32. Просвітницька діяльність ф. Прокоповича та м. Козачинського.

Феофан Прокопович – український церковний, громадський і державний діяч, письменник, учений, педагог, викладач і певний час ректор Києво-Могилянської академії. Закінчив Києво-Могилянську та Римську католицьку академії. За викликом Петра І виїхав до Петербурга, де був радником з питань освіти, науки та культури та главою Російської православної церкви.

У своїй діяльності виступав як палкий прихильник петровських реформ, боровся за народну освіту, вважаючи, що суспільний прогрес залежить передусім від поширення освіти. Про це писав у багатьох своїх творах. Зокрема, у творі "Володимир" та інших доводить перевагу знань над "темнотою". П’єса "Володимир" – зразок шкільної драми. Твір намітив тенденцію зближення шкільної академічної піїтики з народним життям.

Просвітительську діяльність Ф.Прокопович вважав найважливішою і не шкодував для неї ні енергії, ні коштів. У своєму будинку він відкрив школу для дітей-сиріт і бідняків, дбав про їхню освіту.

Ф.Прокопович – один з найосвіченіших людей свого часу. Мав гострий розум, феноменальну пам’ять, володів поетичним, педагогічним і артистичним хистом. Про це свідчать передусім його твори.

Ще будучи професором і ректором Київської академії, він написав твори "Поетика" та "Риторика". Ці праці справили помітний вплив на розвиток змісту і методики навчання в академії. Вони свідчать про широкий світогляд автора, його педагогічні знання. Велику увагу в них приділено практичним заняттям студентів. Ф.Прокопович є автором першого математичного курсу в академії.

Цінними для педагогіки є думки, висловлені Ф.Прокоповичем у книзі "О риторическом искусстве" щодо ораторського хисту вчителя, який розповідаючи про будь-який предмет повинен, передусім, впливати на почуття своїх слухачів, зачіпати найтонші струни серця людини так, щоб образ з’явився перед очима слухачів. Збереглися згадки, що риторичний клас, який вів Ф.Прокопович, студенти відвідували дуже охоче. Це, звичайно, зумовлювалося і його особистісними якостями.

У розвитку вітчизняної педагогіки, освіти і школи помітну роль відіграв "Духовний регламент" Ф.Прокоповича. У ньому автор ставив питання про відкриття духовних шкіл, шкіл для простого народу, дав розгорнутий план організації академії і духовних семінарій, висловив передові думки щодо методів навчання, режиму учнів. Актуальні для того часу педагогічні ідеї Ф.Прокопович пропагує у написаному ним букварі "Первое учение отрокам".

Ф.Прокопович був прихильником прогресивних методів навчання. Ввів новий науково-історичний метод викладання богословської науки, що полягав у вивченні історії релігії. Подібно до Я.А.Коменського він вимагав свідомого, наочного, доступного, систематичного вивчення матеріалу. Вважав, що підручники і книги для широкого загалу читачів повинні бути написані простою, доступною мовою.

Козачинський Михайло (Мануїл) Олександрович – український письменник і педагог

Народився в 1699 р. у м. Ямпіль Вінницької області в родині шляхтича. у 1733 р. закінчив Київську академію. Шість років процював як просвітник у Сербії (1733—1738). Був префектом, учителем риторики, поетики словено-латинської школи у Карловицях, де написав трагедію «Король Урош п'ятий» (1733), в якій розповів про смерть останнього сербського царя, а також про «занепад сербського царства». Твір було опубліковано в переробці учня М. Козачинського — І. Райча в Буді в 1798 р. У Сербії він популяризував церковнослов'янську граматику М. Смотрицького.

З 1740 р. — чернець, з 1745 р. — архімандрит Видубицького монастиря, з 1746 р. — ігумен Красногорського монастиря в м. Гадячі, з 1748 р. — архімандрит Святотроїцького монастиря у м. Слуцьку.

Після повернення в Україну був спочатку професором філософії, а з 1739 по 1746 р. — префектом Київської академії. Протягом цього часу прочитав три курси філософії.

М. Козачинський — автор двох барокових п'єс (одну з них — «Благоутробіє Марка Аврелія» поставив на сцені у Києві (1744) і праці «Філософія Аристотелева» (1745). З 1748 р. перебував у Білорусії, читав проповіді, писав історико-полемічні праці. Прочитані ученим академічні курси філософії зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.

Один з таких курсів, що його розпочав читати М. Козачинський 18 квітня 1744 р., названий ним «Психологічні проблеми моральної філософії або етики». Психологія вчинку сконцентрувалася в логічному осередку психологічної системи й визначила тлумачення всіх головних особливостей, породжених психологічною природою людини.

У своєму «Попередженні студентам» М. Козачинський виклав світоглядні настановлення щодо розуміння щастя як вихідного пункту в дослідженні мотиву доброчесності. За взірець пропонував брати тих людей, для кого філософія невіддільна від життя, а саме їхнє життя є втіленням певної філософії.

Найважливішим природним правом людини М. Козачинський вважав право на життя, свободу совісті, право приватної власності і право вибору (де немає вибору, там немає свободи), оскільки на цих засадах тримається будь-яка форма правління. Дію «природного закону» визнав настільки обов'язковою і необхідною, що порушити її не міг навіть Бог, інакше б він суперечив сам собі.

Етичні погляди М. Козачинського розвивалися в річищі тієї тенденції, яка склалася в курсах етики могилянських професорів XVIII ст., тенденції розриву між мораллю та офіційною релігією, підкреслення самостійної цінності земного життя. Обов'язок етики — шукати і навчати, що таке щастя, тобто блаженство, досяжне для людини в її земному житті. Етика для М. Козачинського була наукою, тісно пов'язаною із земним життям людини, вона не тільки коментує і пропагує наявні правила та моральні норми, а й вивчає моральний стан суспільства, дає практичні рекомендації щодо вдосконалення його врегулювання.

Розкрити достоїнства етики означає зіставити її з кінцевою метою людини, тобто з ідеєю Бога. Отже, кожна людина, на думку М. Козачин-ського, має гостру потребу в моральній філософії. Він блискуче розвивав ідею поєднання божественного з людським — проблему, яку порушували й інші мислителі в Україні, а найбільше учень М. Козачинського — Г. Сковорода.

Помер 15 серпня 1755 р. у Слуцьку.