- •5.Стилістика. Стилі і жанри мовлення.
- •6.Білінгвізм у політичному аспекті. Соціолінгвістична компетенція. Арго, жаргон, сленг.Країни з двома державними мовами: проблеми їх розв’язання.
- •7. Мовлення як форма суспільної поведінки людини. Ідентифікація особистості за мовленням.
- •8. Стратегічні і тактичні закони, прийоми вербального впливу на аудиторію.
- •VI. Закон ефективної комунікації.
- •11. Статус і становлення української мови як державної. Мовне законодавство в Україні.
- •12.Стилістична диференціація сучасної літературної української мови.
- •17. Складні випадки наголошування слів у професійному мовленні. Словесний та логічний наголос.
- •21. Використання власне українських та іншомовних слів у професійних текстах.
- •22. Лексика нейтральна і стилістично забарвлена у професійній діяльності політолога.
- •23. Вибір слова у професійному тексті. Синоніми, пароніми, антоніми, омоніми, багатозначні слова. Слова у переносному значенні.
- •24. Лексикографія. Основні типи лінгвістичних словників. Фахові словники. Роль словника.
- •25. Лексика з погляду вживаності. Загальновживані слова та діалектизми у текстах політичної тематики.
- •26. Терміни та професіоналізми у текстах політичної тематики.
- •46. Використання дієслівних форм (питання 47) та віддієслівних іменників у фаховому тексті.
- •47. Вживання дієслівних форм (дієприслівника, дієприкметника, інфінітива, особових форм, форм на –но, -то) у фаховому тексті.
- •48. Способи вираження прохання чи наказу. Дієвідмінювання у дійсному та наказовому способах.
- •50. Особливості використання службових частин мови у діловому мовленні. Правопис часток.
- •51. Особливості перекладу прийменникових конструкцій з російської мови на українську.
- •53. Синтаксичні та пунктуаційні норми української мови та їх застосування в практиці науковго та офіційно-ділового писемного мовлення.
- •55. Просте речення. Особливості вираження підмета та присудка у професійних текстах.
- •67. Службові листи
- •68. Заява, реквізити заяви
- •69. Характеристика, її реквізити
- •70. Автобіографія. Реквізити автобіографії
- •71. Резюме, його реквізити
- •72. Доручення, його реквізити
- •73. Доповідна і пояснювальна записки, їх реквізити
- •74. Розписка, її реквізити
- •75. Клопотання, його реквізити
74. Розписка, її реквізити
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи. Відноситься до офіційно-особистих документів.
Розписки повинні містити такі реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис.
5. Засвідчення підпису (за необхідності).
Текст приватної розписки має містити такі відомості:
- Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані).
- Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).
- Чому конкретно дано розписку (вказуються точні найменування матеріальних цінностей, їх кількість і вартість – словами і цифрами);
- Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.
- У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
Розписка може бути приватного (особа отримує цінності від особи) і службового (особа – представник установи – отримує цінності від цієї або іншої установи) характеру.
Складають розписку в довільній формі на чистому аркуші паперу, здебільшого від руки або машинописним способом.
У розписці забороняється робити будь-які виправлення чи стирання. Всі вільні місця під текстом та підписом підкреслюють. Складають розписку в одному примірнику і зберігають нарівні з грошовими та цінними документами.
Іноді в розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присутності яких її було написано. В такому разі ці особи засвідчують документ своїми підписами.
75. Клопотання, його реквізити
Подання (клопотання) — документ, що готує завідувач певного структурного підрозділу організації, підприємства, установи до вищої інстанції із певним проханням, клопотанням затвердити конкретне рішення чи взяти участь у вирішенні певних питань. Цей документ укладає офіційна особа, що його й засвідчує (підписує).
Подання оформляють на звичайному (рідше — гербовому) папері. Воно може мати рукописну або друковану форму. Підпис особи, що складає таке клопотання, не засвідчується, якщо документ має внутрішнє призначення. У разі подання клопотання поза межі підприємства (установи), воно готується на бланкові. Реквізити: особа (інстанція), до якої звернений документ, назва виду документа (подання; клопотання); текст; підпис автора, дата.
Вкажіть суд, до якого направлено і номер справи, в рамках якого заявлено клопотання.
Напишіть, від кого виходить клопотання, його процесуальне становище.
Вкажіть найменування та адреси інших учасників процесу.
Вкажіть реквізити клопотання: дату, номер.
Викладіть суть питання, для вирішення якого потрібно звернутися до суду.
Пошліться на норми процесуального кодексу, що передбачають можливість звернення з клопотанням щодо конкретного питання: призначення експертизи, відкладення судового засідання і пр.
До клопотання прикладіть обгрунтовують документи.
Підпишіть і прикладіть документ, що підтверджує повноваження особи на підписання.
Клопотання заявляються до закінчення дослідження матеріалів справи. Усі клопотання заносяться до протоколу судового засідання.