Показання до постановки очисної клізми

• затримка стільця;

• підготовка до рентгенологічного дослідження;

• харчові інтоксикації;

• перед прийняттям лікувальної і краплинної клізми.

Протипоказання:

• запальні явища в товстій кишці;

• геморой, що кровоточить;

• випадання прямої кишки;

• шлункові і кишкові кровотечі.

Необхідні приналежності:

• кружка Есмарха;

• гумовий, емальований або скляний резервуар обсягом до 2 л з гумовою трубкою, наприкінці якої є кран, що регулює надходження води;

• скляний або ебонітовий наконечник, чисто вимитий і прокип'ячений;

• вазелін;

• шпатель (паличка) для змазування наконечника вазеліном;

• цебро.

Послідовність дій:

1. До вживання перевірити наконечник ( чи не зламані краї) і змазати вазеліном.

2. Наповнити кружку Есмарха на 2/3 обсягу водою кімнатної температури.

3. Закрити кран на гумовій трубці.

4. Відкрити кран на трубці і випустити небагато води для заповнення системи.

5. Снову закрити кран на трубці.

6. Підвісити кружку Есмарха на штатив.

7. Укласти хворого на тапчан або ліжко ближче до краю, на лівий бік, із зігнутими і підтягнутими до живота ногами.

8. Під сідниці підкласти клейонку, вільний край її опустити в цебро.

9. Зняти зі штатива кружку Есмарха і тримати нижче ліжка.

10. Відкрити кран на гумовій трубці, випустити небагато рідини і повітря, потім закрити кран.

11. Розсунути сідниці й обертальним рухом обережно ввести в пряму кишку наконечник.

12. Відкрити кран на гумовій трубці і підняти кружку Есамрха вище ліжка.

13. Поступово уводити воду в пряму кишку.

14. Стежити за станом хворого: з появою болі у животі або позивів до спорожнювання кишечнику кружку Есмарха опустити, щоб вивести повітря з кишечнику.

15. Коли хворий заспокоїться, знову підняти кружку вище ліжка і тримати доти, поки не вийде майже вся рідина.

16. Небагато рідини залишають, щоб не вводити повітря з кухля в кишечник.

17. Обережно вивести обертальним рухом наконечник із прямої кишки хворого при закритому крані.

18. Хворий повинен знаходитись в положенні "лежачи" протягом 10 хв.

19. "Ходячий" хворий направляється в туалетну кімнату для спорожнювання кишечнику.

20. Хворому, що знаходиться на ліжковому режимі, підкласти підкладне судно.

21. Після спорожнювання кишечнику підмити хворого.

22. Клейонкою накрити підкладне судно і винести в туалетну кімнату.

23. Хворого зручно укласти і накрити ковдрою.

24. Кружку Есмарха добре промити і продезинфікувати 3%-м розчином хлораміну.

25. Наконечник ретельно промити гарячою водою з милом.

26. Зберігати наконечники в чистих банках, на дні яких знаходиться вата; перед уживанням наконечники прокип'ятити.

Дія очисної клізми м'яка. При цьому спорожняється тільки нижній відділ кишечнику. Рідина, що вводиться, робить механічний, термічний і хімічний вплив на кишечник, що набагато підсилює перистальтику, розпушує калові маси і полегшує їхнє виведення. Дія клізми настає через 10 хв і хворому не приходиться тужитися.

Основні принципи догляду за хворими у післяопераційному періоді

Післяопераційний період – проміжок часу від проведення операції до видужання хворого або виписки його із стаціонару. Післяопераційний період розділяють на періоди: ранній – 3-5 діб, пізній – 2-3 тижні, віддалений – до відновлення працездатності.

Завданнями післяопераційного періоду є профілактика і лікування післяопераційних ускладнень, прискорення процесів регенерації, відновлення працездатності.

Розрізняють нормальний і ускладнений перебіг післяопераційного періоду. В післяопераційному стані хворого виділяють три фази (стадії): катаболічну, зворотного розвитку і анаболічну.

Катаболічна фаза триває 3-7 діб і є захисною реакцією організму, мета якої стимулювати роботу захисних механізмів організму шляхом швидкої доставки необхідних енергетичних і пластичних матеріалів. Вона характеризується активацією симпатико-адреналової системи, гіпоталамуса і гіпофіза, підвищеним рівнем розпаду білків. При цьому хворі втрачають масу.

