3. Проблема обмеженості ресурсів та необхідність вибору

Фундаментальна проблема економічної науки – потреби безмежні; ресурси обмежені.

Обмеження – межі, границі, за які, згідно з законами та іншими нормативними актами, а також рішеннями державних органів, не повинна виходити діяльність економічних суб’єктів.

Обмеженість ресурсів – недостатня кількість у розпорядженні людей наявних природних і трудових ресурсів, основного капіталу для виробництва благ, здатних задовольняти потреби людини та суспільства.

Обмеженість ресурсів об’єктивно висуває питання про такий економічний розподіл, який дав би змогу найбільш ефективно їх використовувати, максимізувати прибуток, що отримується під час виробничого процесу.

З погляду фізичного характеру та перспектив використання природні ресурси поділяють на такі категорії або групи:

- поновлювані природні ресурси – це ресурси, що відносно швидко створюються та відтворюються в комплексі свої характеристик і суттєвих рис згідно із законами природи;

- непоновлюваня ресурси – це корисні копалини, які використовуються як сировина та енергоносії;

- необмежені ресурси – це енергія сонця, вітру, морських припливів, а також деякі хімічні речовини, які можуть потрапляти у виробничий обіг за умов достатньо потужних природних процесів рециклізації;

- обмеженими є поклади газу, вугілля, руд металів, інших мінералів та корисних копалин.

Фізично обмеженими видами ресурсів можна вважати як поновлювані, так і непоновлювані ресурси планети.

За умов відкритості ринкових систем та конкуренції попиту та пропозиції сировинно-енергетичних ресурсів стосовно них утворився гнучкий та динамічний механізм ціноутворення.

У зв’язку з тим, що всі ресурси обмежені існує проблема найкращого, оптимального розподілу їх між різними напрямками використання, підвищення ефективності їхнього використання. Поняття ефективності є центральним в економічному аналізі.

Ефективність – це можливість використати найкращим чином те, що має суспільство у своєму розпорядженні для досягнення найкращого результату. Стан економіки може бути охарактеризований як ефективний, якщо ефективність досягнута одночасно на всіх взаємопов’язаних ринках.

4. Методологія мікроекономічного аналізу

Метод у широкому розумінні можна визначити як діяльність, спрямовану на досягнення будь-якої мети. Метод науки, з одного боку, відображає пізнані закони досліджуваної сфери навколишнього світу, а з іншого – виступає як засіб подальшого пізнання.

Мікроекономіка використовує широкий спектр методів наукового пізнання:

• на основі наукової абстракції;

• метод аналізу і синтезу;

• метод індукції та дедукції;

• метод гіпотези;

• метод порівнювання та ін.

Діалектика – це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення. Вона є цілісним методом, фактичною системою категорій і законів.

При порівнянні історичного і логічного методів дослідження помітна безпосередня їх ідентичність.

Історичний метод дослідження виявляється логічним методом, якщо він має історичну форму, а логічний метод – історичним, взятим в необхідності (тобто звільнений від випадкової історичної форми).

Аналіз - це метод дослідження, при якому об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна із яких вивчається окремо.

Синтез - це метод дослідження, який базується на поєднанні різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.

Індукція – це метод пізнання, заснований на висновках від окремого до загального.

Дедукція – це метод, заснований на висновках від загального до окремого.

Слабка сторона індукції в тому, що вона не може чітко обґрунтувати загальне, оскільки виходить лише з розгляду частини сукупності, а дедукція – вона не може чітко обґрунтувати загальну передумову.

Важливу роль в формальній логіці відіграє порівняння – метод, який визначає подібність чи різницю явищ і процесів. Він широко використовує при систематизації і класифікації понять, так як дозволяє порівняти невідоме з відомим, виразити нове через певні поняття чи категорії.

Аналогія – це метод пізнання, заснований на перенесенні однієї чи ряду властивостей з відомого явища на невідоме.

Гіпотеза – це метод пізнання, який полягає у висуненні науково-обґрунтованих припущень про можливі зв’язки явищ і процесів.

Гіпотеза виникає тоді, коли з’являються нові фактори, які заперечують стару теорію.