90. Перший з’їзд педагогічних працівників України. Аналіз концепції «Освіта (Україна ххі ст.)». Шляхи розвитку української системи освіти на сучасному етапі.

ДЕРЖАВНА НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА «ОСВІТА: УКРАЇНА ХХІ СТОЛІТТЯ»

Один із ринципів реалізації Програми – багатоукладність та варіантність освіти, що передбачає створення можливостей для широкого вибору форм освіти, навчально-виховних закладів, засобів навчання і виховання, які б відповідали освітнім запитам особистості: запровадження варіантного компоненту освіти, диференціацію та індивідуалізацію навчально-виховного процесу, створення мережі недержавних навчально-виховних закладів.

Стратегічні завдання і шляхи реформування змісту освіти – відбір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах диференціації та інтеграції, забезпечення альтернативних можливостей для одержання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей; оптимальне поєднання гуманітарної і природничо-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, органічний зв’язок з національною культурою, історією, традиціями, обов’язкове вивчення природничо-математичних дисциплін в усіх типах загальноосвітніх навчально-виховних закладів на всіх ступенях освіти; активне ознайомлення з масовими професіями, ознайомлення учнів з основами ринкової економіки, різними формами господарської діяльності.

Розділ «Рівні загальної середньої освіти»: серед навчальних закладів вагоме місце відводиться школам нового типу (гімназіям, ліцеям, спеціальним закладам для рбдарованих дітей, школам (класам) з поглибленим вивченням окремих предметів, навчально-виховним комплексам, недільним приватним школам тощо), загальноосвітнім школам-інтернатам, що зорієнтовані на спеціалізовану поглиблену підготовку з технічного, гуманітарного, спортивного, художньо-естетичного та інших напрямів, відкриття при цих школах окремих класів для обдарованих дітей.

Пріоритетні напрями реформування загальної середньої освіти: встановлення раціонального співвідношення між його гуманітарними та природничо-математичними складовими; запровадження системи варіантного навчання і виховання відповідно до особистісни х потреб і здібностей учнів; розвиток системи загальноосвітніх навчальних закладів нового поколвіння; розбудова сільської школи як важливої умови соціально-культурного розвитку села та збереження традицій українського народу.

Основні шляхи реформування загальної середньої освіти: впровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; кооперація загальноосвітніх навчальних закладів із ВНЗ.

Особливість сучасного розвитку освіти — її інформатизація та комп'ютеризація навчання, які набули значного поширення наприкінці XX ст. Реалізація цих нововведень стала можливою завдяки розвитку нового наукового напряму — інформатики.

Яскравий приклад удосконалення цілісного педагогічного процесу вищого навчального закладу — його технологізація. Технологізація здійснюється за рахунок упровадження нових технологій навчання та виховання, які значно змінюють природу педагогічного процесу, професійну діяльність педагога і навчально-пізнавальну діяльність того, хто навчається. Реалії сьогодення вимагають впровадження таких інновацій у систему освіти у вигляді технологій, щодо яких чітко доведено доцільність та корисність.