Клінічні прояви катаболічної фази післяопераційного періоду відбиваються на діяльності нервової, серцево-судинної, дихальної систем, функціях печінки і нирок.

Фаза зворотного розвитку триває 4-6 діб. Нормалізується білковий обмін. Знижується виділення калію з сечею. Відновлюється водно-електролітний баланс. Ознаками фази зворотного розвитку є зникнення болю, нормалізація температури тіла, поява апетиту. Хворі стають активними. Шкірні покриви у них набувають звичайного кольору, дихання стає глибоким, нормальної частоти, частота пульсу також нормалізується. Відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту: з‘являються кишкові шуми, починають відходити гази.

Анаболічна фаза триває 2-5 тижнів. Її тривалість залежить від вихідного стану хворого, важкості операції, наявності ускладнень. Ця фаза характеризується нормалізацією обмінних процесів в організмі та функцій органів і систем, збільшенням маси тіла, проте повне відновлення маси тіла інколи займає декілька місяців.

Після операції хворі поступають у відділення або палату інтенсивної терапії. В цих підрозділах необхідно ознайомити студентів із обладнанням для спостереження і реєстрації частоти пульсу, ЕКГ, ЕЕГ та ін. Експрес-лабораторія дозволяє стежити за рівнем гемоглобіну, значенням гематокриту, концентрацією електролітів, білків крові, ОЦК, кислотно-лужним станом.

Необхідно звернути увагу на виконання “правила трьох катетерів”: катетер в носі (кисень), катетер в вені, катетер в січовому міхурі, а у хворих без свідомості – зонд в шлунку для парентерального живлення (“правило чотирьох катетерів”).

Стан хворого, дані суб‘єктивного, об‘єктивного та спеціальних методів обстеження записують в історію хвороби (у щоденник).

Догляд і спостереження за хворим після місцевої анестезії. Варто мати на увазі, що деякі хворі мають підвищену чутливість до новокаїну, у зв'язку з чим у них після операції під місцевим знеболюванням можуть виникнути загальні розлади: слабість, падіння артеріального тиску, тахікардія, блювота, ціаноз. У таких випадках потрібно ввести підшкірно 1—2 мл 10 % розчину кофеїну, внутрішньовенно – 20 мл 40 % глюкози, 500— 1000 мл фізіологічного розчину. Як правило, через 2-4 години всі явища інтоксикації проходять.

Догляд і спостереження за хворим після загального наркозу. Хворого після наркозу укладають у тепле ліжко на спину з поверненою головою або на бік (щоб попередити западання язика) на 4—5 годин без подушки, обкладають грілками. Будити хворого не потрібно. Відразу ж після операції на область операційної рани бажано покласти на кілька годин гніт або гумовий міхур з льодом. Застосування ваги і холоду на оперовану область приведе до здавлювання і звуження дрібних кровоносних судин і попереджає скупчення крові в тканинах операційної рани. Холод заспокоює біль, попереджає ряд ускладнень, знижує процеси обміну, завдяки чому тканини легше переносять недостатність кровообігу, викликану операцією. Доти, поки хворий не прокинеться і не прийде у свідомість, медична сестра повинна знаходитись біля нього невідступно, спостерігати за загальним станом, зовнішнім виглядом, артеріальним тиском, пульсом, диханням.

Догляд за хворим при виникненні блювоти після наркозу. У перші 2—3 години після наркозу хворому не дають ні пити, ні їсти. З появою блювоти голову хворого повертають на бік, до рота підставляють лоток або підкладають рушник, з порожнини рота видаляють блювотні маси для того, щоб не відбулася аспірація, а в наступному — ателектаз легень. Після закінчення блювоти рот протирають вологим тампоном. При блювоті після наркозу рекомендується введення під шкіру 1—2 мл 2,5 % розчину аміназіну, 1 мл 2,5 % розчину діпразіну.

Профілактика ускладнень на органах дихання в післяопераційний періо. Важливим для попередження легеневих ускладнень є захист хворого від охолодження під час доставки з операційної в палату. Його потрібно укрити, укутати, тому що в операційній температура повітря вище, ніж у коридорах, а при транспортуванні можливий вплив протягів.

