![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •5.Стилістика. Стилі і жанри мовлення.
- •6.Білінгвізм у політичному аспекті. Соціолінгвістична компетенція. Арго, жаргон, сленг.Країни з двома державними мовами: проблеми їх розв’язання.
- •7. Мовлення як форма суспільної поведінки людини. Ідентифікація особистості за мовленням.
- •8. Стратегічні і тактичні закони, прийоми вербального впливу на аудиторію.
- •VI. Закон ефективної комунікації.
- •11. Статус і становлення української мови як державної. Мовне законодавство в Україні.
- •12.Стилістична диференціація сучасної літературної української мови.
- •17. Складні випадки наголошування слів у професійному мовленні. Словесний та логічний наголос.
- •21. Використання власне українських та іншомовних слів у професійних текстах.
- •22. Лексика нейтральна і стилістично забарвлена у професійній діяльності політолога.
- •23. Вибір слова у професійному тексті. Синоніми, пароніми, антоніми, омоніми, багатозначні слова. Слова у переносному значенні.
- •24. Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників. Фахові словники. Роль словника.
- •25. Лексика з погляду вживаності. Загальновживані слова та діалектизми у текстах політичної тематики.
- •26. Терміни та професіоналізми у текстах політичної тематики.
- •46. Використання дієслівних форм (питання 47) та віддієслівних іменників у фаховому тексті.
- •47. Вживання дієслівних форм (дієприслівника, дієприкметника, інфінітива, особових форм, форм на –но, -то) у фаховому тексті.
- •48. Способи вираження прохання чи наказу. Дієвідмінювання у дійсному та наказовому способах.
- •50. Особливості використання службових частин мови у діловому мовленні. Правопис часток.
- •51. Особливості перекладу прийменникових конструкцій з російської мови на українську.
- •53. Синтаксичні та пунктуаційні норми української мови та їх застосування в практиці науковго та офіційно-ділового писемного мовлення.
- •55. Просте речення. Особливості вираження підмета та присудка у професійних текстах.
- •67. Службові листи
- •68. Заява, реквізити заяви
- •69. Характеристика, її реквізити
- •70. Автобіографія. Реквізити автобіографії
- •71. Резюме, його реквізити
- •72. Доручення, його реквізити
- •73. Доповідна і пояснювальна записки, їх реквізити
- •74. Розписка, її реквізити
- •75. Клопотання, його реквізити
VI. Закон ефективної комунікації.
Контакт – це спілкування без перешкод, тобто вищий рівень спілкування.
З метою збереження контакту, становлення його необхідні такі дії:
- корегування підготовчого етапу під час спілкування;
- управління поведінкою аудиторії;
- управління власною поведінкою.
У ході спілкування можна спостерігати таке психологічне явище, як “ораторський шок” (неприродна поведінка з боку мовця чи слухачів), для якого характерні знервованість, напруженість, скутість думки, мовлення і поведінки.
В чому причини “ораторського шоку”?
- у самому мовцеві (недостатня підготовленість його до спілкування, неволодіння прийомами збереження контакту);
- у поведінці аудиторії (нетактовність, некоректність – грубі репліки, запитання тощо);
- у зовнішньому середовищі (шум предметів, які падають, ходіння, присутність чужих людей, які критично оцінюють дії мовця або антипатична йому і под.).
Знання цих причин допоможе ораторові зняти деякі з них ще до моменту спілкування і передбачити різні варіанти їх розв’язання.
VII. Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої риторичної діяльності. Аналіз якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності: підготовчому, виконавському, наслідковому (докомунікативному, комунікативному, посткомунікативному).
Аналіз ефективності (результативності) ступеня реалізації цільової установки проводиться на наслідковому етапі діяльності.
Системно-аналітичний закон базується на двох етапах критичної діяльності: на самоаналізі і аналізові інших.
Самоаналіз є надзвичайно сильним джерелом розвитку особистості, бо дає можливість суб’єкту пізнати себе, виявити свої слабкі й сильні сторони. Причому етап самоаналізу виробляє в людини етичну звичку – шукати причину чогось перш за все у собі, а не в інших:
“Спершу слід відкрити себе, потім виправлятися ... Тому скільки можеш, сам себе виводь на чисту воду, шукай проти себе звинувачення! Спочатку виступай обвинувачем, потім – суддею і тільки під кінець – захисником. Іноді варто самому собі бути кривдником! Ти обурюєшся тим, що є на світі невдячні люди. Спитай у совісті своєї, чи знайшли тебе вдячним ті, хто надавав тобі послуги”. (Сенека)
Після того, як суб’єкт оволодів механізмом самоаналізу, він здатний повноцінно аналізувати інших. Отже, системно-аналітичний закон розвиває в людини такі якості, як самокритичність і відкритість мислення, мовне чуття, шанобливість, тактовність у ставленні до інших людей. Хоча системно-аналітичний закон завершує риторичну формулу (P=К+А+С+Т+М+ЕК+СА), однак він не робить її замкненою, застиглою, бо сам по собі символізує вічний процес удосконалення всього існуючого на землі.
