Конспект лекций

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Оптимізація підприємницької діяльності»

для студентів І року навчання другого (магістерського) рівня освіти усіх форм навчання спеціальності

076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність»

Одеса ОНЕУ 2022

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Оптимізація підприємницької діяльності»

для студентів І року навчання другого (магістерського) рівня освіти усіх форм навчання спеціальності

076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність»

Затверджено на засіданні кафедри ЕП та ОПД Протокол № 14 від 17.05.2022 р.

Одеса ОНЕУ 2022

2

Конспект лекцій з дисципліни «Оптимізація підприємницької діяльності» для студентів І року навчання другого (магістерського) рівня освіти усіх форм навчання спеціальності 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність». Одеса, ОНЕУ. 2022. 93 с.

Укладач О. Г. Янковий, д-р екон. наук, професор

Рецензенти: В. М. Мацкул, канд. фіз.-мат. наук, доцент (зовнішній рецензент)

Р. В. Грінченко, д-р екон. наук, доцент Г. В. Кошельок, д-р екон. наук, доцент

3

1.2Історичний аспект теорії оптимізації в економіці……………………. 11

1.3Приклади задач оптимізації у підприємництві……………………...... 15

1.4Методи вирішення задач лінійного програмування в економіці……. 22

Висновки……………………………………………………………………….. 27

Контрольні питання…………………………………………………….. …… 29

Список джерел до теми 1……………………………………………………… 30

Тема 2. ОПТИМІЗАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ………………………………………………………………… 32

2.1Поняття і сутність оптимізації виробничої програми підприємства …. 32

2.2Однокритеріальна оптимізація…………………………………………… 34

Висновки ..……………………………………………………………………… 58

Контрольні питання …………………………………………………………… 59

Список джерел до теми 2……………………………………………… ……… 60

Тема 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ФОНДООЗБРОЄНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ………………………………………………………………. 63 3.1 Двоїстий характер показника фондоозброєності працівників…….…… 63

3.2Методи перевірки оптимальності фондоозброєності………………….. 66

3.3Аналіз фондоозброєності на базі виробничих функцій……………….. 70

Висновки ………………………………………………………........................... 86

Контрольні питання …………………………………………………………….. 88

Список джерел до теми 3……………………………………………………….. 88

4

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (3 год.)

План

1.Фактори виробництва і необхідність їх оптимального використання

2.Історичний аспект теорії оптимізації в економіці

3.Приклади задач оптимізації у підприємництві

4.Методи вирішення задач лінійного програмування в економіці

1) Фактори виробництва і необхідність їх оптимального використання.

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері матеріального виробництва

неможлива без використання виробничих факторів. Поняття «фактор (лат. factor

– той, що робить) – це умова, рушійна сила будь-якого процесу, явища; чинник».

В українській мові в якості синоніма слова «фактор» використовується термін

«чинник». Чинник – поняття, похідне від поняття «чинити», «діяти»,

«здійснювати певний вчинок, дію», тобто «те, що чинить, здійснює вплив, діюче».

Сучасний економічний словник [1, с. 357] тлумачить поняття «факторів» в

економіці наступним чином «Фактори – це умови, причини, параметри,

французького resource – допоміжний засіб). У вітчизняній економічній літературі ці поняття не знайшли точно окреслених областей застосування і часто вживаються як синоніми. У математиці, в статистиці, економетрії фактор – це незалежна змінна, що визначає рівень результативної ознаки.

Фактори виробництва – використовувані у виробництві ресурси, від яких,

головним чином, залежить обсяг продукції (робіт, послуг), що випускається.

Тобто словосполучення «фактор виробництва» і «ресурс» визначають рушійну силу процесу виготовлення продукції на підприємстві. Ресурси прийнято ділити

5

на поновлювані і не поновлювані, первинні та вторинні, грошові і матеріальні тощо.

У працях представників класичної школи економічної теорії наприкінці

XVIII – на початку XIX ст. було виділено три основні фактори виробництва:

земля, праця і капітал. Указані фактори виробництва – це агреговані поняття,

наукові узагальнення.

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль у сільському господарстві і в галузях, що з нею тісно пов’язані, наприклад, агропромисловий комплекс будь-якої країни. Школа фізіократів особливе значення приписувала землі як економічного ресурсу. Відомий англійський економіст У. Петті ще у ХVІІ ст. підкреслював, що земля – мати багатства, засіб праці, створений природою.

У економіці праця як виробничий фактор розглядається з точки зору діяльності, пов'язаної з витратою фізичних, інтелектуальних, професійних та інших здібностей людини в процесі створення економічних благ. Ще давньогрецький філософ і вчений Аристотель й інші стародавні мислителі вважали працю найважливішим чинником виробництва. Подібний підхід розділяла і перша економічна школа в світі – меркантилізм.

Поряд із землею і працею важливішу роль у розвитку виробництва відіграє такий фактор, як капітал (від лат. capitali – головний, домінуючий, основний).

Під капіталом зазвичай розуміють створені людьми засоби праці, матеріальні ресурси, грошові накопичення, що використовуються у виробництві товарів

(робіт, послуг).

У різних економічних школах капітал трактується по-різному, але головними є такі напрямки:

•речова, або натуралістична концепція;

•грошова, або монетаристська концепція;

•марксистська концепція;

•теорія людського капіталу.

6

Перші три підходи детально розглядаються в економічній теорії, тому вони в даній дисципліні обговорюватись не будуть. Коротко зупинимось лише на концепції людського капіталу.

