48. Способи вираження прохання чи наказу. Дієвідмінювання у дійсному та наказовому способах.

Дієвідмінювання — це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі— за родами. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ: а) основи інфінітива і б) основи теперішнього часу. Від основ інфінітива творяться: а) дієслова минулого часу: ходи-в, носи-в, віз, брі-в, каза-в, міг, хоті-в; б) дієприкметники минулого часу: прочита-ний, побаче-ний, випи-тий; в) дієприслівники доконаного виду: прочита-вши, написа-вши, зміг-ши, приніс-ши.

Від основ теперішнього часу творяться: а) особові форми дієслів теперішнього часу: вез-у, вез-еш, вез-е; вез-емо, вез-ете, вез-уть; ходж-у, ход-иш, ход-ить, ход-имо, ход-ите, ход-ять; б) особові форми майбутнього часу дієслів доконаного виду: напиш-у, напиш-еш, напиш-е, напиш-емо, напиш-ете, напиш-уть; зробл-ю, зроб-иш, зроб-ить, зроб-имо, зроб-ите, зробл-ять; в) особові форми наказового способу: нес-и, нес-імо, нес-іть; сядь, сядь-мо, сядь-те; г) дієприкметники теперішнього часу: програму-ючий, зна-ючий; ґ) дієприслівники недоконаного виду: пиш-учи; робл-ячи, відзнача-ючи, ді-ючи.

Залежно від системи закінчень в особових формах однини і множини дієслів теперішнього і майбутнього (простого) часу дієслова поділяються на дві дієвідміни. До першої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -уть (-ють), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини — суфікс -е-: вез-у, вез-е-ш, вез-е, вез-е-мо, вез-е-те, вез-уть; чита(й-у), чита(й-е)-ш, чи-тай(й-е), чита(й-е)-мо, чита(й-е)-те, чита(й-у)-ть.  До другої дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини теперішнього або простого майбутнього часу мають закінчення -ать (-ять), а в 2-й і 3-й особі однини, 1-й і 2-й особі множини — суфікс -и-: робл-ю, роб-и-ш, роб-и-ть, роб-и-мо, роб-и-те, робл-ять; побач-у, побач-и-ш, побач-и-ть, побач-и-те, побач-ать.

49. Прислівник у професійному тексті. Розділові знаки при вставних словах.

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).). На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду. Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени). Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

Разом пишуться: 1. Прислівники, утворені від іменника, колишньої короткої форми прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: увечері, востаннє, втроє, внічию, занадто. 2. Складні прислівники, утворені з кількох основ: мимоволі, насамперед, повсякчас, праворуч, тимчасово, привселюдно. 3. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- з будь-якою частиною мови: абикуди, аніскілечки, деколи, чимало, щодня, якнайбільше.

Окремо пишуться: 1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них вживаються такі прийменники: без: без упину, без відома, без жалю, без пуття, без сумніву; в: в нагороду, в разі, уві сні;

до: до вподоби, до діла, до загину, до краю, до останку, до побачення, до пуття, до смаку, до сьогодні; з: з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю; на: на вибір, на видноті, на віку, на зло, на світанку, на добраніч, на око: під; під боком, під силу, під вечір; по: по змозі, по можливості, по правді.

2. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, переділені прийменниками: разу раз, з боку на бік, день за днем, з року в рік, а також сполучення, утворені поєднанням іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку: кінець кінцем, одним одна, сама самотою.

Через дефіс пишуться: 1. Прислівники, в яких повторюються основи: рано-вранці, ледве-ледве, зроду-віку, любо-дорого (синонімічні та антонімічні прислівники). 2. Прислівники, у яких повторювані основи переділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього, де-не-де, хоч-не-хоч, коли-не-коли, будь-що-будь. 3. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомоги префікса по- і суфіксів-и; -ану: по-нашому, по-київськи. 4. Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на -е: по-перше, по-четверте. 5. Прислівники по-латині, на-гора, десь-колись, десь-інде, десь-інколи, геть-чисто.

Вставні слова й словосполучення на письмі виділяються комами.

Залежно від контексту деякі слова можуть уживатися то як вставні, то як невставні: звичайно, здається, нарешті, взагалі, безперечно, видно. Не є вставними й, отже, не виділяються комами такі слова: ніби, нібито, мовби, немовби, наче, неначе, все-таки, адже, от, навіть, між іншим, між тим, у кінцевому результаті, буквально, майже, зв традицією, зазвичай, при цьому, при тому, якраз, як-не-як, тим часом, до того ж та Ін.