих історичних постатей, наприклад Наполеона, а також історичні події. Портретні нариси Сергія Єфремова також дуже емоційні та критичні. Читаючи його публіцистичні твори, ніби відчуваєш самого автора у кожному рядку, його ставлення до людини, яку він описує. Про Муравйова. У Єфремова дещо песимістично-глузливий стиль і він, якщо критикує своїх опонентів, то спопеляючи. Він вдало порівнює однофамільців, даючи обом характеристику.