Лабораторна робота № 3 Хвороби кукурудзи

Мета: Вивчити основні ознаками найпоширеніших хвороб кукурудзи.

Завданя: Скласти характеристику найпоширеніших хвороб кукурудзи за формою 1.

Питання для розгляду:

1. Хвороби кукурудзи викликані грибами.

2.Хвороби качанів та насіння.

3. Хвороби кукурудзи викликані бактеріями.

4. Хвороби кукурудзи викликані вірусами.

Питання для самостійної роботи: Основи систематики грибів класу Хітрідіоміцети (Chytridiomycetes).

Форма 1

Особливості біології збудників найпоширеніших хвороб кукурудзи

Хвороба її назва та збудник	Джерела інфекції (як поширюється, де зимує, скільки зберігає життєздатність)	Період прояву і симптоми ураження рослин	Шкодочинність	Заходи боротьби

Обладнання і матеріали: гербарій уражених хворобами рослин, кольорові фото хвороб, атласи хвороб, офіційне видання «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання в Україні».

На кукурудзі на відміну від інших зернових культур розвиток хвороб відзначається не тільки під час вегетації рослин, але й при їх збиранні, а також при зберіганні качанів і зерна. Тому знання хвороб кукурудзи й проведення заходів боротьби з ними має особливо важливе значення у недопущені втрат врожаю.

Найбільш шкодочинні хвороби кукурудзи: пухирчаста і летюча сажка, пліснявіння насіння, фузаріоз, іржа, гельмінтоспоріоз, диплодіоз, нігроспороз, бактеріоз і вірусні хвороби.

1.Грибні хвороби кукурудзи Пухирчаста сажка

Пухирчаста сажка. Збудник гриб - Ustilago zeae Beckm. з класу Basidiomycetes, порядку Ustilaginales.

Протягом вегетації кукурудзи гриб утворює декілька генерацій теліоспор. Вони у масі темно-оливкові, а поодинокі — жовто-коричневі, інкрустовані, кулясті, діаметром 8—13 мкм.

Пухирчаста сажка. В Україні хвороба поширена повсюдно, особливо в районах з посушливим кліматом, де теліоспори тривалий час зберігають життєздатність, а ослаблені дефіцитом вологи рослини найбільш сприйнятливі до зараження.

Уражаються всі надземні частини рослин: листя, стебла, качани, волоті, повітряні корені. Зараження відбувається впродовж усієї вегетації (до фази молочно-воскової стиглості зерна); уражаються молоді органи, що ростуть.

У місцях ураження з'являються спочатку світло-зелені злегка припухлі плями, які поступово розростаються і перетворюються у здуття у вигляді пухирів різного розміру і конфігурації.

Найбільших розмірів мають пухлини на качанах і стеблах. На качанах найчастіше уражуються окремі зернівки у верхній частині, в суцвіттях – окремі квітки чи гілки, на листках утворюються невеликі пухлини у вигляді шорстких зморшок. Органи рослин здатні уражуватися у будь-який період їх росту. Хламідоспори з пухирчастого наросту зберігаються в ґрунті та на його поверхні до 12 місяців, а в незруйнованих пухлинах - до 22 місяців. При обробітку ґрунту хламідоспори потрапляють на його поверхню і розносяться вітром, потрапляють на рослини разом з краплями дощу та роси через конус наростання або через піхву листя, які проникають до різних органів і викликають їх зараження. Найбільш шкідливими є ураження рослин у молодому віці, інколи у фазі паростків. При насіннєвій інфекції дифузний міцелій може поширитися до шостого міжвузля і викликати лише захворювання стебел. Рослини, заражені через коліоптиле, гинуть. Уражені стебла і коренева шийка втрачають міцність, ламаються від вітру. Проростання хламідоспор проходить при наявності крапельної вологи протягом декілька годин. Оптимальна температура для їх проростання 23-25⁰. При 15-18⁰ проростання спор уповільнюється, а при 12⁰ і нижче вони не проростають одноклітинні безбарвні, продовгуваті базидіоспори.

Основне джерело інфекції—теліоспори на рослинних рештках (особливо — в незруйнованих пухирях), які зберігають життєздатність до чотирьох років. Вони проростають базидіями, на яких формуються базидіоспори. Останні здатні брунькуватися, утворюючи споридії (вторинні конідії"). Особливо інтенсивне утворення споридій відбувається в ґрунтах, багатих на органічні речовини. Проростання теліоспор у грунті спостерігається вже при температурі 8—10°С і вологості 98—100 %.

Поодинокі теліоспори швидко втрачають життєздатність під дією вологи і сапрофітних мікроорганізмів. Додаткове джерело інфекції — заспорене насіння.

Шкодочинність пухирчастої сажки проявляється у різкому зниженні врожаю зерна і зеленої маси. При ураженні качанів втрати врожаю мо­жуть становити 50—100 %, вегетативних органів — 25—50 %.

Заходи боротьби.

• видалення з поля і спалення післязбиральних решток;

• глибока оранка полів з-під кукурудзи плугом з передплужником;

• дотримання правильної сівозміни з поверненням кукурудзи на поле не раніше ніж через 2 роки;

-розміщення посівів кукурудзи не ближче ніж 1 км від полів, де кукурудза вирощувалась у попередньому році;

• відбір на насіння качанів тільки із здорових рослин;

• обов'язкове протруювання насіння;

-на насіннєвих ділянках при розвитку на рослині 5-6 листків - видалення і знищення пухлин пухирчастої сажки, а також обприскування рослин за 10 днів до початку вимітування волоті фунгіцидами, дозволеними для використання в Україні.