71. Педагогічні погляди та освітня діяльність м.Корфа.

Корф Микола Олександрович (1834-1883) - видатний педагог і методист. Народився у Харкові. Закінчив петербурзький пансіон А.Я.Філіппова. У 1848-1854 роках навчався в Олександрійському ліцеї (Петербург), після закінчення якого служив у Міністерстві юстиції. Створив мережу навчальних земських малокомплектних шкіл. М.О. Корф, виконуючи обов'язки голови повітової училищної ради у м. ОлександрІвську (нині м. Запоріжжя) багато зробив для створення у повіті нових навчальних земських шкіл, здійснював організацію недільних повторювальних шкіл.

У створених М.О.Корфом початкових земських школах (з трирічним курсом навчання) заняття проводив один вчитель одночасно у трьох класах. Підготовці вчителів для цих шкіл він віддавав багато сил, розроблюючи плани занять і методики проведення уроків, а також сам проводив уроки. Крім того, М.О.Корф організував проведення вчительських з'їздів. Значне місце у його педагогічній спадщині відведено ідеї загального обов'язкового навчання шляхом досягнення загальної письменності населення. До важливих умов здійснення загального навчання М.Корф відносив :

а) обов'язкове навчання дітей різної статі, незалежно від їх національного походження і соціального статусу;

б) така організація навчально-виховного процесу, яка б гарантувала набуття дітьми дійсно корисних і міцних знань, умінь і навичок;

в) спільне навчання хлопчиків та дівчаток;

г) близькість школи до місця проживання учнів.

Основною метою загальноосвітньої школи М.Корф вважав підготовку людини до життя, і до того ж людини розвинутої фізично і духовно. Школа при цьому має забезпечити надання учням різнобічних гуманітарних і реальних знань, розвинути здатність до самоосвіти, виховати у них такі моральні риси, як патріотизм, чесність, справедливість, любов до праці, дисциплінованість; сприяти зміцненню фізичних сил і здоров'я учнів і розвивати естетичні почуття.

Основними дидактичними правилами М.Корф називав такі:

1. Не вимагати від учнів заучування того, що їм не зрозуміло, але добиватися міцного запам'ятовування того, що ними добре засвоєно.

2. Доступність процесу навчання.

3. Привчати дітей до самостійної роботи.

У процесі навчання йти вперед, спираючись на досягнуте.

4. Наочність навчання з метою реалізації вищезазначених правил М. Корф написав підручник "Наш друг".

72. Проблеми української національної школи у творчості просвітителів кінця хіх-початку хх ст. (б.Грінченко, х.Алчевська).

Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) – вчителька, видатний діяч народної освіти, організатор недільних шкіл, визнана письменниця, послідовниця Ушинського. Народилася у містечку Борзна на Чернігівщині. Працювала вчителькою у Харкові, тут організувала 1862 року недільну жіночу школу. Ця школа протягом восьми років діяла нелегально у зв’язку з забороною урядом подібних шкіл і тільки після зняття заборони 1870 року була відкрита офіційно. Школа Алчевської проіснувала півстоліття і стала організаційно-методичним центром створення недільних шкіл для навчання дорослих і підлітків у всій Росії. Тут щороку навчалися сотні учениць. Робота школи експонувалась на всесвітніх виставках. Алчевська удостоєна ряду міжнародних нагород, була віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

На свої кошти Алчевська відкрила школу для сільських дітей у с. Олексіївка на Луганщині. Для дорослого сільського населення вона проводила недільні читання, розробила методико-бібліографічний порадник у трьох томах "Що читати народові?". Цей порадник одержав багато схвальних відгуків з боку прогресивної громадськості.

Алчевська відстоювала ідею всезагального народного навчання рідною мовою. Вона є основоположником методики навчання дорослих грамоти, розробила цінні зразки уроків письма, читання, бесід про прочитане. З цією метою разом з групою вчительок створила трьохтомний навчальний посібник "Книга дорослих".

Цінним внеском Алчевської у справу шкільного викладання є розроблена нею методика проведення бесід з учнями на літературному матеріалі. Бесіди проводилися за наперед розробленою програмою, а їх ефективність перевірялась за допомогою письмових робіт.

Свої педагогічні погляди і досвід викладання Алчевська висвітлила у працях "Історія відкриття школи в с. Олексіївка Михайловської волості", "Півроку з життя недільної школи", "Передумане і пережите" і ін.

Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910) – письменник і педагог. Народився на Чернігівщині в небагатій дворянській сім’ї, закінчив екстерном Харківський університет. Більше 10 років працював учителем у сільських школах на Чернігівщині. З 1902 р. проживав у Києві, певний час очолював Київське товариство "Просвіта".

Під його редакцією вийшов чотирьохтомний "Словник української мови". Написав ряд публіцистично-педагогічних творів, серед яких "Яка тепер народна школа на Україні", "На безпросвітному шляху. Про українську школу", "Перед широким світом" і ін. У цих та інших творах критикував тогочасний стан народної освіти, виступав за створення народних шкіл з українською мовою викладання.

Всупереч царській забороні Грінченко, коли ще працював учителем, нелегально проводив навчання українською мовою і використовував при цьому самостійно складені ним буквар "Українська граматка для науки читання і писання" та читанку "Рідне слово". Остання була однією з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках він пропагував культ народної педагогіки як умови виховання, помістивши туди багато народних казок, оповідань і ін.