В економічній науці в 60-х роках ХХ ст. сформувалася теорія «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства, особливий, специфічний фактор виробництва. Сучасна неокласична теорія людського капіталу з'явилась у зв'язку зі зростанням ролі людського фактора в умовах науково-технічної революції. Вона зародилася і отримала розвиток в роботах Г. Беккера [2; 3; 4], Дж. Мінцера [5; 6], Т. Шульца [7] та багатьох інших економістів другої половини ХХ ст. На їхню думку, у виробництві взаємодіють два фактори – «фізичний капітал», до якого включаються засоби виробництва, і «людський капітал», до якого відносяться придбані знання,

навички, енергія. Величина «людського капіталу» оцінюється потенційним доходом, який він здатний приносити.

Найбільш чітко концепцію трьох факторів виробництва розробив французький економіст Ж.Б. Сей в свої теорії вартості продукту й розподілу доходів. Її суть полягає в тім, що праця, земля і капітал, будучи основними чинниками виробництва, приносять відповідний дохід – заробітну плату, ренту і процент. За Сеєм, ці три види доходів утворюють вартість продукту. Причому ступінь участі кожного з названих чинників у створенні вартості товарів і в решті решт доходів суспільства обумовлена тим, кому з трьох класів – робітникам,

землевласникам або капіталістам належить відповідний ресурс.

Наприкінці XIX ст. А. Маршалл [8] виділив четвертий фактор виробництва

– підприємницький талант, або підприємництво, тобто діяльність з ефективного сполучання ресурсів землі, капіталу, праці у процесі виготовлення деякого товару,

пов’язану з прийняттям на себе ризику і відповідальності за економічні результати виробництва. Сучасну назву – «підприємництво» – надав йому Й.

Шумпетер у 1912 р. [9].

7

Підприємницькі здібності припускають особливі можливості людини, що полягають в його умінні: організовувати виробництво і випуск товарів і послуг за рахунок з'єднання всіх необхідних факторів виробництва; приймати основні рішення з управління виробництвом і ведення бізнесу; ризикувати грошовими коштами, часом, працею, діловою репутацією, оскільки діяльність на ринку пов'язана з великою невизначеністю, а результат не гарантований; бути новатором, тобто впроваджувати нові технології, нові продукти, методи організації виробництва (інновації)

Підприємництво як ресурс найбільш ефективно реалізується в умовах ліберальної економіки, де немає надмірних бюрократичних обмежень і існує стійка законодавча база. Ефект від підприємництва залежить від рівня освіти,

кваліфікації, від здібностей тих людей, які беруть на себе ініціативу по створенню фірми і управління виробництвом.

Серйозною вадою концепції «чотирьох факторів» є те, що при аналізі конкретних виробничих процесів наявність на «вході» лише чотирьох факторів є занадто грубим узагальненням. Тому у другій половині ХХ ст. з розвитком науки в число виробничих факторів стали додатково включати і науково-технічний рівень виробництва. Фактор «наука» відображає ступінь технологічної оснащеності виробництва, його технічної досконалості. Вплив цього фактора поширюється на зростання продуктивності праці і ефективність використання капіталу. Наука і НТП сприяють удосконаленню всіх факторів виробництва,

підвищенню попиту на продукцію і збільшенню обсягу продажів.

У результаті розвитку кібернетики, загальної теорії систем, комп’ютеризації життя суспільства наприкінці ХХ ст. економістами було виокремлено ще один фактор виробництва – інформацію. Інформаційні ресурси підприємства – це знання про підприємство як про складну імовірнісну виробничо-економічну систему (внутрішні інформаційні ресурси) і про середовище її функціонування – ринки, конкурентів, покупців, законодавчі акти і т. ін. (зовнішні інформаційні ресурси). В останні десятиліття загальною закономірністю розвитку промислового виробництва є перехід від трудо- і капіталомістких процесів до

8

процесів інформаційномістких, через що значимість інформаційного фактора постійно зростає.

У даній категорії розглядають також рівень інноваційної діяльності країни.

Впровадження у виробництво технологічних нововведень дуже часто стає тим чинником, який дозволяє якісно поліпшити виробничий процес і надає можливість вивести на ринок принципово нові продукти. Зазвичай, інноваційні продукти вирізняються тим, що їхня собівартість нижча, або вони володіють новими якостями в порівнянні з традиційними аналогами.

В другій половині XX ст. у зв'язку із змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.

Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання,

збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець ери дешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів до зростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат на впровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природно відновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат,

спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Таким чином, схематично система узагальнених факторів виробництва, які здебільшого застосовуються в підприємницькій діяльності, представлені на рис.

1.

Таким чином, фактори виробництва – це найважливіші функціональні складові виробництва, успішне взаємодія яких приводить до випуску продукції

(робіт, послуг) із заданими характеристиками, а також до результативного існування організації в зовнішньому середовищі.

9

Рис. 1 – Фактори виробництва у сучасній підприємницькій діяльності

Всю сукупність факторів виробництва умовно можна розділити на дві

великі групи:

1)головні фактори виробництва, такі як праця, капітал (включаючи землю й людський капітал), підприємницькі здібності;

2)допоміжні фактори, що забезпечують виробництво, до яких можна віднести інформацію, екологічний фактор, науково-дослідні та конструкторські розробки.

Значимість окремих виробничих факторів-ресурсів змінюється залежно від розвитку продуктивних сил суспільства. Звідси такі поняття, як до індустріальна економіка, де головними факторами виробництва були природа і праця;

індустріальна економіка – основне значення мав капітал у вигляді грошей і засобів виробництва; постіндустріальна економіка, або інформаційне суспільство

– основу виробництва складають інформація, інтелектуальні ресурси; інноваційна економіка, в якій провідним чинником стає новаторська діяльність підприємця.

Слід зазначити, що внаслідок нерівномірності розвитку науково-технічного рівня виробництва в окремих країнах спостерігається суттєва диференціація частки технологічних устроїв у їхній економіці (табл. 1.1).

10