Для профілактики ускладнень з боку органів дихання необхідно прийняти активні заходи для поліпшення дихального процесу: поставити банки на груди, спину. Відразу ж після пробудження від наркозу потрібно змусити хворого періодично робити глибокі вдихи і видихи, рухи верхніх і нижніх кінцівок. Медична сестра повинна терпляче роз'ясняти пацієнтові необхідність і безпеку глибокого дихання. Хворим пропонують надувати гумові кулі, відкашлюватись. При кашлі хворий повинен покласти руку на область рани і, дотримуючи її, зігнути коліна. Введення наркотичних і болезаспокійливих засобів має велике значення для посилення глибини дихання. З метою поліпшення кровообігу і попередження післяопераційних легеневих ускладнень хворому призначають камфорну олію по 2-3 мл до 3-4 разів на добу (обов'язково в підігрітому виді). У палаті для важких післяопераційних хворих постійно повинні бути: забезпечена подача кисню, відсмоктувач.

Догляд за хворим після операції на органах черевної порожнини.Після операції на органах черевної порожнини під місцевим знеболюванням хворого потрібно укласти в ліжко так, щоб рана знаходилась в спокої. Якщо хірург не дає спеціальних вказівок, найбільш зручним буде положення з піднятим головним кінцем ліжка і злегка зігнутими ногами. Таке положення сприяє розслабленню черевної стінки, забезпечує спокій для операційної рани, поліпшує дихання і кровообіг.

Догляд за хворим після операцій на шлунку.Після операції на шлунку сестра повинна пам'ятати про можливості важких післяопераційних кровотеч, причому такий яскравий симптом, як кривава блювота, не завжди присутній, і кровотеча може протікати з перевагою загальних симптомів: блідість шкірних покривів, зміна наповнення та частоти пульсу, зниження артеріального тиску.

Догляд за хворими з гастростомою.Гастростому – нориця шлунка – найчастіше накладають при непрохідності стравоходу (рак, рубцеві звуження в результаті опіків і ін.). Через стому їжа надходить безпосередньо в шлунок, минаючи ротову порожнину і стравохід. Сестра повинна стежити за тим, щоб трубка не випала, особливо в найближчі дні після операції, коли ще не сформувався канал. Якщо ж це сталося, не треба намагатися ввести трубку, що випала, тому що введення «наосліп» може привести до влучення трубки не в шлунок, а у вільну черевну порожнину, що погрожує розвитком перитоніту. Після сформування нориці і зняття швів треба навчити хворого вводити трубку самостійно. Після кожної годівлі потрібно робити туалет шкіри навколо нориці. Для попередження роздратування шкіру змазують індиферентними мазями (цинковою, пастою Лассара й ін.).

Догляд за хворим після операцій на товстому кишечнику. Велике значення має правильно проведений режим харчування. У цих хворих особливо небезпечно завантажувати кишечник і викликати ранню перистальтику. Годувати хворого потрібно суворо за розпорядженням лікаря.

Догляд за хворими з кишковими норицями. При непрохідності кишечнику іноді для його спорожнювання накладають норицю на кишку — або тимчасово (якщо в майбутньому передбачається радикальна операція для усунення причини непрохідності і наступного закриття нориці), або постійно (якщо пухлина не підлягає видаленню або після видалення пухлини відновити природну прохідність не вдалося). В залежності від місця накладення нориці змінюється і характер його відокремлюваного: з нориці на тонкій кишці (ентеростома) воно буде рідким, а на дистальних відділах товстої кишки— мати вигляд оформленого калу (відокремлюване зі свища сліпої кишки — цекостоми — досить рідке). Хворих з кишковими норицями варто часто перев'язувати, щоб попередити подразнення і запалення шкіри навколо нориці. Пов'язку потрібно накладати так, щоб вона не сповзала при рухах. Педантичне дотримання чистоти — обов'язкова умова при догляді за хворими з кишковими свищами. Після кожного спорожнювання на виступаючу слизувату кишки протиприродного заднього проходу добре покласти серветку, змочену вазеліновою олією, покрити її марлевими серветками і ватою. Зміцнювати пов'язку краще бинтами або спеціальними бандажами. Застосовувати клеол, пластир не рекомендується, тому що часта зміна, застосування клейових пов'язок веде до подразнення шкіри, дерматиту.

