42. Аналіз праці а. Дістервега «Посібник для освіти німецьких учителів».

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у про­цесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у ко­жного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це - стрижень всієї книги Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів".

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяль­ність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самоді­яльності (творчості).

Серед методів навчання він реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а споча­тку підведення їх до них в процесі ясивої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийш­ла до певних положень. Таким чином наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як "живий процес мислення". Ус­пішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий ха­рактер.

Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов'язок кожного вчителя - це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

43. Ідея розвивального навчання в педагогічних концепціях й.Г.Песталоцці, і.Ф.Гербарта та ф.-а.В.Дістервега.

Саме Песталоцці належить ідея розвивального навчання, що, за словами К.Д. Ушинського, стало безперечно „великим відкриттям”. Основними положеннями теорії розвивального навчання стали:

1) в основі розумового розвитку і виховання дитини лежить природне прагнення людини до пізнання;

2) розвиток внутрішніх сил людської природи передбачає вдосконалення пізнавальних сил і здібностей;

3) сама природа дитини потребує активної самостійної діяльності;

4) внутрішні сили можуть проявлятись і розвиватись у певному напрямку завдяки вихованню;

5) потенційним внутрішнім силам дитини притаманне спонтанне прагнення до розвитку.

Одне з головних місць у вихованні дитини Песталоцці відводив розумовій освіті, сутність якої полягає в гармонійному розвитку розумових задатків, що забезпечує інтелектуальну самостійність і вироблення певних інтелектуальних навичок. Умови, що висуваються до розумової освіти, педагог поділив на дві групи – педагогічні і психологічні:

Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що головним завданням навчання є розвиток розумових сил і здібностей дітей. Але він зробив значний крок вперед в порівнянні з Песталоцці, вказавши, що формальна освіта нерозривно пов'язане з матеріальним. Дистервег підкреслював, що чисто формального освіти не існує, цінність мають тільки ті знання і навички, які придбані учнем самостійним шляхом. Навчання має сприяти всебічному розвитку людини і його моральному вихованню. Кожен навчальний предмет поряд з його освітньої цінністю має ще й моральне значення.

У початковій школі, на думку Дістервега, необхідно приділяти основну увагу прищеплювання навичок, розвитку розумових сил здібностей і вміння самостійно працювати над засвоєнням навчального матеріалу. Учитель повинен звернути особливу увагу на розвиток всіх органів почуттів дітей шляхом наочного навчання. У середній школі "поступово висувається вперед і матеріальна мета" - озброєння учнів різнобічними і глибокими науковими знаннями.

Дистервег створив дидактику розвиваючого навчання, її основні вимоги він виклав у вигляді законів і правил навчання («Керівництво до утворення німецьких учителів»)

Дістерверг створив дидактику розвивального навчання, основні вимоги якої виклав у вигляді 33 законів і правил навчання: навчати природо відповідно, враховуючи особливості дитячого сприйняття; від прикладів іти до правил, від предметів і конкретних уявлень про них - до самих понять; ознайомлення дітей із предметами, безпосередньо доступними для органів відчуття; продумування і усвідомлення дитиною всього чуттєво сприйнятого нею навчального матеріалу; у пізнанні учнями нового іти "від близького до далекого", "від простого до складного", "від легшого до труднішого", "від відомого до невідомого"; навчальний матеріал засвоювати усвідомлено; вчити дітей чіткому і ясному викладу вивченого; повертатися до пройденого так часто, щоб воно не могло зникнути з пам'яті; "не поспішати при вивченні основ"; у процесі навчання формувати волю, почуття і поведінку особистості; не сповіщати істину, а вчити дітей її знаходити; використовувати методи, які не привчають учня до звичайного сприйняття і пасивності, а "збуджують у ньому самодіяльність".