3. Суть і функції та процес розвитку підприємництва. Пріоритети його розвитку в Україні.

Термін "підприємництво" запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку XVIII століття французьким економістом Рішаром Кантільйоном, який характеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов'язково зв'язана з певним господарським ризиком.

Протягом тривалого періоду (з кінця XIX століття до нашого часу) підприємець не обов'язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об'єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем, не обов'язково бути власником майна і мати реальний капітал.

Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від управляючого (керівника). Підприємець - це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер - найманий працівник, який реалізовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він як правило не несе майнової відповідальності за свої дії.

Основними функціями підприємництва є:

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванні та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформа­ційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх ви­конанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Господарським Кодексом України від 16.01.2003 року.

Ключовими його розділами є:

1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

2) умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

3) стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державна підтримка і регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Для дальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення має також державна підтримка малого бізнесу.

4. Потреба виникнення та суб‘єкти бізнесу.

Економіка кожного суспільства являє собою сукупність різних видів діяльності, результатом якої є створення матеріальних благ і їх рух до споживача. Ця діяльність здійснюється на основі взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Бізнес - діяльність, яка історично виникла в процесі розвитку суспільства.

Практика індустріально розвинених країн, де бізнес є основою роз­витку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, яка позначена особливою простотою. Через узгодження між покупцями і продавцями розв'язуються одночасно всі проблеми. Перша з них - „що виробляти?" - визначається через гроші, що пла­тить споживач за товар, який він вибрав, друга - „як виробляти?" - конкуренцією між виробниками, третя - „скільки виробляти і як роз­поділяти?" - обумовлюється співвідношенням попиту і пропозиції. Такий процес відбувається постійно у кожному способі виробництва, у різних економічних системах, де сповідують ринкові відносини, а бізнес виступає як метод господарювання, тип мислення, спосіб жит­тя. Отже, бізнес є категорією ринку, тобто економічною категорією, а потреба його виникнення - закономірним історичним процесом.

Підприємництво є категорією бізнесу. У господарській практиці категорії „підприємництво" і „бізнес" часто ототожнюють. Разом з тим, це не тотожні, хоча дуже близькі за зна­ченням поняття.

Бізнес - охоплює всі відно­сини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, вклю­чаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих праців­ників, державні структури.

Підприємництво - динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об'єднання­ми громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання по­слуг з метою одержання прибутку.

Підприємництво - якісно новий ефективний тип ведення господар­ства. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, методів веден­ня та конкретного власника.

В Україні бізнесом мо­жуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії лю­дей, яким законодавчо ця діяльність заборонена. Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, держав­ної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємств (наприклад, працівники фінансових органів, податкової інспекції). Заборонено займатися бізнесом і людям, у яких, за рішен­ням суду, не закінчився строк вироку, а також тим, які мають непога­шену судимість.

Отже, суб'єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, які володіють різними ви­дами власності, а також громадяни іноземних держав і особи без громадянства - в межах повноважень, встановлених законодав­ством, а саме:

- власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяль­ність на свій ризик і під свою економічну і юридичну відповідальність (у минулому ця категорія підводилася під визначення капіталістів або простих товаровиробників), а також колективи підприємців і підпри­ємницькі асоціації;

- індивідуальні та колективні споживачі продукції (робіт, послуг), що пропонуються підприємцями, а також союзи та асоціації споживачів;

- працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на конт­рактній або іншій основі, а також їхні професійні спілки;

- державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпо­середніми учасниками угод (надання урядом замовлень підприєм­цям, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт та ін.).

До родових ознак бізнесу належать:

- обмін діяльністю між суб'єктами економіки;

- прагнення кожного учасника обміну діяльністю реалізувати свої інтереси незалежно від того, чи реалізуються при цьому інтереси контрагентів;

- прагнення до нав'язування своїх інтересів у випадку, коли контр­агенти відмовляються приймати нав'язуванні їм умови ділового спіл­кування (угоди); прояв особистої чи колективної ініціативи у процесі підготовки чи укладання угоди;

- здатність і готовність йти на особистий (чи колективний) ризик заради укладання угоди (операції) на вигідних умовах;

- готовність і уміння проводити різні прийоми ділового спілкування, які переслідують мету досягнення найбільшої вигоди;

- здатність робити різні кроки, у різних напрямах з метою забезпе­чення вигідної позиції для наступного проведення вибраних прийомів ділового спілкування;

- вміння диференціювати вірогідні й справжні результати угоди, ви­значати пріоритети діяльності та підпорядкувати їм логіку ділового спілкування.