Догляд за шкірою навколо кишкової нориці. Мацерація шкіри навколо нориці викликає болісні страждання пацієнта. Основною причиною роз'їдання тканин є дія ферменту підшлункової залози, що виділяється з кишковим вмістом (більше всього при тонкокишкових норицях). Тому для захисту шкіри від дії кишкового вмісту в пасти і мазі додають молочну кислоту, бікарбонат натрію, що сприяє нейтралізації трипсину при зіткненні його зі шкірним покровом. Для зміцнення шкірного покрову і додання йому більшої міцності застосовують водний розчин таніну (10 %). Цим розчином змазують ділянки шкіри, уражені дерматитом. Застосовують присипки сухого таніну, гіпсу, тальку, каоліну; крему «десітін» при цьому утвориться кірка, що охороняє шкіру від ферментів. Кишковий вміст, потрапляючи на кірку, стікає з неї (при відкритому методі лікування) або усмоктується пов'язкою, що закриває норицю.

Догляд за кишковою норицею після загоєння операційної рани. Після сформування нориці і загоєння операційної рани для зменшення подразнення шкіри навколо нориці корисні щоденні ванни, що сприяють ліквідації дерматитів, що часто супроводжують нориці. З цього часу хворих навчають користуватися калоприймачем. При затримці калу може виникнути необхідність у клізмі. Медичній сестрі потрібно надягти рукавички, увести спочатку палець у проксимальний відділ кишечнику пацієнта, а потім провести наконечник і влити 500—600 мл води або 150—200 мл вазелінової олії, що викликає відходження калових мас.

Догляд за хворим після операцій на задньому проході і прямій кишці. Деякими особливостями відрізняється догляд за хворими, оперованими з приводу захворювань прямої кишки і заднього проходу – геморою, поліпів, тріщин. Всі ці операції звичайно закінчуються введенням у пряму кишку масляних тампонів і гумової трубки. Приймаючи хворого після операції, медична сестра повинна знати, що пов'язка може промокати кров'ю і маззю, тому ліжко хворого потрібно підготувати відповідним чином, не забуваючи захистити матрац клейонкою. Для пригнічення перистальтики і штучної затримки дефекації дають настойку опію по 7 капель 3 рази в день протягом 5 днів, а іноді і довше, в залежності від характеру втручання. За цей час ранові поверхні починають виповнюватися грануляціями, що є гарним бар'єром для інфекції. Після відміни опію для полегшення акта дефекації хворому дають (за призначенням лікаря) усередину вазелінову олію по столовій ложці 2-3 рази на день. Перев'язку звичайно виконують на 3-ю добу з моменту операції. Вона дуже болісна , тому що супроводжується зміною тампонів. Для зменшення болю за 30-40 хвилин до подачі хворого в перев'язочну вводять під шкіру розчин пантопону або промедолу, а щоб м'якше, менш травматично відійшли тампони, перев'язки виконують після сидячої ванни з розчином марганцевокислого калію.

У наступні дні до моменту виписки після дефекації хворий приймає сидячу ванну, після якої йому виконують перев'язку. Палатна сестра піклується, щоб у перев'язочній було все для такої перев'язки, тому що вона може знадобитися в будь-який час, навіть вночі.

Догляд за хворим після операцій на жовчних шляхах. Деякі специфічні риси має догляд за хворими, оперованими на печінці і жовчних шляхах. Ці хворі нерідко страждають жовтяницею, при якій знижується здатність крові згортатися, це потрібно мати на увазі у зв'язку з можливістю післяопераційних кровотеч і, отже, особливо уважно стежити за пов'язкою, показниками пульсу й артеріального тиску. Оперативні втручання на печінці і жовчних шляхах ведуть до більш вираженого обмеження рухливості діафрагми, тому що печінка розташовується в безпосередній близькості до неї. З огляду на це, приймають всі міри для профілактики ускладнень з боку легень — насамперед проведення дихальної гімнастики, введення кисню, застосування знеболюючих засобів тощо.

