26. Світоглядні тенденції у публікаціях літературно-мистецьких журналів 20–30-х рр. Хх століття (Східна та Західна Україна).

Разом з органами політично-інформаційного характеру охопила укр преса різноманітні галузі культ життя. Хронологічно першим з них виступає місячник літератури і мистецтва «Митуса», що почав виходити у Львові з 1922 р. за ред В. Бобинського, Р. Купчинського та П. Ковжуна. Публікувались статті про історію мистецтва, модерне мистецтво, репродукції мистецьких творів тощо.

З 1922 року відновлює свою діяльність «Літературно-Науковий Вісник» під редакцією Д. Донцова. Основне завдання – формування української національної ідеї.

З 1931 року – місячник «Дзвони» у Львові, за редакцією П. Ісаєва. Упродовж дев'яти років журнал цей зумів згуртувати чимало поважних літературних та наукових сил. Порушувано всі актуальні в науковому світі питання.

В 1929—1932 рр. виходив у Львові журнал під назвою «Нові Шляхи», за редакцією А. Крушельницького. Давав він обґрунтування та ширення настроїв прихильних совєтській дійсності на східноукраїнських землях.

Під впливом націоналістичної течії були такі часописи як місячник «Дажбог», двотижневик «Напередодні», тижневик «Обрії». Всі вони виходили старанням і при ближчій участі Б. Кравціва. Перший був більш публіцистичного характеру і менше літературного. Два дальші були часописами літературно-мистецькими. Відбивали думки і настрої молодих творчих сил. Виходили в 1936-1938, взявши за зразок зовн вигляд двотижневика літ-ри, мистецтва, науки і громадського життя під назвою «Назустріч», що почав виходити у Львові в 1934. в газетному форматі.

Також важливими мистецькими журналами були місячник «Укр Мистецтво», з 1926. Зміст «Мистецтва» складався з творів найвизначніших укр та європейських митців, як також з праць істориків укр мистецтва. На його сторінках підносились проблеми нового мистецтва, його завдання тощо.

Також виходили часописи, присвячені музиці, театру, хору тощо: «Аматорський Театр», «Музичні Вісті, «Торбан», «Українська Музика» «Боян»

На сході – місячник «Зоря», Катеринослав, 1925-1934рр. Засновником та відповідальним редактором журналу був західноукраїнський письменник Іван Ткачук.

27. Укр таборова преса хх ст: причини та умови, періодизація, хрон і тер межі, кількісно-якісні х-ки, загальне спрямування часописів, видатні публіцисти і громадські кореспонденти.

Укр та­бо­ро­ва пе­рі­о­ди­ка ХХ ст - ду­хо­в­но-­по­лі­т яви­ще, ви­кли­ка­не не тіль­ки го­с­т­ри­ми сві­то­ви­ми про­ти­річ­чя­ми, а й вну­т­рі­ш­ні­ми не­ви­рі­ше­ни­ми пи­тан­ня­ми дер­жа­в­но-не­за­ле­ж­но­го ста­ту­су. Фор­му­ван­ню по­ді­б­но­го ти­пу пре­си спри­я­ли, як пра­ви­ло, між­на­р во­єн­ні зма­ган­ня та по­лі­т пе­ри­пе­тії все­ре­ди­ні дер­жа­ви. З огля­ду на це ви­ни­ка­ли та­бо­ри рі­з­но­го при­зна­чен­ня: для вій­сь­ко­во­по­ло­не­них, ви­се­ле­н­ців, пе­ре­мі­ще­них осіб, бі­же­н­ців, на­йма­них ро­бі­т­ни­ків то­що.

Та­бо­ри для укр вій­сь­ко­во­по­ло­не­них зо­се­ре­джу­ва­ли­ся під час Пер­шої сві­то­вої вій­ни та пі­с­ля її за­вер­шен­ня на те­ри­то­рії Ні­ме­ч­чи­ни, Ав­с­т­ро-­Уго­р­щи­ни, Іта­лії, Ро­сії. По­ді­б­ні по­се­лен­ня й та­бо­ри іс­ну­ва­ли у Єги­п­ті, Ту­ре­ч­чи­ні, Бо­л­га­рії, Юго­с­ла­вії, Гре­ції, Си­рії, Ла­т­вії, Ес­то­нії, на­віть Да­нії і Но­р­ве­гії. Але ін­тер­но­ва­ни­ми ста­ва­ли не тіль­ки со­л­да­ти чи офі­це­ри ті­єї чи ін­ опо­зи­цій­ної ар­мії; у та­бо­ри по­тра­п­ля­ли та­кож по­лі­тич­но чи на­ц іна­ко­ду­ма­ю­чі, ко­ли на пе­в­ній те­ри­то­рії вста­но­в­лю­ва­ла­ся вла­да ін­шої дер­жа­ви.

