2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді всі витрати поділяють на постійні та змінні витрати.

Постійні витрати (FC) — це витрати, обсяг яких в даний момент часу не залежить від обсягу і структури продукції, що виробляється (оренда землі, приміщень, амортизація, освітлення території підприємства, опалення і т. ін.).

Змінні витрати (VC) - це витрати, загальна величина яких на даний період часу залежить від обсягу, структури і асортименту продукції, що виробляється і реалізується (вартість сировини, мінералів, енергії, заробітна плата і т. п.).

Загальні витрати (ТС) – це сума витрат на всі ресурси, які використовують для виробництва продукції, це сума постійних і змінних витрат: ТС = FC + VC.

Для ухвалення виробничих рішень важливу роль відіграють оцінки різних видів середніх витрат (АС) — витрат на одини­цю продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати.

Середні постійні витрати (AFC) — це постійні витрати, поділені на обсяг продукції (TFC/Q).

Середні змінні витрати (AVC) — це змінні витрати, поділені на обсяг продукції (TVC/Q.

Середні загальні витрати (АТС) — це загальні витрати, поділені на обсяг про­дукції (ТС/Q).

Важливим під час аналізу виробничого процесу є поняття граничні витрати. Граничні витрати (МС) — це додаткові ви­трати на виробництво додаткової одиниці продукції.

3. Витрати виробництва у довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді можна розширити або скоротити виробництво в межах окремої фірми, змінюючи затрати усіх ресурсів. У будь-який момент часу розміри фірми мають певну величину. В межах цих розмірів витрати змінюються за схемою, описаною для короткострокового періоду. У довгост­роковому періоді постійних витрат немає, бо всі чинники — змінні.

Основною відмінністю між аналізом у короткому і довгому періодах є ела­стичність чинників виробництва. В довгому періоді, на відміну від короткого, мож­на контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність вико­ристання змінних чинників виробництва, а й самі розміри підприємства.

Для довгого періоду розрізняють три види витрат: довгострокові загальні, се­редні та граничні витрати.

4. Оптимум виробника

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу і праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів називається ізокостою.

Ізокоста – це лінія, яка відображає різні комбінації затрат капіталу і праці, при яких сукупні витрати виробництва залишаються незмінними.

Зміна цін на працю і капітал або загальної суми сукупних витрат на придбання цих ресурсів може змінити положення ізокости.

Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення чинників виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.

Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точ­ку.

Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою техно­логічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність:

Рівняння відображає принцип найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів чинників вироб­ництва (К, L) на одиницю вартості ресурсу (P_L, P_K) дорівнюють одне одному.

Якщо така рівність не справджується, то підприємство може отримати приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення чинників виробництва.

Якщо з'єднати точки, що відповідають різним рівням сукуп­них витрат, то отримаємо траєкторію зростання.

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношен­ня чинників виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва продукції.