![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Світогляд як духовно-практичний феномен. Історичні типи світогляду() міфологія, релігія,філософія).
- •Предмет та функції філософії.
- •Структура та основні функції філософії
- •4. Філософія як світогляд і наука
- •Місце і роль філософії в системі культури
- •Філософія , наука, релігія
- •7. Античний атомізм
- •Вчення Платона про ідеї. Поняття ідеальної держави.
- •9. Філософія Аристотеля : матерія та форма
- •10. Основні ідеї середньовічної філософії
- •11. Раціоналізм та емпіризм філософії 17 ст.
- •12. Правові ідеї т.Гоббса та Дж. Локка
- •13. Основні ідеї філософії і.Канта
- •14. Поняття практики як специфічно людського способу освоєння світу
- •15. Антропологічний характер філософії л.Фейєрбаха
- •16. Діяльність як спосіб існування соціального
- •18. Проблема відчуження людини в марксистській філософії
- •19. Вчення з. Фрейда про несвідоме
- •22. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні
- •23. Поняття соціального в філософії
- •25. Взаємодія індивідуальної та суспільної свідомості
- •27. Суспільна природа свідомості
- •28. Поняття матеріального та ідеального буття.
- •29. Поняття діалектики . Принципи (закони) діалектики
- •30. Рівні та методи наукового пізнання
- •32. Проблема масової та елітарної культури
- •35. Єдність природи та суспільства. Філософський зміст екологічної проблеми
- •36. Суспільство та його структура
- •37. Основні принципи гносеології. Об’єкт та суб’єкт пізнання
- •38. Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії
- •39. Категорії рух і розвиток в філософії
- •40. Громадянське суспільство і держава.
- •41.Загальні риси екзистенціалізму
- •42.Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії
- •43. Проблема свободи і відповідальності у сучасній філософії
- •44.Пізнання як специфічна форма людського буття
- •45.Проблема ідеального у філософії
- •46.Проблема єдності та багатомірності історії
- •47.Рівні і методи наукового пізнання
- •47.Рінвні та методи наукового пізнання
- •48.Концепція діалектичного розвитку Гегеля.
- •49.Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •50. Проблема руху, єдиного та множинного в античній філософії
- •51. Свідомість, мислення і мова
- •52.Поняття діалектики у філософії
- •53.Специфіка суспільних наук та гуманітарного пізнання
- •54. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •55.Єдність чуттєвого та раціонального в пізнання
- •56. Головні ідеї і поняття сучасної філософської герменевтики
- •57. Проблема людини в період еллінізму (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
- •58. Проблема ідеального в філософії.
- •59.Громадянське суспільство і держава
- •60.Поняття елітної і масової культури
- •61.Теорія як форма наукового пізнання.
- •62.Культура і цмвілізація
- •63. Філософський зміст категорії буття. Буття, сутність, існування
- •65.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження
- •66.Категорії рух і розвиток у філософії
- •67. Концепція критичного раціоналізму к. Поппера
- •68. Критика схоластики та методологія науки в філософії Фр.Бекона
- •69. Філософські концепції історичного процесу
- •70. Людина, індивід, особистість. Аналіз понять
- •72. Свідомість і психіка. Структура свідомості
- •73.Основні ідеї Григорія Сковороди.
- •74. Демократія, свобода і відповідальність особи в сучасному суспільстві.
- •75. Суспільна природа свідомості
- •76.Основні ідеї філософії Просвітництва
57. Проблема людини в період еллінізму (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
Елліністична духовна атмосфера соціальної, психологічної нестабільності породжує потребу в різних містичних обрядах, віру в магію, астрологію, поширення містерій. Східні релігійні традиції відповідають цим запитам своїм глибоким містицизмом, підвищеною роллю екстазу в обрядовості. Не менш потрібен новоствореній рабовласницькій імперській державності притаманний східним релігійним традиціям культ царської особи. Елліністичні правителі ретельно підтримували що запозичену в східних деспотій іще Александром Македонським традицію. Александрові ще доводилося переборювати опір греків незвичному для них обожненню живої людини. Проте надалі воно стало нормою релігійної свідомості еллінського світу, поєднавши давньосхідні погляди на божественність царської влади з грецьким культом героїв та ойкістів (засновників міста), які в міфологічному уявленні греків були причетні до олімпійських богів.
На відміну від релігії, де найбільше відчувався вплив Сходу, у філософії періоду еллінізму цілком панувала грецька традиція. Афіни й далі залишаються головним і найбільшим центром філософської думки. Існують філософські школи зі своїми традиціями, вчителями й послідовниками, а також і критиками. Філософія стає професією.
Зберігши традиції попередників, елліністична філософія змінює центр своєї уваги. Відображаючи основні соціально-психологічні та світоглядні зміни свого часу, вона дедалі більше орієнтується на проблему індивіда, на його спроби звільнитися від влади тоталітаризованого суспільства, на пошуки засад найвищого людського блага. Етична проблематика стає головною. Школи стоїків та епікурейців розмірковують над проблемою людського щастя й шукають засобів його досягти. Відправною точкою у вирішенні моральних проблем стає світовідчуття самотньої, не впевненої в завтрашньому дні людини, яка усвідомлює неможливість вплинути на перебіг подій, безсила перед необмеженою центральною владою пізньоантичного суспільства, і якій можна допомогти, тільки звільнивши її від влади зовнішнього світу, передусім від його політики[2, c. 103-104].
