- •1. Предмет, завдання та джерела вивчення історії педагогіки.
- •2. Становлення виховання як процесу соціалізації людини (основні підходи). Виховання людини в первісному суспільстві.
- •3. Виховання і навчання людини в країнах Стародавнього Сходу.
- •4. Проблема виховання у філософських теоріях Стародавньої Греції (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель).
- •5. Школа і педагогіка в Стародавньому Римі.
- •6. М.Ф. Квінтіліан про організацію та методику навчання, вимоги до вчителя.
- •7. Спартанська й афінська системи виховання: порівняльний аналіз.
- •8. Зміст та виховне значення «Повчання дітям» Володимира Мономаха.
- •9. Характеристика школи й освіти доби Європейського Середньовіччя.
- •10. Виникнення перших університетів у Західній Європі. Організація навчального процесу та особливості управління.
- •11. Педагогічні погляди гуманістів доби українського Відродження (ф. Рабле, т. Мор, т. Кампанелла, м. Монтень). Характеристика основних педагогічних творів.
- •12. Я.А. Коменський про мету, завдання та принципи освіти й виховання.
- •13. Класно-урочна система я.А. Коменського, роль учителя в сучасних умовах. Шляхи вдосконалення класно-урочної системи.
- •Підручники я.А.Коменського
- •14. Я.А.Коменський про вікову періодизацію та систему шкіл.
- •15. Дидактичні погляди я.А. Коменського. (див. 12)
- •Вікова періодизація та система шкіл я. Коменського
- •16. Основні положення праці я.А.Коменського «Материнська школа»
- •17. Я.А.Коменський про особистість учителя та вимоги до нього.
- •18. Педагогічні погляди к.А. Гельвеція та д. Дідро. Порівняльний аналіз.
- •19. Аналіз роботи д. Дідро «План університету або школи публічного викладання всіх наук для Російського уряду».
- •20. Проблема фізичного, морального, розумового та трудового виховання в педагогічній теорії Дж. Локка.
- •21. Філософсько-педагогічні погляди Дж. Локка. Аналіз роботи «Думки про виховання».
- •22. Ідея загальнолюдського виховання в працях ж.-ж. Руссо та г. Сковороди. Порівняльний аналіз.
- •Ідея вільного виховання ж.-ж. Руссо
- •Педагогічні погляди г. С. Сковороди
- •23. Порівняльний аналіз педагогічних концепцій Дж. Локка та я.А.Коменського.
- •24. Діяльність братських шкіл в Україні, їх роль щодо розвитку мови, науки, культури, освіти.
- •25. Характеристика «Статуту Львівської Братської школи 1586 року. Порядок шкільний».
- •26. Українська педагогічна думка епохи Відродження хvі-початку хvii ст. (с. Зизаній, л. Зизаній, п. Беринда, і. Галятовський, г. Смотрицький, і. Борецький та інші).
- •27. Становлення та розвиток вищих навчальних закладів в Україні: Острозька та Києво-Могилянська академії.
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •28. Особливості навчального процесу в Києво-Могилянській академії. Організаційно-просвітницька діяльність п.Могили.
- •29. Вплив педагогічних поглядів та діяльності с. Полоцького й є. Славинецького на становлення Слов’яно-греко-латинської академії.
- •30. Аналіз праці є. Славинецького «Громадянство звичаїв дитячих».
- •31. Значення роману ж.Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання» у розвитку світової педагогічної думки.
- •32. Просвітницька діяльність ф. Прокоповича та м. Козачинського.
- •33. Сутність та педагогічне значення ідеї «спорідненої праці» г. С. Сковороди, її вплив на розвиток національної педагогічної думки.
- •34. Сутність ідеї природовідповідного виховання г.С.Сковороди та шляхи її реалізації («Благодарний Еродій», «Вбогий жайворонок»). (див. 33)
- •35. Основні етапи педагогічної діяльності і.Г. Песталоцці.
- •36. Теорія елементарної освіти і.Г. Песталоцці.
- •37. Вплив демократичних ідей і.Г. Песталоцці на розвиток педагогічної теорії та шкільної практики.
- •38. Педагогічна теорія і.Ф. Гербарта.
- •39. Аналіз праці і.Ф. Гербарта «Загальна педагогіка, що виводиться з мети виховання».
- •40. І.Ф. Гербарт про процес навчання.
- •41. Дидактичні погляди ф.-а.В. Дістервега.
- •42. Аналіз праці а. Дістервега «Посібник для освіти німецьких учителів».
- •43. Ідея розвивального навчання в педагогічних концепціях й.Г.Песталоцці, і.Ф.Гербарта та ф.-а.В.Дістервега.
- •44. Ідея природовідповідності в працях я.А.Коменського, ж.-ж.Руссо, і.Г.Песталоцці та ф.-а.В.Дістервега.