Періодизація :

І етап (1914 - 1920) - коли сформувалися табори укр військовополонених (Фрайштадт, Раштат, Вецляр, Зальцведель, Йозефштадт) чи міжнаціональні табори з активною, яскраво вираженою діяльністю укр громад, товариств, гуртків (Ганновер-Мюнден, Монте Кассіно). Завдяки сприянню СВУ, допомозі громадських організацій Зах України, приватним пожертвуванням, незначним власним коштам розвивалася культ-освітня й видавнича діяльність серед українців на території Австро-Угорщини, Німеччини, Італії. Сформовано і функціонувало 10 друкованих видань і 10 рукописних часописів, основним завданням яких стало нац освідомлення, “впізнання” свого імені, самовизначення, віднаходження патріотичних орієнтирів, навчання рідній мові, набуття культурно-освітніх знань.

ІІ етап (1919 - 1924) - період інтернування Армії УНР (Польща, Румунія). Поява понад 100 часописів у середовищі інтернованих військових і цивільної еміграції засвідчила необхідність творчо-духовного і нац-політ самоствердження. Доля нації починає частково залежати і вирішуватися в еміграції.

ІІІ етап (1945 - 1950) - коли табори укр військовополонених і переміщених осіб і біженців виникали в європейських державах. Основу їх склали передусім галичани, втікачі з окупованих земель радянської Укр, в’язні концтаборів, переселенці. У цей час укр інтелігенція сприяла появі понад 500 період видань різного політ, тематичного, типологічного характеру, де працювали вже знані літератори і журналісти “передвоєнного гарту”: З.Кузеля, Ю.Шерех, К.Гриневичева, О.Бургардт, С.Драгоманов, Ю.Косач, М.Орест, І.Багряний, П.Феденко тощо. Вони могли повернутися тільки в незалежну державу.

Та­бо­ри ін­тер­но­ва­но­го во­я­ц­т­ва ар­мії УНР на те­ре­нах По­ль­щі впро­довж 1920-1924 рр. спри­я­ли ви­дан­ню бли­зь­ко со­т­ні га­зет, жу­р­на­лів, бю­ле­те­нів, аль­ма­на­хів, найя­с­к­ра­ві­ши­ми се­ред яких ста­ли “На­ша зо­ря”, “Но­ве жит­тя”, “Укра­їн­сь­ка три­бу­на” та ін. У та­бо­рі га­ли­чан у Ту­хо­лі по­пу­ля­р­ні­с­тю ко­ри­с­ту­ва­ли­ся ру­ко­пи­с­ні ви­дан­ня: ін­фор­ма­цій­ні “Ра­да”, “Та­бор”, са­ти­ри­ч­ні “Ле­­жух” і “Взад”. Від 1919 до 1923 р. Укр Га­ли­ць­ка Ар­мія, ін­тер­но­ва­на у Че­хі, по­д­ба­ла про по­яву ча­со­пи­сів “Го­лос та­бо­ра”, “Укра­їн­сь­кий стрі­лець”, “Бо­м­ба”, ру­ко­пи­с­них ви­пу­с­ків са­ти­ри­ч­но­го змі­с­ту — “Ка­ме­ду­ла”, “Ла­за­рет” та ін. На­віть у Єги­п­ті по­ши­рю­ва­в­ся укр жу­р­нал “На ру­ї­нах”.

Ще роз­ма­ї­ті­шою постає та­бо­ро­ва пре­са пі­с­ля ІІ Сві­то­вої вій­ни. Най­чи­с­лен­ні­шим є за­гал укр ча­со­пи­сів на те­ри­то­рії Ні­м. Га­зе­ти й жу­р­на­ли: “Лі­та­в­ри”, “Час”, “Укра­їн­сь­кі ві­с­ті”, “Не­ді­ля”, “Лі­те­ра­ту­р­но-­на­у­ко­вий ві­с­ник”, “Про­мінь”, “Ар­ка”, “Лис Ми­ки­та” та ін. На­при­кі­н­ці тра­в­ня 1947 ро­ку у Ве­ли­кій Бри­та­нії та­кож ство­ре­ні та­бо­ри для вій­сь­ко­во­по­ло­не­них, ку­ди пе­ре­їха­ла зна­ч­на ча­с­ти­на пре­д­ста­в­ни­ків І Ди­ві­зії УНА. Осо­б­ли­ве мі­с­це тут на­ле­жа­ло лі­т-­ми­с­те­ць­ко­му жу­р­на­лу “Ве­се­л­ка”, який об’єд­нав у Ка­лі­ші ці­ле гро­но ми­с­те­ць­ких та­лан­тів: Є.Маланюка, К.Поліщука, М.Островерху, М.Се­легія, М.Чирського, Б.Базилевича, Ф.Кру­шин­ського, В.Лімниченка, П.Омель­ченка. З-по­між лі­те­ра­то­рів ви­рі­з­ня­в­ся Є.Маланюк.