Епікур в етичному вченні обґрунтовує свободу індивіда як незалежність, «відхиляння» від усього зовнішнього. Помірність, розумність задоволень і жадань, доброчесність визначають міру блаженства людського життя в цій своєрідній негативній свободі В епікуреїзмі доброчесність і щастя невіддільні одне від одного: щастя — мета, а доброчесність — засіб досягти особистого щастя.
За стоїчними уявленнями, у світі панує сувора невблаганна необхідність. Із наперед визначеного перебігу подій несила вирватися за жодних обставин. Однак людина, наділена розумом і здатна збагнути невідворотність долі, здобуває свободу у свідомому підкоренні їй (фізичному й душевному). Мужність і розсудливість, стійкість перед мінливістю долі, збереження своєї моральної сутності, своєї доброчесності дають змогу досягти незворушності, рівноваги й несхитності духу, які і є щастям, блаженством. Для стоїків щастя — нагорода за доброчесність.
Звільнення людини від влади зовнішнього світу (в Епікура — завдяки втечі від нього, у стоїків — через безумовну покору йому) є морально досконалим життям і головною чеснотою мудрих. У цьому відмінність філософії елліністичного періоду від класичної філософії, що орієнтувала особу на інтереси поліса й суспільну справедливість.
Водночас із цими провідними школами елліністичної пори існувала також заснована Пірроном школа скептиків. Оскільки, вважали скептики, людські почуття недосконалі, будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу неможливе. Жодної проблеми не можна розв'язати, бо протилежні твердження однаковою мірою сумнівні. Отже, найправильнішим буде взагалі уникати будь-яких категоричних суджень про світ.
Скептицизм, індивідуалізм філософської думки, так само як і переживання містицизму в релігії, — ознаки кризових явищ в елліністичному світі, що не минали навіть у найсприятливіші для розвитку культури часи.
Елліністичний період позначився небаченим досі розквітом науки завдяки плідному синтезові наукових досягнень Стародавнього Сходу та грецького раціонального методу пізнання. Наука виокремилася з філософії з її всеохопним світосприйманням.
Центрами розвитку науки стали засновані Александром Македонським міста. Тією ж мірою, якою елліністична філософія пов'язана з Афінами, вся елліністична наука прямо чи опосередковано пов'язана зі столицею елліністичного Єгипту Александрією — містом, названим на честь його засновника. Покровителями наук були вже перші Птолемеї. Створений Птолемеєм І Александрійський Мусейон став справжнім науковим центром з анатомічними театрами, обсерваторіями, зоопарками, ботанічними садами, найбільшою на ті часи бібліотекою. Вчених, що мешкали й працювали тут, утримувала держава. Матеріальна база наукових досліджень зростала також завдяки меценатству, яке стало дуже престижним.
До наукових надбань елліністичної пори належить видатна праця Евкліда «Початки», синтез математичних знань стародавнього світу, праці Архімеда Сиракузького з проблем математики й фізики, праці засновника тригонометрії Аполлонія з Перги.
Завдяки походам Александра Македонського дістали поштовх до розвитку астрономія та географія. Розширення географічних уявлень греків і знайомство з вавилонськими астрономічними центрами в цих походах зумовили низку наукових відкриттів. Арістарх Самоський висунув гіпотезу геліоцентризму. Хоч і не визнана в античності й середньовіччі, вона була першою в астрономічній науці здогадкою про будову сонячної системи. Ератосфен, дійшовши висновку про кулястість Землі, досить точно виміряв довжину її кола. Дікеарх склав карту тогочасного світу й вирахував висоту багатьох гір Греції.
Розширилося пізнання природи та людини. В період еллінізму Арістофан з Візантії створив систематизований виклад зоологічних знань, Феофраст — ботанічних, Каллімах уклав каталог птахів. Триває накопичення медичних знань, особливо завдяки анатомічним дослідженням (Ерасистрат, Герофіл).
Епопея Александра Македонського дала матеріал для розвитку історичної науки. Для елліністичного періоду характерне співіснування двох типів історичних досліджень. Багата мемуаристика того часу за своєю формою більше скидається на художню літературу, ніж на наукове дослідження, їй притаманні штучна драматизація подій, використання риторичних засобів викладу, розрахованих на емоційну реакцію читача, вихваляння особистих заслуг можновладців. Як приклад можна навести праці Каллісфена про Александра Македонського, Клітарха Александрійського, Філарха. Водночас було чимало історичних праць, у яких історичні події подано точно і об'єктивно: так описав історію походів Александра Македонського Птолемей І, Ієронім із Кардії — боротьбу діадохів.
Особливе наукове досягнення елліністичної культури — поява грецької філології. Утримання величезної кількості текстів Александрійської бібліотеки потребувало не лише класифікації та каталогізації, а й бібліографічних описів, критики текстів, встановлення авторської, канонічної редакції, граматичних коментарів, з'ясування авторства, часу написання тощо.