Особливості догляду за онкологічними хворими. Специфічністю догляду за хворими зі злоякісними новоутвореннями є необхідність особливого психологічного підходу. Термінів «рак», «саркома» варто уникати і замінити їх словами «виразка», «звуження», «ущільнення» і т.п. У всіх виписках і довідках, виданих на руки хворим, діагноз теж не повинен бути зрозумілим для пацієнта. Варто бути особливо обережним у бесіді не тільки з хворими, але і з їх родичами. Онкологічні хворі мають дуже лабільну, уразливу психіку, що необхідно мати на увазі на всіх етапах обслуговування цих хворих. Якщо потрібна консультація з фахівцями іншої медичної установи, то разом із хворим направляється лікар або медична сестра, що перевозять документи. Якщо такої можливості немає, то документи посилають поштою на ім'я головного лікаря або видають родичам хворого в запечатаному конверті. Дійсний характер захворювання можна повідомити тільки найближчим родичам хворого. Треба намагатися відокремити хворих із запущеними пухлинами від іншого потоку хворих. Бажано, щоб хворі з початковими стадіями злоякісних пухлин або передраковими захворюваннями не зустрічали хворих, які мають рецидиви і метастази. В онкологічному стаціонарі новоприбувших хворих не слід поміщати в ті палати, де є хворі з пізніми стадіями захворювання. При спостереженні за онкологічними хворими велике значення має регулярне зважування, тому що зменшення маси тіла є одним з ознак прогресування хвороби. Регулярний вимір температури тіла дозволяє виявити розпад пухлини, реакцію організму на опромінення. Дані виміри маси тіла і температури повинні бути зафіксовані в історії хвороби або в амбулаторній карті. При метастатичних поразках хребта, що нерідко виникають при раку молочної залози або легень, призначають ліжковий режим і підкладають під матрац дерев'яний щит, щоб уникнути патологічних переломів кісток. При догляді за хворими, які страждають неоперабельними формами раку легень, велике значення мають перебування на повітрі, нестомлюючі прогулянки, часте провітрювання приміщення, тому що хворі з обмеженою дихальною поверхнею легень мають потребу в наявності чистого повітря.

Профілактика ускладнень у післяопераційному періоді

В перші дві доби після операції можливі такі ускладнення: кровотеча, шок, асфіксія, дихальна недостатність, порушення водно-електролітного балансу, олігурія, анурія, парез кишківника.

В наступні дні після операції (3-8 діб) може виникнути серцево-судинна недостатність, пневмонія, тромбофлебіт, тромбоемболія легеневої артерії, гостра печінкова недостатність, нагноєння рани. Кожне з перерахованих ускладнень потребує вияснення причини, її усунення, нерідко консультації терапевта, кардіолога, анестезіолога, нефролога, активного підключення їх до лікувального процесу.

Важливе значення у післяопераційному періоді має профілактика тромбоемболічних ускладнень (ТЕУ), яка включає ранню активізацію хворого, використання фраксипарину – 0,3 мл протягом 7 діб.

Нудота і блювання з можливою аспірацією блювотних мас і розвитком асфіксії, запалення легень. Профілактика заключається в поверненні голови набік вліво, в подальшому полоскання рота кип‘яченою водою. При наявності порушення дихання, надсадного кашелю неагйно викликати лікаря.

В профілактиці нагноєння ран має значення підтримання гігієни тіла хворого, одягу, ліжкової білизни. Великі рани мають бути накриті стерильними пелюшками. Забруднена білизна, простирадло, пелюшки потрібно міняти, бо кров, виділення з ран є добрим поживним середовищем для мікробів. Все назване відноситься до обов‘язків молодшої медсестри.

Профілактика запальних процесів ротової порожнини (глосіти, гінгівіти, паротити). Медсестра допомагає важким хворим в догляді за ротовою порожниною: полоскання ротової порожнини після прийняття їжі, регулярне чищення зубів, необхідно слідкувати, щоб слизова оболонка рота не пересихала, активно виділялась слина .