Усі зазначені родові ознаки бізнесу повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають повністю визначені видові особливості, зумовлені товарно-грошовими відносинами.

Основними рушійними силами розвитку бізнесу є:

Демократизація суспільства

Рушійні сили розвитку бізнесу

Протиріччя

Праця

Ділова творчість людини

Прагнення до відтворення

матеріальних та духовних благ

Ризик

Конкуренція

Споживання

Інтереси

Стимули

Економічні закони розвитку

Рис. 1. 1. Основні рушійні сили розвитку бізнесу.

Система стимулів - надзви­чайно важлива характеристика системи бізнесу. Очікування винаго­роди виступає як рушійна сила бізнесу, вона стимулює працівників виробляти більше, а роботодавців - витрачати ресурси раціонально.

Рушійними силами розвитку бізнесу виступають ряд економічних законів ринку, зокрема закон вартості і закон попиту та пропозиції.

Демократизація суспільства також виступає рушійною силою, сти­мулом розвитку бізнесу, стимулює впровадження досягнень науко­во-технічного прогресу, дає можливість громадянам, їх об'єднанням займатися бізнесом, звичайно в рамках демократичних правових норм законів, створює умови для поєднання інтересів, задоволення потреб суспільства

Конкуренція є об'єк­тивною закономірністю становлення і розвитку бізнесу, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню із виробництва неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача від диктату виробників.

Бізнес має свою стратегію і тактику. Стратегія бізнесу - максимізація вигоди (доходу, прибутку) у процесі укладання різних угод. Так­тика - реалізація цієї стратегічної установки у відносинах з контр­агентами в кожному окремому випадку з використанням конкретних умов здійснення, строків і предметів угод, тобто якими способами і методами буде реалізована стратегія бізнесу.

Елементи системи бізнесу - це підприємницький, споживчий, тру­довий, державний.

Підприємницький бізнес - один із найбільш динамічних видів біз­несу. Його суб'єктами виступають як фізичні, так і юридичні особи, їх діловий інтерес - одержання продукту (доходу) - реалізується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на вироб­ництво, споживання товарів і послуг - це виробничі підприємства, фірми, установи.

Комерційне підприємництво - обмін, розподіл і споживання това­рів. Це торгові заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Страхове.

Посередницьке.

В основному є дві моделі підприємницького бізнесу (рис.1. 2):

класична - орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма, організація);

інноваційна - передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону) для підприємництва, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо. Найчастіше ці моделі використовують у поєд­нанні.

( Рис. 1. 2.)

Рис. 1.2. Основні моделі підприємницького бізнесу.

В сучасних умовах в таких країнах, як США, Німеччина підприємництво

забезпечує робочими місцями близько 60 - 70 % всіх зайнятих громадян, половина з яких є дрібними підприємцями.

Споживчий бізнес - масове явище в ринкових відносинах, оскіль­ки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на противагу під­приємницькому бізнесу, відображує загальну участь людей у системі ділових відносин. По-друге, споживчий бізнес показує зацікавленість людей у кінцевих результатах виробництва Ця діяльність безпосе­редньо спрямована на пошук найкращих умов для досягнення цих результатів. По-третє, споживчий бізнес є одночасно і силою, яка врівноважує і стимулює підприємницький бізнес, примушуючи під­приємців не тільки враховувати заходи споживачів, а і сприймати їх як партнерів по ділових зв'язках. По-четверте, учасниками споживчо­го бізнесу виступають і підприємці - як споживачі продукції інших фірм.

Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предме­ти споживання і послуги.

Трудовий бізнес - це бізнес громадян, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інтерес най­маних працівників - одержання доходів - реалізується працею у під­приємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для під­приємців виграшем в угодах є кінцевий доход фірми після збуту про­дукції, то для найманих працівників - особистий доход, який вони одержують за виконання своїх посадових обов'язків.

Основу трудового бізнесу становить приватна власність на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпосе­редньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому органи є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Проте діловий інтерес держави не може не відрізнятися від ділових інтере­сів інших суб'єктів. Основою ділового інтересу держави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, на­уково-виробничих (як правило, науко- і капіталомістких) та інших про­грам, здатних принести користь державі і його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами інший - під­приємницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програ­мах, а сама держава не має можливості реалізувати такі програми. Основою державного бізнесу є державна власність на засоби вироб­ництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові фонди.