34. Сутність ідеї природовідповідного виховання г.С.Сковороди та шляхи її реалізації («Благодарний Еродій», «Вбогий жайворонок»). (див. 33)

Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обгрун­товано Я.А.Коменським, який на противагу середньовічній схо­ластиці обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття "народності". Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історич­ними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ме­нтальністю народу.

Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я-А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо. Останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його дум­ку, панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед при­роди, готувати дитину до майбутнього життя. Про різні природні задатки від народження писав у XVIII ст. К.А.Гельвецій.

На відміну від своїх попередників, Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяль­ність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.

За Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдоско­налення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насам­перед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Виходячи з власних принципів. Сковорода у притчі "Благода-рний ЄродіУ писав: "Главизна воспитания єсть: 1) благо родить;

2) сохранить младое здравие; 3) научить благодарности".

У вірші "Убогий жайворонок" та ін. творах він уточнює за­вдання виховання зростаючої особистості. До них вчений насам­ перед відносить: 1) розумове виховання дітей; 2) становлення їх як майбутніх трудівників (підготовка до "спорідненої" праці); 3) моральне виховання.

35. Основні етапи педагогічної діяльності і.Г. Песталоцці.

На формування світогляду молодого Песталоцці мали вплив також викладачі колегіуму — прихильники теорії природного права Д. Локка. Песталоцці брав активну участь у роботі «Гельветичного товариства кушнірів (шкіряників)», на зборах якого розглядались питання історії, політики, моралі виховання в дусі вчення Ж.-Ж. Рус­со. Товариство видавало журнал «Нагадувач», на сторінках якого Песталоцці публікував свої статті. За участь у роботі цього това­риства та протест проти спалення твору Ж.-Ж. Руссо «Еміль» Пе­сталоцці був заарештований. У 1769 році Песталоцці придбав не­далеко від Цюріха невелику садибу, Нейгоф, де в 1774 році від­крив школу інтернатного типу для дітей селян, де поєднував навчання з продуктивною працею, причому інтернат повинен був утримуватись на ті засоби, що заробляли самі діти. Проте утриму­вати подібний притулок за рахунок дитячої праці було утопією, і Песталоцці змушений був у 1780 році його закрити. Вісімнад­цять наступних років він присвятив літературній роботі.

Серед інших творів він закінчив і видав педагогічний роман «Лін-гард і Гертруда» (1781), який мав великий успіх, бо в ньому автор прагнув вирішити важливу проблему, що хвилювала дрібнобуржуаз­ну інтелігенцію того часу: як допомогти обездоленому селянству. Молода Французька республіка нагородила Песталоцці за цей ро­ман і видатну діяльність званням «громадянина Французької республі­ки». В 1799 році у м. Станці Песталоцці відкрив притулок для дітей-сиріт 5—10 років на 80 дітей, в приміщені колишнього монастиря.

Проте діяльність у м. Станці Песталоцці тривала лише кілька місяців. У зв'язку з військовими подіями приміщення було відда­не під лазарет. У 1799—1804 рр. керував Бургдорфським, а в 1804— 1825 рр. Івердонським педагогічними інститутами, продовжує до­сліди спрощеного навчання розпочаті ще у м. Станці, поставивши завдання встановити такі методи, при допомозі яких кожна мати могла б легко навчити своїх дітей.

На початку XIX ст. виходять в світ твори Песталоцці «Як Герт­руда вчить своїх дітей», «Книга для матерів», «Азбука спостережен­ня» та ін. Песталоцці налагоджує роботу свого інституту, створює великий навчальний заклад, де навчалась молодь багатьох євро­пейських країн. Досвід цих інститутів вивчався видатними педаго­гами, філософами Європи. При Івердонському інституті працював постійний педагогічний семінар, де щороку 30—40 чоловік дістава­ли теоретичну і практичну підготовку для педагогічної діяльності.

У 1825 році цей інститут було закрито, і Песталоцці поверну­вся в Нейгоф. Помер у 1827 р. Все своє життя Песталоцці провів в Швейцарії, економічно відсталій селянській країні. За своїми фі-

лософськими поглядами Песталоцці еклектик, що поєднував у своє­му світогляді вчення Канта та інших німецьких філософів того часу, а також і Руссо. Песталоцці любив свій народ. Довге, сповнене зли­днів, нестатків і творчих шукань життя його було цілком віддане поліпшенню життя селян Швейцарії і великій справі народної освіти.