- •45. Освітні реформи на початку хvііі ст. В Російській імперії. М.Ломоносов, його значення в розвитку педагогіки та школи
- •46. Питання виховання в європейських соціальних теоріях хіх ст. (р.Оуен, ш.Фур’є, к.Сен-Сімон).
- •47. Розвиток педагогічної думки в Україні у першій половині хіх ст. (і.П.Котляревський, м.Максимович, о.В.Духнович).
- •48. Діяльність перших університетів в Україні першої половини хіх ст. Харківський та Київський університети.
- •49. Просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. (т.Шевченко, п.Куліш, м.Костомаров).
- •50. Діяльність представників демократичної педагогіки 30-40 років хіх ст. В Російській імперії. Аналіз статті м.Добролюбова «Про значення авторитету у вихованні».
- •51. Шкільні реформи 60-х рр. Хіх ст. В Російській імперії. «Положення про початкові народні училища» 1864 р., «Устав гімназій та прогімназій» 1864 р.
- •52. Педагогічна діяльність м.І.Пирогова.
- •53. Аналіз статті м.Пирогова «Питання життя» та її значення для розвитку педагогічної думки.
- •54. Життєвий шлях та суспільно-педагогічна діяльність к.Д.Ушинського.
- •55. Філософські та природничі основи педагогічної теорії к.Д.Ушинського.
- •56. Ідея народності виховання к.Д.Ушинського та шляхи її реалізації. Статті «Про народність у суспільному вихованні», «Рідне слово».
- •57. Ідея гармонійного розвитку особистості в роботах к.Д.Ушинського. Аналіз праці «Людина як предмет виховання».
- •58. К.Д.Ушинський про професійну підготовку вчителя.
- •59. К.Д.Ушинський про педагогіку як науку і мистецтво. Аналіз статті «Про користь педагогічної літератури».
- •60. Аналіз статті к.Ушинського «Праця в її психічному і виховному значенні».
- •61. Мета та завдання морального виховання в педагогічній теорії к.Д.Ушинського.
- •62. Дидактична теорія к.Д.Ушинського та його діяльність як методиста («Рідне слово» та «Дитячий світ»).
- •63. К.Д.Ушинський про урок та вимоги до вчительської професії.
- •64. Ідея вільного виховання л.М.Толстого, її втілення в практику роботи Яснополянської школи.
- •65. Проблема розвитку дитячої активності та творчості в педагогічних працях л.М.Толстого.
- •66. Проблеми української національної школи у творчості просвітителів кінця хіх – початку хх століття (і.Франко, м.Коцюбинський, Леся Українка).
- •67. Педагогічні пошуки на межі хіх-хх століть. Е.Кей та м.Монтессорі.
- •68. Характеристика експериментальної педагогіки кінця хіх-початку хх ст. (в.-а.Лай, е.Мейман, а.Біне).
- •69. Характеристика прагматичної педагогіки кінця хіх початку хх ст. Дж.Дьюї.
- •70. Історико-педагогічні концепції м.Драгоманова й м.Грушевського: порівняльний аналіз.
- •71. Педагогічні погляди та освітня діяльність м.Корфа.
- •72. Проблеми української національної школи у творчості просвітителів кінця хіх-початку хх ст. (б.Грінченко, х.Алчевська).
- •73. Розвиток педагогічної думки в Україні за роки Радянської влади. Діяльність в.Затонського, м.Скрипника, я.Ряппа.
- •74. Поради с.Васильченка та т.Лубенця щодо організації шкільної справи в Україні.
- •75. Українська педагогічна думка першої половини хх століття. Педагогічні погляди с.Русової, і.Огієнка.
- •76. Ідея політехнізму в роботах російських та українських педагогів (20-ті – початок 30-х років хх ст.).
- •77. Ідеї громадянського виховання г.Кершенштайнера.
- •78. А.С.Макаренко про виховання особистості в колективі та через колектив. Використання його ідей в практиці роботи сучасної школи.
- •79. Проблеми сімейного виховання в працях а.С.Макаренка («Книга для батьків», «лекції про виховання дітей»).
- •80. А.С.Макаренко про поєднання навчання з продуктивною працею («Педагогічна поема», «Прапори на вежах»).
- •81. А.С. Макаренко про педагогічну працю та вимоги до вчителя.
- •82. Особливості розбудови загальної, професійної та вищої школи в Україні 20-30-х рр. Хх ст.
- •83. Ідеї національного виховання української молоді г.Г.Ващенка. Аналіз праці «Виховний ідеал».
- •84. Етнічні засади родинного виховання в праці в.О.Сухомлинського «Батьківська педагогіка».
- •85. Ідея громадянського виховання особистості в роботах а.С.Макаренка, г.Г.Ващенка та в.О.Сухомлинського.
- •86. В.О.Сухомлинський про творчий характер педагогічної праці. Аналіз роботи «Розмова з молодим директором школи».
- •87. Аналіз праці в.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям».