У за­ль­ц­бу­р­зь­ко­му ти­ж­не­ви­ку “Про­мінь” Д.Квітка, на­ма­га­ю­чись осми­с­ли­ти пи­тан­ня “В ім’я чо­го?”, роз­г­ля­дав ду­хо­в­но-­по­лі­т ат­мо­с­фе­ру жит­тя укр емі­г­ра­ції, пе­ре­на­си­че­ну ре­во­лю­цій­ною ди­на­мі­кою і по­вен­ню ідей, де зма­га­ли­ся за укр дер­жа­в­ність рі­з­ні по­лі­т пар­тії під рі­з­ни­ми га­с­ла­ми. Як пра­ви­ло, укр ми­т­ці ви­пе­ре­джа­ли у своє­му роз­ви­т­ку на­ц по­лі­ти­ку.

28. Основні чинники створення Змі в період 2Св війни, діяльність укр журналістів на фронтах, у тилу, на окупованій укр території, у таборах переміщених осіб. Преса легальна і нелегальна. Явище колабораціоністської преси. «Таборовий формат» укр періодики 1945-1950.

Чинники створення ЗМІ: Різні ідеології, комунізація Зх. України, закриття усіх газет, переслідування НКВС усіх прихильників націоналістичних ідей, створення про радянських газет, керівні функції були передані Управлінню пропаганди й агітації ЦК ВКП(б), яке казало про що і як писати, прислужництво гітлерівському окупаційному режиму привело окремі друковані часописи до самознищення.

Основними тематичними напрямами місцевої преси стали повідомлення з фронтів, пропаганда справедливого характеру війни, розгортання мобілізаційних ресурсів, переведення промисловості на виробництво військової продукції, евакуаційні проблеми.

У діючій армії почали розгортатися фронтові, армійські, дивізійні газети, штати яких комплектувалися з робітників місцевих органів преси. Типові назви цих російськомовних газет — “За Родину!”, “В бой”, “За победу!”. Кореспонденти низових військових газет 112 брали матеріал прямо в землянках та окопах, на вогневих позиціях, на бойових кораблях. В умовах “дивізіонки” редакція та друкарня становили єдиний комплекс і пересувалися разом зі штабами. На окрему згадку заслуговують фронтові фотокореспонденти та кінооператори, які не могли описувати події зі слів учасників або очевидців, а мусили самі лізти в пекло бою за цінним кадром. Таким чином, нова війна породила новий тип преси - компартійно-фронтовий.

Подібними були й організація та методи підпільної журналістської роботи. У бойових ланках були призначені дописувачі з числа колишніх вчителів, активістів тощо, вони конспіративно передавали матеріали до редакцій, які мали прямий контакт із військовим командуванням та політичним центром.

У таборах для військовополонених і переміщених осіб у Німеччині почали виходити такі укр видання: "Наше життя", "Нова епоха", "Нове життя", "Орден", "Пластун", "Світання", "Наш шлях", "Неділя" та ін.

Період окупації. Газета «Самостійна Україна», Львів, Стецько. Колабораціоністські газети, наприклад, “Нове життя” у Харкові.

Нелегальна періодика

Неперіод “Чорний ліс” (місце розташування однієї з великих баз повстанців), “Маківка” (місце перемоги УСС над російськими військами під час Першої світової війни). Найцікавіше, що в підпіллі випускались офіційні видання “Вістник УГВР”, “Бюро інформації УГВР”, “Самостійність”

«Таборовий формат» укр періодики 1945-1950.

Це преса, яка виходила за межами України, але пропагувала нац ідеї, закликала до створення незалежної держави і т.п. Цю пресу створювали люди, які емігрували, або ж їх насильно вивезли з України. До них відносилися І.Багряний, Ю.Клен, О.Грицай, С.Росоха, С.Гординський, Е.Козак, А.Животко, та інші. Їхніми зусиллями був організований Мистецький українських рух (МУР), видавалися такі часописи “Арка”, “Літаври”, “МУР”, “Керма”, “Хорс”, “Вежі”, “Літ-науковий вісник».

29. Преса «руху опору» 70 – 80 рр. ХХ століття.( основні ідеї, їх реалізація чи актуальність для українського суспільства початку ХХІ століття). Публіцистика І. Дзюби, В. Чорновола, Є. Мороза, В. Сверстюка та інших.

