46. Використання дієслівних форм (питання 47) та віддієслівних іменників у фаховому тексті.

Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм: 1. Інфінітив. 2. Власне дієслово (особово-родові форми). 3. Дієприкметник. 4. Дієприслівник. 5. форми на -но (-єно), -то.

Віддієслівні іменники - це іменники, що структурно й семантично мотивуються дієслівними основами. Віддієслівні іменники - назви осіб об'єднують:

1) назви особи як виконавця певної дії або роду її заняття: читач, відвідувач, дослідник, рахівник, складальник, кравець;

2) назви особи як носія певної процесуальної ознаки, що визначає її поведінку: бунтар, прохач, попихач, утискувач.).

Практика діловодства свідчить, що віддієслівні іменники є необхідним і ви­правданим мовним засобом ділового стилю і що заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами не­можлива. Деякі властивості віддієслівних іменників роб­лять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, пор.: давати вказівки — вказувати, провести операцію — оперувати, зробити огляд — оглянути та ін.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,—дію широку, узагальнену (вести пошук).

47. Вживання дієслівних форм (дієприслівника, дієприкметника, інфінітива, особових форм, форм на –но, -то) у фаховому тексті.

1. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану.

Формальною ознакою інфінітива є закінчення -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом –ти.

Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне значення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня;

Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до відома.

Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи роль означення, додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самоповага, впевненість у собі, здатність повірити в свої сили пов 'язані з бажанням досягти мети.

2. Особова форма дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та особово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки. Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони розповідають.

Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення.

У дієслів минулого часу та умовного способу особове значення виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона розповідала, воно розповідало; я розповів би, ти розповів би, вона розповіла б, вони розповіли б.

Із категорією особи тісно пов'язана категорія числа, що є теж невласне-дієслівною . Форми першої, другої, третьої особи однини протиставляються першій, другій, третій особі множини. Категорія числа дієслів має словозмінний характер.

До словозмінних належить категорія роду. Вона властива дієсловам минулого часу й умовного способу. Родове розрізнення репрезентується відповідними суфіксами: купив, купила, купило, купив би, купила б, купило б.

3. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися -> той, хто вчиться.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -т-, напр.: прочита-ти -> прочи-та-н(ий), запроси-ти -" запрош-ен(ий), приклеї-ти -> прикле-єн(ий), висуну-ти -> висуну-т(ий) або висун-ен(ий), писа-ти -> писа-н(ий).

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзначаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними.

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам'ятати про різні засоби української мови, якими можна замінити відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполучення тощо, напр.: інформуючий - той, що інформує; слідуючий – наступний.

4. Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів П дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) -> тонучи, купувати (купу-ють) -> купуючи, просити (прос-ять) -> просячи, кричати (крич-ать) -> кричачи. У зіставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеність: а) одночасність, напр.: Шумлять, заїжджаючись на свято, люди; б) попередність, напр.: Дивуючись зі спритності виконавців, керівник, однак, похвалив їх роботу; в) наступність, напр.: Готуючи бланки, він забув попередньо узгодити їх структуру з керівником.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр.: прибіг-ти -" прибіг-ши, сказа-ти -> сказа-вши. Виражають, як правило, додаткову дію, яка відбувається перед основною, напр.: Заслухавши та обговоривши звітну доповідь керівника відділу, працівники одноголосно ухвалили... .

Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв'язок із суб'єктом - виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесеності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла, не виявивши ніяких порушень

Дієприслівники можуть стосуватись предикативних прислівників, інфінітивів, безособових дієслів.

5. Предикативні форми на -но, -то - це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях. За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов'янських мов.

Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -о, напр.: завершений) -" завершен-о, написан(ий) -> написан-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.

Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, такі форми дієслова зосереджують в собі "усю силу вислову, їх використовують на останньому етапі пасивізації" суб'єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністрація виплатила заборгованість -> Заборгованість виплачена (адміністрацією) -" Заборгованість виплачено.

За характером своєї семантики виражають дію перехідну, минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні "хтось щось зробив", напр.: Роботу завершено (хтось завершив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).

Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.