Прийоми:
Виділення власне риторичних прийомів, форм вказує лише про те, що вони, реально існуючи, не цілком підходять під інші рубрики, а служать цілям риторики. Частково вони виконують і завдання стилістики.
Для сучасної ораторської мови є характерним поєднання логіко — аналітичних і емоційно-образних мовних засобів. Практика виступу кращих ораторів свідчить, що сухий діловий виступ, що зводиться до передачі "голод" інформації сучасної, добре поінформованої аудиторії, залишається без уваги, а нерідко викликає нудьгу і навіть нервування. Тому оратору — початківцю не обходімо оволодіти прийомами стилістичного синтаксису, які допоможуть досягти експресивності, емоційності публічного виступу.
Прийом градації - наростання смислової та емоційної значущості слів. Градація дає змогу підсилити, додати емоційну виразність фразі, сформульованій думці.
Прийом інверсії - мовний зворот, що ніби "розгортає" звичний, загальновизнаний хід думок і виразів на діаметрально протилежний.
Прийом апеляції до власних думок, роздумів, сумнівам дає можливість створити ситуацію довірчого спілкування з аудиторією.
Специфіка усної мови виявляється в характері побудови вислову. Вважається, що у публічному виступі перевагу потрібно надавати простішим синтаксичним конструкціям, оскільки вони краще сприймаються на слух і швидше запам'ятовуються. Серед прийомів ораторської мови, що суттєво підвищують її ефективність і переконливість, варто особливо виділити лексичні прийоми (стежки).
Стежки - це мовні звороти й окремі слова. Що вживаються у переносному значенні й дозволяють досягти необхідної емоційної виразності й образності. До стежок належать - порівняння, метафори, епітети, гіперболи. Порівняння - один із найчастіше вживаних прийомів, що, має велику переконливу силу, стимулює у слухачів асоціативне й образне мислення і тим самим дає оратору змогу досягти бажаного ефекту.
Метафора - це перенесення назви одного предмету на іншій, це мовне зближення двох явищ по схожості або контрасту. Наприклад: Локомотив історії зупинити неможливо.
Епітет - образне визначення предмета, явища, що розкриває його суть. Наприклад: студент - це не судина, яку потрібно заповнити знаннями, а факел, який треба запалити!
Гіпербола є різно тропа, що полягає у навмисному перебільшенні властивостей, якостей предметів і явищ. Наприклад: рідкісний птах долетить до середини Дніпра.
Зацікавити співбесідника, викликати у відповідь реакцію аудиторії непросто. Цьому сприяють доброзичливість, співчуття, співпереживання близьких людей.
10.Функції мови у суспільному житті та професійній діяльності політолога. Функції державної мови. У людському суспільстві мова виконує цілу низку функцій, найголовнішими серед яких є такі:
1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування. Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші – найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації, спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає свою мову, поступово зникає.
2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ рихований від інших людей, і тільки мова робить його доступним. “Заговори – і я тебе побачу”, - стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу репрезентувати свій внутрішній світ.
3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи не пізнає світ “з нуля” – вона користується не лише індивідуальним досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові.
4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна мова.
5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю ункцію мови іноді називають державотворчою.
***Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб створення культурних цінностей), омінативну (мова як засіб називання), магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.
Однак, мало зверталося уваги на інші суттєві етноспецифічні функції мови:
1. Мова має етнічну функцію як природну систему звукових символів, призначених для спілкування свого етносу.
2. Мова має естетичну функцію: образотворення; спілкування митця з глядачем, читачем, слухачем; досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування митця з народом.
3. Мова має також культуроносну функцію: культура кожного народу зафіксована в його мові; пропагуючи свою культуру в світі, ми пропагуємо й нашу мову; через мову відбувається і засвоєння рідної культури, і передача предківських звичаїв нащадкам.
4. Мова має також магічну функцію: віра в те, що слово може викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі; уявлення про те, що слово є причиною того явища, яке ним назване; а звідси - уявлення, що слово має здатність стати ділом. Донедавна така тема як "Словесна магія українців" була заборонена, як "псевдонаукова", однак, із здобуттям незалежності в Україні справа змінилася на краще, хоча ще й недостатньо приділено наукової уваги до цієї цікавої проблематики.
Функції політ. Мови. (у діяльності політолога) 1.Інформаційна, 2.Оцінююча. 3.Організація та систематизація.4.Комунікативна.5.Інтерпретаційно-оцінююча.6. Формування політ.свідомості( виховання) 7.Маніпулятивна. 8.Консолідуюча.
Державна мова — це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобах масової інформації тощо.
чотири базових функції державної мови : 1) функція науки 2) функція освіти 3) функція закону, ідеології та моралі 4) функція міжнаціонального порозуміння