Тривале перебування хворого в ліжку є змушеним наслідком важкого перебігу багатьох гострих і хронічних захворювань. Тривале лежання або нерухомість хворого не так небезпечні, як це здається на перший погляд. Нерухомість викликає багато дуже серйозних ускладнень. Ці ускладнення істотно погіршують результат основного захворювання, є самі по собі загрозливими захворюваннями, що сприяють інвалідизації хворого. Нижче перераховані основні проблеми, що виникають при тривалому лежанні, і заходи їхньої профілактики При лежанні шкіра піддається значному впливові від тертя об білизну, від здавлювання між тканинами людського тіла (м'язи, кістки й ін.) і поверхнею матраца, від крихт, складок білизни, від поту, сечі і багато чого іншого. У пацієнтів можуть з'явитися попрілості, пролежні, подряпини шкіри, надмірна сухість або вологість шкіри. Шкіра стає більш чуттєвою до температури навколишнього повітря, лежачі хворі часто мерзнуть, погано переносять провітрювання в кімнаті, зміну натільної і постільної білизни. Профілактика складається в частій і регулярній гігієнічній обробці шкіри тіла хворої людини, у підборі теплого, легкого, добре пропускаючого повітря одягу, що не викликає потіння. Молодша медсестра допомагає медичні сестрі повертати хворого, підкладати під крижі і сідниці гумовий круг або мішечок з просом, під п‘ятки – ватно-марльові “бублики”. Медсестра стежить, щоб простирадло було сухим, рівно розправленим, в ліжку не повинно бути дрібних залишків хліба, бруду.

Для поліпшення кровопостачання крижі, сідниці, шкіру вздовж хребта ділянки лопаток притирають камфорним спиртом двічі на добу. Повертаючи важких хворих, необхідно щодня оглядати місця, небезпечні відносно пролежнів. При виявленні почервоніння шкіри, відходження епідермісу необхідно повідомити лікаря і ретельніше доглядати хворого. Травмоване місце необхідно обробити 1% розчином діамантового зеленого(“зеленка”). В останні роки для профілактики пролежнів використовують спеціальні багатосекційні та інші протипролежневі матраци.

Для профілактики опрілості, дерматитів, особливо у хворих з ожирінням, цукровим діабетом медсестра допомагає протирати пахвинні складки 50-70% спиртом, присипати ці місця тальком. При появі дерматиту – змащувати цинковою маззю.

При лежанні частина судин, особливо в нижніх кінцівках, піддається частковому або повному стисканню. Відсутність активних рухів і м'язових скорочень, у результаті яких кров видавлюється з венозного русла, знижує швидкість кровотоку. Зниженню кровотоку сприяють також паралічі і парези. Це може привести до утворення тромбу в судині. Тромб – це згусток крові, що частково або цілком закупорює просвіт судини. Звичайно тромби утворяться в системі глибоких вен нижніх кінцівок, це може проявлятися болем, набряком і саме головне те, що тромб може відірватися і зі струмом крові дійти до легень і закупорити просвіт легеневих артерій. Нерідко це кінчається для пацієнтів смертю або важкою інвалідністю. Профілактика тромбозу складається в створенні підвищення нижніх кінцівок і бинтуванні ніг еластичними бинтами. Необхідно у випадках, коли немає протипоказань, застосовувати гімнастику для ніг. Особливо ефективні вправи, коли пацієнт у положенні лежачи на спині з піднятими нагору ногами робить кругові рухи на манер їзди не велосипеді. При тривалому лежанні значно слабшає тонус судин. Це приводить до того, що при зміні положення пацієнта, наприклад, з лежачого в напівсидяче або сидяче, у нього може різко знизитися артеріальний тиск. А при спробі пацієнта встати, може статись непритомність. Розвивається так названий ортостатичний колапс. У горизонтальному положенні обсяг легень при вдиханні повітря зменшується, у порівнянні з вертикальним положенням. Відсутність активних рухів і зменшення обсягу легеневої вентиляції приводить до зниження кровотоку і застійним явищам у легеневій тканині. Мокротиння стає в'язким і погано відкашлюється. Воно скопичується і підсилює застійні явища в легенях. Все це приводить до розвитку інфекційно-запального процесу в легеневій системі. Профілактика складається в активних рухах пацієнта в ліжку і проведенні дихальної гімнастики. Відсутність активних рухів при лежанні приводить до зниження тонусу шлунково-кишкового тракту, особливо товстої кишки, що у свою чергу приведе до запорів або важкої дефекації. Лежачі хворі змушені робити дефекацію в незвичайному і скрутному стані, часто в присутності сторонніх осіб. Це сприяє пригніченню позиву на дефекацію. Деякі хворі довільно затримують дефекацію, тому що соромляться звертатися по допомогу до сторонніх осіб. Запори і млявість шлунково-кишкового тракту можуть привести до порушення травлення, що звичайно виражається спочатку в обкладеному язику, неприємному запаху з рота, у відсутності апетиту, легкій нудоті. Розвивається калова інтоксикація. Нерідко запори змінюються проносами. Через кілька місяців лежання шлунково-кишковий тракт стає дуже сприйнятливим до змін дієти і до інфекції, тобто в таких людей швидше виникають порушення травлення, у порівнянні з людиною, що веде активний спосіб життя. Профілактика ускладнень складається у створенні комфортних умов для фізіологічних відправлень, у гімнастиці передньої черевної стінки живота, у дотриманні відповідної дієти. Установлено на досвіді, що відсутність рухів, у результаті яких м'язи скорочуються і розслаблюються, приводить до втрати м'язової маси (атрофії м'язів), і ця втрата може складати при повній нерухомості до 3% від загальної м'язової маси в добу. Це означає, що більше, ніж через місяць постійного нерухомого лежання у пацієнта відбудеться повна атрофія м'язів, і навіть якщо з'явиться можливість рухатися, те без сторонньої допомоги він уже цього зробити не зможе. Профілактика складається в регулярному виконанні комплексу гімнастики, фізичних вправ В результаті тривалого нерухомого стану кінцівок виникають контрактури – обмеження активних і пасивних рухів у суглобах Таке обмеження рухів приводить до важких функціональних розладів, що виражається в тім, що хворий не може пересуватися (якщо в нього уражені колінні або тазостегнові суглоби), обслуговувати себе і працювати (якщо в нього уражені суглоби кісті і ліктя). Утрата м'язової активності тягне за собою обмеження рухливості суглобів. Контрактуру легше попередити, чим вилікувати. Для попередження розвитку контрактур необхідно якомога раніше починати проводити гімнастику у виді активних і пасивних вправ, що стосуються, по можливості, усіх суглобів, особливо тих, котрі знаходяться в малорухомому стані. При цьому варто уникати грубих насильницьких пасивних рухів, що викликають біль і рефлекторний м'язовий спазм. Якщо хворий лежить нерухомо дуже тривалий час і профілактика контрактур не проводиться, то не виключена повна втрата рухливості суглобів за рахунок розвитку котрактур та анкілозу. Тугорухомість суглобів породжує болючий синдром при спробі використовувати суглоб. Хворий починає додатково щадити хворий суглоб і тим самим підсилює його нерухомість. Необхідне сполучення фізичних вправ із прийомом знеболюючих препаратів. При відсутності рухів і фізичних навантажень міцні кістки стають розвивається остеопороз. Відомо, що в трубчастих кістках знаходиться червоний кістковий мозок, у якому утворяться клітини крові, зокрема тромбоцити, що відповідають за згортання крові. При зниженні фізичної активності знижується вироблення тромбоцитів і інших клітин крові.

