7. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних завдань

Сутність індивідуальних завдань з дисципліни «Соціологічні практикуми» полягає в організації активного пошуку адекватних прийомів розв’язання проблемних соціальних ситуацій (ситуаційних завдань), запропонованих викладачем або самостійно сформульованих студентом. Алгоритм організації виконання індивідуальних завдань включає поетапне спрямування аналітичної діяльності студента на аналіз представленого матеріалу, постановку проблеми и завдань з підвищення якості емпіричних досліджень та контролю викладача за дослідницьким процесом, внаслідок чого визначається динаміка переростання у студентів навичок навчальної роботи у вміння наукового пізнання. З дисципліни «Соціологічні практикуми» перевага надається такій формі індивідуальних завдан, як розв’язання ситуаційних завдань, а саме – організації та проведенню соціологічних досліджень (чи виконанню їх фрагментів), з використанням різних соціологічних методів – кількісних та якісних.

Залежно від індивідуальних пізнавальних можливостей студентів викладач, по-перше, диференціює рівень складності індивідуальних завдань (чи буде матеріал вивчатися студентом самостійно або під керівництвом викладача, а саме якщо студент спроможний без зайвих зусиль та затрат часу глибоко дослідити проблему самостійно, викладач може виконувати лише консультаційну або контролюючу функцію, у протилежному випадку – викладач здійснює систематичне «супроводження» виконання індивідуального завдання); по-друге, визначити рівень співвідношення прояву студентами репродуктивних та продуктивних навичок та вмінь під час виконання індивідуального завдання; по-третє, використовувати, у разі необхідності, засоби стимулювання дослідницької активності студентів (результати роботи можуть бути використані для наукової публікації, виступу на конференції, практично реалізовані під час виробничої або дипломної практик тощо); по-четверте, використовуючи диференційний підхід визначити «контрольні точки», методи контролю та самоконтролю виконання студентами індивідуального завдання; по-п’яте, продумати альтернативні варіанти виконання студентом індивідуального завдання на випадок відхилення реального навчального процесу від запланованого.

8. Методи навчання

Залежно від логіки викладання, складності навчального матеріалу певних тем та ступеня диференціації складу навчальної групи, під час викладання дисципліни «Соціологічні практикуми» використовуються пояснювально-ілюстративний метод (студенти отримують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, шляхом мультимедійних презентацій тощо, в наслідок чого, сприймаючи та осмислюючи факти, оцінки, висновки студенти залишаються у межах репродуктивного мислення); репродуктивний (використання теоретичного матеріалу для розв’язання конкретної соціальної проблеми на підставі зразка або алгоритму, формування вміння діяти за аналогією); метод проблемного викладання (використовуючи різні джерела та засоби визначається проблема, формулюється пізнавальне завдання, розкривається різна система доведення, порівнюються різні підходи, студенти виступають рівноправними суб’єктами наукового пошуку); частково-пошуковий або евристичний (застосовується активний пошук рішення пізнавальних завдань або під керівництвом викладача, або на підставі евристичних програм та вказівок, пізнавальна діяльність студента поетапно спрямовується та контролюється викладачем або особисто студентом); дослідницький метод (застосовується під час індивідуальних занять та організації самостійної роботи студентів, після детального аналізу матеріалу студенти самостійно виконують науковий пошук за темами творчих та індивідуальних завдань); контрольно-оцінювальний метод (відповідь з місця під час лекцій, усний виступ, тестування тощо); активні методи навчання – практичні вправи (у процесі виконання яких студенти моделюють власні дії з різних аспектів організації та проведення експертизи соціологічного дослідження), аналіз конкретних соціальних ситуацій (як індивідуально, так і в малих навчальних групах (5-8 осіб), у ході відпрацювання яких студенти не лише формують вміння формулювати проблеми та приймати рішення, але й удосконалюють навички міжособистісної комунікації, групової роботи та лідерства), робота в малих навчальних групах (у ході якої студенти виконують практичні вправи, розбирають конкретні ситуації, готують групові проекти, приймають участь у ділових іграх, що дозволяє засвоювати професійну рольову поведінку, закріплювати навички ефективного спілкування, відпрацьовувати навички публічної презентації власної думки тощо).

