19. Вчення з. Фрейда про несвідоме

Фрейд: відкриття несвідомого в щиросердечному житті людини. Ідея несвідомої мотивації свідомості стала предметі i уваги австрійського лікаря З.Фрейда. Как і Маркс, він виходив з визнання детермінованности зі знання об’єктивними до нього факторами, не представленими в досвіді самої свідомості, а тому несвідомими. Але, на відміну від Маркса, З.Фрейд відносив до цих факторів психологічні і біологічні потреби, що викликають неусвідомлювані переживання.

У стиснутій і трохи спрощеній формі суть вчення Фрейда зводиться до наступного положенням. У людині захована велика сила – “несвідоме”, або, як він його називав, “Воно”. Цією силою керує і неї розподіляє лібідо (лат. libido –потяг, бажання, пристрасть) – гіпотетична психічна енергія сексуальних потягів. Сила і зміст несвідомого виявляється в снах. Крім “Воно”, у структурі людського духовного досвіду присутні суспільні норми і соціальні установки які вчений назвав “Зверх-Я”. “Зверх-Я” утворить систему соціальних фільтрів, про які ми говорили вище. Те, що не пропускається через фільтри “Зверх-Я”, заганяється в несвідоме, “витісняється” зі свідомості, стаючи згодом причиною серйозних психічних розладів... Однієї з таких причин є “едипів комплекс” –неусвідомлюване бажання дитини-хлопчика-юнака вбити батька. Бунт проти батька і бажання бути поруч з матір’ю або навіть володіти нею іде своними джерелами в архаїку, коли сини зговорилися й убили батька – владаря первісного племені. З тих пір у людському духовному досвіді успадковується і відтворюється структура “едипового комплексу”. Цей сексуальний “дефект” –причина багатьох неврозів. Культура, розвиток цивілізації припускають нескінченну роботу з відлучення людей від інстинктів. Але коли культура надмірно стискує інстинкти, вони вириваються назовні, як джин із пляшки, і знищують її.

Як і Маркс, Фрейд вважав, що несвідоме – причина й основа людського духовного рабства. Однак якщо Маркс бачив у цьому рабстві джерела соціальної несвободи, то Фрейд-лікар зводив його до щиросердечних захворювань. На відміну від Маркса, Фрейд жорстко не зв’язував сво-боду людини із суспільними змінами. Він виходив з того, що в будь-якім суспільстві людини можна перетворити в що самоусвідомить і вільного, самостійно визначальну свою долю, якщо зробити свідомим його індивідуа-льне несвідоме.

Відкривши в структурі духовного досвіду людини три рівні – “Зверх-Я” (батьківські догми, традиції, ідеали, совість та інші ціннісні уявлення, що домінують у культурі), “Воно” (несвідоме, інстинкти), “Я” (свідомість), Фрейд дав точний діагноз своєму часу, вірніше, людині свого часу. Надмірний тиск “Зверх-Я”, що не вживається зі світом людських несвідомих інстинктів, створює неповноцінну особистість, веде людей у світ ілюзій із приводу можливості чисто соціальними “вивертами” діяти природу людини, підправляти і змінювати її. Фрейд нагадав людям про існування, що у міру розвитку цивілізації витісняється, але не зникає. Витиснуті несвідомі інстинкти порівнянні з пороховою бочкою, готової вибухнути раптово у вигляді психічних зривів, а також усякого роду соціальних бунтів. Надмірний тиск “Зверх-Я” як би провокує посилення емоції “Воно”. В результаті людина виявляється заручником сил, що не підкоряються його “Я”. Поки людина живе в суспільстві, йому не позбутися від впливу “Зверх-Я”; аналогічно, поки він живий, йому не вдасться цілком звільнитися від сили інстинктів. Вихід – в осмисленні існування цих сил і їхніх впливів і встановлення між ними якогось компромісу. Тільки в цьому випадку розширюється простір людської свободи, а отже, простір свідомості.

Якщо випливати логіці вчення Фрейда, то приборкати буйство несвідомого, “Воно”, можна тільки одним способом: підсилити “Зверх-Я”, збільшити репресивну функцію культури і тим поставити на шляху розростання непередбаченого “Воно” стримуючі перешкоди.

20. Специфіка наукового пізнання. Форми і види наукового пізнання

Наукове пізнання як відносно самостійна, цілеспрямована пізнавальна діяльність — складний багатокомпонентний процес, що охоплює: пізнавальну діяльність спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки щодо своєї професійної діяльності; об'єкти пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання й проявляється в певних логічних формах. Наукове пізнання вирішує чітко окреслені завдання, що визначаються цілями пізнання і, в свою чергу, детермінуються практичними потребами суспільства й потребами розвитку самої науки. Факти не лише живлять, стимулюють, а й рухають пізнавальний процес. Факт — це не лише чуттєво-дане у відчуттях, сприйняттях і переживаннях суб'єкта, як стверджують суб'єктивні ідеалісти.. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності й суб'єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує цілий ряд функцій, основними з яких є: під сумування досвіду попереднього розвитку знання; синтезування знання в цілісну систему; виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

Проблема — це форма й засіб наукового пізнання, яка поєднує в собі два змістові елементи: знання про незнання й передбачення можливості наукового відкриття. Гіпотеза — це форма й засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Концепція— це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність. Вона має чітку логічну структуру, дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності й суттєві характеристики об'єкта

21. Свідомість і психіка. Структура свідомості в психоаналітичній концепції