Харчування хворих

Посилені катаболічні процеси в орга­нізмі оперованого повинні бути ком­пенсовані за рахунок введення відпо­відної кількості енергоносіїв у вигляді натуральних харчових продуктів чи енергомістких розчинів поживних ре­човин. Хворі, оперовані з приводу по­верхневих патологічних процесів, особливо під місцевим знеболюван­ням, поповнюють енергетичні затра­ти природним харчуванням.

Їжа повинна бути висококалорійною, легко засвоюваною. Хворі, яким виконані великі за обсягом опе­рації на органах травного каналу і які не можуть харчуватись природним шляхом протягом 3-5 діб (через па­рез моторної функції кишечнику та ризик розвитку недостатності анастомозу), а також після масивних опе­ративних втручань на мозку, серці, трансплантації органів харчуються переважно парентеральним шляхом протягом перших кількох діб (3-5 діб), аж поки не відновиться функ­ція травного каналу та інших систем.

Для парентерального харчування використовують переважно 10 % розчин глюкози з інсуліном - (1 ОД на 4 г глюкози, проте не більше ніж 3 г глюкози на 1 кг маси тіла), а також ксиліт, сорбіт, фруктозу, які всмоктуються без інсуліну. Білкові потреби задовольняються вливанням сумішей амінокислот. Рідше застосовують жи­рові емульсії. Хворим у дуже тяжкому стані іноді вводять 20 % розчин етано­лу (30 г), енергетична цінність якого дуже висока.

