- •Світогляд як духовно-практичний феномен. Історичні типи світогляду() міфологія, релігія,філософія).
- •Предмет та функції філософії.
- •Структура та основні функції філософії
- •4. Філософія як світогляд і наука
- •Місце і роль філософії в системі культури
- •Філософія , наука, релігія
- •7. Античний атомізм
- •Вчення Платона про ідеї. Поняття ідеальної держави.
- •9. Філософія Аристотеля : матерія та форма
- •10. Основні ідеї середньовічної філософії
- •11. Раціоналізм та емпіризм філософії 17 ст.
- •12. Правові ідеї т.Гоббса та Дж. Локка
- •13. Основні ідеї філософії і.Канта
- •14. Поняття практики як специфічно людського способу освоєння світу
- •15. Антропологічний характер філософії л.Фейєрбаха
- •16. Діяльність як спосіб існування соціального
- •18. Проблема відчуження людини в марксистській філософії
- •19. Вчення з. Фрейда про несвідоме
- •22. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні
- •23. Поняття соціального в філософії
- •25. Взаємодія індивідуальної та суспільної свідомості
- •27. Суспільна природа свідомості
- •28. Поняття матеріального та ідеального буття.
- •29. Поняття діалектики . Принципи (закони) діалектики
- •30. Рівні та методи наукового пізнання
- •32. Проблема масової та елітарної культури
- •35. Єдність природи та суспільства. Філософський зміст екологічної проблеми
- •36. Суспільство та його структура
- •37. Основні принципи гносеології. Об’єкт та суб’єкт пізнання
- •38. Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії
- •39. Категорії рух і розвиток в філософії
- •40. Громадянське суспільство і держава.
- •41.Загальні риси екзистенціалізму
- •42.Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії
- •43. Проблема свободи і відповідальності у сучасній філософії
- •44.Пізнання як специфічна форма людського буття
- •45.Проблема ідеального у філософії
- •46.Проблема єдності та багатомірності історії
- •47.Рівні і методи наукового пізнання
- •47.Рінвні та методи наукового пізнання
- •48.Концепція діалектичного розвитку Гегеля.
- •49.Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії
- •50. Проблема руху, єдиного та множинного в античній філософії
- •51. Свідомість, мислення і мова
- •52.Поняття діалектики у філософії
- •53.Специфіка суспільних наук та гуманітарного пізнання
- •54. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
- •55.Єдність чуттєвого та раціонального в пізнання
- •56. Головні ідеї і поняття сучасної філософської герменевтики
- •57. Проблема людини в період еллінізму (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
- •58. Проблема ідеального в філософії.
- •59.Громадянське суспільство і держава
- •60.Поняття елітної і масової культури
- •61.Теорія як форма наукового пізнання.
- •62.Культура і цмвілізація
- •63. Філософський зміст категорії буття. Буття, сутність, існування
- •65.Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження
- •66.Категорії рух і розвиток у філософії
- •67. Концепція критичного раціоналізму к. Поппера
- •68. Критика схоластики та методологія науки в філософії Фр.Бекона
- •69. Філософські концепції історичного процесу
- •70. Людина, індивід, особистість. Аналіз понять
- •72. Свідомість і психіка. Структура свідомості
- •73.Основні ідеї Григорія Сковороди.
- •74. Демократія, свобода і відповідальність особи в сучасному суспільстві.
- •75. Суспільна природа свідомості
- •76.Основні ідеї філософії Просвітництва
36. Суспільство та його структура
Суспільство - це процес і результат взаємодії конкретних людей, і висхідним пунктом цього процесу є суспільне виробництво. Суспільне виробництво поділяється на духовне і матеріальне виробництво. Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей (одяг, житло, їжа та інше).
На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволен¬ня своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціально¬го інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гоббс, Ж.-Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та фран¬цузькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г.Гегель — як реальний процес життєдіяльності людей, що відбу¬вається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І.Бентам визначає суспільство як "фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени". Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб, мо¬тивів індивідів. М.Вебер доповнює її тезою про "деякий мінімум взаємо-орієнтацій". Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Т.Пар-сонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. Марксистська соціальна філо¬софія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяльності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціаль¬ний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки — ось головний висновок марксист¬ської соціальної філософії
37. Основні принципи гносеології. Об’єкт та суб’єкт пізнання
Гносеологія - теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які функціонують в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єкту дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання - матеріалізм та ідеалізм.
Сучасна наукова гносеологія грунтується на таких принципах: Об'єкти́вність — філософське поняття, що означає характеристику предмета, зміст, знання чи спосіб існування (дійсності), яка полягає в їх незалежності від людської свідомості (суб'єкта, який пізнає); Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості); Діале́ктика — мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку; Практика— доцільна і цілеспрямована діяльність. Практика — це діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури; Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.
Суб’єкт – це людина, але не будь-яка, а лише та, котра здатна пізнавати, активна, творча, цілеспрямована. Об’єкт – це та частина об’єктивної дійсності, на що спрямована пізнавальна діяльність людини. Наслідком взаємодії суб’єкта і об’єкта є пізнавальний (гносеологічний) образ того, що пізнається.