.9. Форми та засоби контролю знань студентів

Контроль успішності знань студента включає наступні форми: поточний, модульний за окремий заліковий модуль, підсумковий модульний за всю навчальну дисципліну, семестровий (академічний):

• поточний контроль передбачає оцінювання успішності студентів під час аудиторних (лекційних, семінарських, індивідуальних) занять та виконання окремих видів самостійної роботи. Основними видами (засобами) поточного контролю є:

- фіксація систематичності відвідування лекційних занять студентами;

- експрес-опитування, яке здійснюється на початку кожного лекційного заняття протягом 3-5 хвилин з метою з’ясування рівня остаточних знань студентів з попереднього змістового модуля;

- опитування студентів з основних питань семінарського заняття;

- оцінювання підготовлених студентами на семінарське заняття тематичних повідомлень тощо;

- оцінювання виконання індивідуальних завдань.

• модульний контроль за окремий змістовий модуль передбачає оцінювання в балах рівня опрацювання студентом теоретичного і практичного матеріалу в межах окремого змістового модуля, успішності виконання ним фонду тестових завдань. Форма проведення модульного контролю – письмова (під час останнього семінарського заняття в межах конкретного змістового модуля) протягом 15–20 хвилин. Вид – тестові питання двох рівнів складності. Максимальна сума балів під час модульного контролю за кожний змістовий модуль становить: змістові модулі 10 балів.

• підсумковий модульний контроль - це накопичена студентом за всі ззмістові модулі сума балів.

• семестровий (академічний) контроль передбачає проведення екзамену, під час якого студенту виставляється остаточна оцінка за навчальну дисципліну, яка виводиться із суми балів за поточну успішність (результат засвоєння окремих залікових модулів) та за екзамен. Для виставлення загальної підсумкової оцінки до суми балів за поточку успішність додається сума балів за складання екзамену. Отримана загальна кількість балів поділяється на 2, що і становить підсумкову кількість балів за навчальну дисципліну. Екзамен з навчальної дисципліни є обов'язковим для всіх студентів. Форма проведення екзамену – виконання фонду тестових завдань, які включають вибіркові питання з кожного змістового модуля. Перевірка та оцінювання знань студентів проводиться шляхом виконання тестових завдань, які мають три рівні складності: завдання першого рівня (10 питань, за кожне питання 2 бали) передбачають виявлення конкретних (аксіоматичних) знань, що дозволяє визначити розуміння студентами понятійного апарату з дисципліни, засвоєння базового фактичного матеріалу; завдання другого рівня (10 питань, кожне питання 3 бали) – виявляють вміння студента аналізувати та порівнювати соціологічні положення, застосовувати теоретичні знання на практиці; завдання третього рівня (5 питань, за кожне питання 10 балів) – є перевіркою аналітичних вмінь обґрунтування методологічних та методичних засад організації, планування та проведення соціологічних досліджень. Завдання цього рівня мають професійне спрямування, передбачають ґрунтовне знання методології з фаху, інтегроване використання знань і вмінь з предметів професійно-орієнтованого циклу. Вони вимагають аргументованого пояснення сучасних вимог дослідницької практики з урахуванням специфіка замовника соціологічних досліджень, наукових принципів та норм професійної етики.

Тестові завдання першого рівня – це питання з обранням відповіді. Потрібно обрати єдину вірну (або декілька вірних відповідей, залежно від завдання) з чотирьох-шести представлених. Завдання даного типу, складені на підставі обов’язкового мінімуму з кожного змістового модуля.

Тестові завдання другого рівня представлені у вигляді запитань з обранням єдиної вірної відповіді (або декількох вірних відповідей, залежно від завдання), табличних запитань на встановлення логічної послідовності, приведення у відповідність (у такому випадку відповідь має виглядати як комбінація літер і цифр) та відкритих запитань, які потребують короткої відповіді. Останній тип завдань вимагає від студента самостійного визначення та письмового формулювання відповіді у вигляді одного чи декількох слів або одного речення. Ці завдання вибірково представляють різні змістові лінії залікових модулів. Включення таких завдань в тест знижує вірогідність підказок та відгадування.

Тестові завдання третього рівня складаються із завдань з вільною розгорнутою відповіддю. Студент формулює свою відповідь у відповідності з завданням у вільній формі, спираючись на категоріально-понятійний апарат відповідного змістового модуля, аргументацією та викладенням власної думки.

Максимально за екзамен студент може набрати 100 балів (за питання першого рівня максимальна кількість балів - 20, за питання другого рівня – 30 балів, за питання третього рівня – 50 балів). У разі, якщо відповіді студента на екзамені оцінено менше ніж у 60 балів, він отримує за екзамен загальну незадовільну оцінку і вважається не атестованим з даної навчальної дисципліни. Незадовільна оцінка за екзамен передбачає повторне складання студентом екзамену до початку нового навчального року (порядок ліквідації академічної заборгованості регулюється розпорядженням ДонДУУ № 29 від 15.07.1996 р.).

Базові варіанти тестових завдань представлені нижче.