- •88. В.О.Сухомлинський про розумове виховання школярів
- •89. Педагогічна діяльність в.О.Сухомлинського та сучасність. Аналіз праць «Сто порад учителю» та «Павлиська середня школа».
- •90. Перший з’їзд педагогічних працівників України. Аналіз концепції «Освіта (Україна ххі ст.)». Шляхи розвитку української системи освіти на сучасному етапі.
8. Зміст та виховне значення «Повчання дітям» Володимира Мономаха.
Мономах у творі зобразив Ідеальний образ князя, що піклується про свою державу та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що все життя необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає. Наприклад, він вказує на свого батька Всеволода, який володів п'ятьма іноземними мовами. У сімейних стосунках він радить любити свою дружину, але не давати їй влади над собою. Мономах засуджує пияцтво та неправду. Як представник християнського гуманізму, він дотримується правила: "винний чи невинний - не вбивайте". Чимало місця у творі Мономаха займає автобіографічний опис військових походів і князівських полювань.
Особливе значення для нас у "ПовчаннГ Мономаха має його вислів про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням.
Володимир Мономах уперше обґрунтувавши необхідність зв'язку освіти з потребами життя особистості та ЇЇ діяльністю. При цьому особлива увага зверталася на необхідність виховання у дітей ініціативи та працелюбності. Він обгрунтував думку про те, що праця є основним засобом запобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладу старших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономах розглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Загалом "Повчання" є визначною пам'яткою давньоруської педагогічної думки XII ст. Володимир Мономах обґрунтував необхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.
Очевидно, за часів князювання Мономаха у Київській Русі вперше зявляються громадські форми опіки над дітьми - сиротами. Першими було усиновлення бездітними родинами сиріт за рішенням церковної ради певної населеного пункту. Другою варто вважати організацію невеликих сиротинців (божедомок) на 8-1-0 дітей при окремих церквах.
Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Мономах вперше обґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.
Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягнень педагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вони створили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського, російського і білоруського народу.
9. Характеристика школи й освіти доби Європейського Середньовіччя.
476 році ослаблена внутрішніми суперечностями рабовласницького ладу перестала існувати Римська імперія, яка занепала під тиском варварських племен. В історії Європи почався новий етап історичного розвитку, який умовно називається середньовіччям. На зміну рабовласницькому ладу прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодалізму стали релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво та освіту.
Епоха феодалізму успадкувала від Римської імперії християнську релігію в її західному різновиді, що відома з 1054 року під назвою «католицизм». Християнська церква стала головною ідеологічною силою європейського феодалізму. І весь розвиток культури та освіти середньовіччя відбувався в світлі релігійної думки католицизму. Середньовічна церква категорично заперечувала майже всю спадщину античного світу в галузі культури.
Вчені-церковники середньовіччя, відомі в історії під назвою «схоластів» (від слова «схола», тобто «школа»), — це професори, що прославилися своїми вченими богословськими творами. Вони прикладали всі свої таланти та знання до того, щоб узгодити вчення та канони церкви з тими випадковими уривками наукових відомостей, які їм пощастило знайти в перекладах праць великого філософа давнини Аристотеля.
Всі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Ці школи були трьох типів: монастирські школи, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (так звані «внутрішні школи»), та для синів світських феодалів («-зовнішні школи»); єпископські, чи кафедральні, школи відкривалися при єпископських резиденціях і також поділялися на дві категорії; церковно-приходські школи, які утримувалися повітовими священниками.
Повітові та «зовнішні» монастирські і єпископські школи відвідували хлопчики віком від 7 до 15 років, де вони навчались читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику (додавання, віднімання, множення). Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й розмірковувати, яка літера до якого слова стосується. Навчання проводилось катехізич-ним способом (запитань і відповідей). Учні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розуміючи їхнього змісту.
Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність елементарних методичних знань у вчителів призводили до того, що навчальний матеріал вони «втовкмачували» в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.
Дещо ширшим був зміст навчання у «внутрішніх» школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє (навіть і не розуміючи змісту прочитаного), знати хід церковних відправ.
В своїх школах церква не могла обійтися без деяких елементів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши ці елементи світської освіти до своїх потреб, церква стала мимовільною їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах, називались «сімома вільними мистецтвами». Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика (так званий «тривіум» — три шляхи знань, чи перший ступінь навчання) та арифметика, геометрія, астрономія, музика (так званий «квадривіум» — чотири шляхи знань, чи другий ступінь навчання). Але «вільнімистецтва» середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах.
На межі XI—ХПстоліть церковні школи перестали задовольняти потреби суспільства в освічених людях. В цей період відбувається швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торговельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери. Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх (гільдійських і цехових) шкіл, в яких навчання дітей проводилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торговельних справах та розвитку різних ремесел. Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування (магістрату). У цих школах учні вчилися читати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних знань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони коштами, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького кола представників церкви.