Парентеральне харчування хворих з нормальною функцією травного кана­лу уже з перших діб після операції доповнюють ентеральним. Останнє може бути або пероральним, або у разі операцій на стравоході, шлунку — через уведений в тонку кишку чи шлу­нок назогастральний зонд. По ньому в шлунок чи кишечник вводять рідкі калорійні харчові суміші (бульйон, суміш глюкози з яйцем та молоком тощо). Важливим елементом після­операційного харчування є задоволен­ня потреб організму в вітамінах, зок­рема вітамінах С, групи В, А.

Проте парентеральне харчування не може нормалізувати азотистий баланс хворого, тому треба намагатись яко­мога раніше підключати ентеральне харчування. Показаннями до нього є нормалізація моторної функції кишеч­нику (ліквідація його парезу) та віднов­лення самостійних випорожнень.

ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ «ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ»

1. Приготувати відповідний дезінфікуючий розчин та провести санітарну обробку при ліжкових тумбочок та підвіконь у палаті.

2. Приготувати відповідний дезінфікуючий розчин та провести вологе прибирання маніпуляційної.

3. Приготувати відповідний дезінфікуючий розчин та провести обробку медичного приладдя для багаторазового використання (банок, термометра, кінцівок клізми, підкладного судна).

4. Провести розпитування хворого та заповнити титульну сторінку історії хвороби.

5. Провести розпитування хворого та виділити основні скарги

6. Провести вимірювання температури у хворого та оформити температурний лист.

7. Провести огляд хворого на наявність корости та педикульозу.

8. Провести вимірювання зросту пацієнта стоячи, сидячи, визначити та розрахувати індекс маси тіла

9. Підготувати гігієнічну ванну для санітарної обробки хворого на провести її дезінфекцію після користування.

10. Продемонструвати методику транспортування хворого на ношах (каталці) та перекладання його на ліжко

11. Продемонструвати навички користування функціональним ліжком та надання відповідних положень хворому при нападі ядухи.

12. Дослідити у хворого пульс на променевих артеріях, зробити висновок про основні його властивості.

13. Дослідити у хворого пульс на нижніх кінцівках, зробити висновок про його відповідність нормі.

14. Виміряти хворому артеріальний тиск, зробити висновок про його відповідність нормі.

15. Провести дослідження дихання у показового хворого, зробити висновок про основні його властивості.

16. На бланку температурного листа відмітити запропоновані викладачем показники пульсу, артеріального тиску, температури тіла, зробити висновок про їх відповідність нормі та про тип температурної кривої.

17. Провести переміну натільної та постільної білизни хворому, що находиться на ліжковому режимі.

18. Розкласти на демонстраційному столі запропоновані лікарські засоби по групах за способом введення, назвати основні способи введення препаратів.

19. Продемонструвати на муляжі методику закапування крапель у вуха, ніс, очі.

20. Підготувати необхідні розчини та продемонструвати правила поводження з одноразовим шприцом після його застосування.

21. Продемонструвати методику підготовки гумової грілки та пухиря зі льодом і користування ними.

22. Продемонструвати методику застосування гірчичників.

23. Продемонструвати методику годування хворого, прикутого до ліжка

24. Приготувати необхідне обладнання для очисної клізми, продемонструвати методику її застосування на муляжі.

25. Продемонструвати на муляжі методику користування підкладним судном та сечоприймачем у хворих чоловічої та жіночої статі.

26. Підготувати посуд для взяття аналізу сечі за Зимницьким, дати відповідні вказівки хворому.

27. Підготувати необхідні засоби та провести гігієну порожнини рота, носа, вух важкохворому.

28. Підготувати необхідні засоби та провести профілактику утворення пролежнів.

29. Продемонструвати методику проведення реанімаційних заходів (штучна вентиляція легень, непрямий масаж серця) на фантомі.

30. Продемонструвати методику утилізації перев’язувального матеріалу, забрудненого гнійними виділеннями в гнійній перев’язочній.

31. Продемонструвати методику одягання операційної білизни.

32. Продемонструвати методику виготовлення серветок, тампонів, кульок для догляду за хірургічним хворим та правила їх утилізації після використання.

33. Підготувати операційну білизну та перев’язувальний матеріал до стерилізації

34. Підготувати хірургічний інструментарій до стерилізації.

35. Провести проби на якість перед стерилізаційної обробки інструментів.

36. Продемонструвати методи стерилізації шовного матеріалу

37. На фантомі продемонструвати підготовку до операції шкіри хворого та санацію ротової порожнини, відібравши для цього необхідні засоби