На початку 60-х років XX ст. з’явилися нові форми нац-деv руху, передусім — самовидавнича діяльність. Український самовидав — це передрук віршів поетів-шестидесятників, що не були опубліковані у офіційній пресі. Після арештів 1965 р. з’явився збірник В. Чорновола про ці арешти та книга І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У другій половині 60-х років XX ст. український самодрук збагатився статтями — Є. Сверстюка, В. Стуса, В. Мороза.

“Укр/ вісник” В. Чорновола – перше напівлегальне дисидентське період видання, призначене для розповсюдження серед широкого загалу. У складеній ще в грудні 1969 р. програмі “Українського вісника” зазначалося, що видання в жодному разі не антирадянське і не антикомуністичне, “Український вісник” виходив від січня 1970 р. до березня 1972 р. видання подаватиме об'єктивну інформацію про порушення свободи слова та прав, гарантованих Конституцією СРСР, про судові та позасудові репресії, факти шовінізму й українофобії, становище українських політв'язнів, про акції протесту, а також друкуватиме твори самвидаву. У підготовці журналу брали участь М. Косів, Ю. Шухевич, Н. Світлична, В. Стус. Дві спроби продовження.

Через рік після виходу “Укр вісника” у республіці почався справжній самвидавівський бум. Як пише В. Кіпіані, “у дисидентських котельнях, інтелігентських салонах і шахтарських битовках стали розповсюджуватися незалежні журнали, газети, бюлетені, вісники”. У Києві – “Голос відродження”, у Львові – “Поступ”, у Херсоні – “Плуг”, у Харкові – “Слобідська Україна”, у Миколаєві – “Чорноморія”…

у 70-х шквал арештів. Журнал «Поступ» Гр.Хвостенко. Інші матеріали – чи то самобутні, чи передруковані зі старих видань або самвидаву.

Найвідоміші твори Івана Дзюби«„Звичайна людина“ чи міщанин?» (1959); «Інтернаціоналізм чи русифікація?» («Самвидав», 1965);Грані кристала» (1978 р.);Стефан Зорян в історії вірменської літератури» (1982 р.);«Автографи відродження» (1986 р.);«Садріддін Айні» (1987 р.); «У всякого своя доля» (1989 р.);

Євген сверстюк назв. Патріархом укр.публ. Твори: «На свято жінки»: піднімає питання ролі жінки на сторінках історії: «Зараня лиха iсторична доля поклала на неї важкий камiнь i вимагала мужности за право жити», у творах Шевченка, Основ’яненка: «Нiде у свiтовiй лiтературi нема такого трагiчного образу! Пiд iменем Катерини, Оксани, Сови, Марини, Наймички, Слiпої, ВIдьми, Лiлеї -- вiн пiдноситься, нарештi, в поемi "Марiя" до символу святої -- Богоматерi Марiї, що знесла найбiльшi страждання i вже в чисто "українському стилi" -- пiд тином.», гендерну нерівність: «Рiвнiсть її з чоловiком справiку була однiєю з українських нацiональних традицiй.». "Гострої розпуки гострий біль", "На дев'яте березня".

Чорновіл -1969р.після ув’язнення почав видавати часопис «Укр.вісник». У травні 1966 р., зібравши інформацію про порушення прав людини й радянського законодавства судовими та слідчими органами, написав і розповсюдив публіцистичну збірку “Правосуддя чи рецидиви терору?” 1965 року у Львові він уклав документальну збірку “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”) (У ньому зібрані матеріали про Першу хвилю арештів серед української інтелігенції 1965—1966: біографічні довідки про 20 політв'язнів цього «набору», їхні листи, звернення, літературні та художні твори.)

В. Мороз - укр історик, один із представників укр нац. Руху. органічним продовженням формування концепції укр націоналізму в ХХ ст., яку започаткували визначні мислителі: Міхновський, Донцов, Липа, Сціборський. «Серед Снігів», «Хроніка опору» - контрреволюційний твір, де згадується І. Дзюба його засудження: « Читав я аргументи, викладені Дзюбою, слухав також захисників його заяви. Слухав і дивувався: яке це все дрібне і не суттєве... Серед причин, наведених захисниками заяви, висуваються й такі: якби Дзюба не написав заяви — зняли б з друку його переклад, що має ось-ось вийти.», сили Укр народу: «інші народи в наших умовах давно зникли, стали Провансом. А ми — витримали! Яка ще заборонена мова дала таку багату літературу?», згадує поняття націоналізм: «Націоналізм — конечна умова поступу вселюдського; від загибелі нації терпить не тільки вона сама, а й вселюдськість взагалі»».