- •Поняття та сутність менеджменту. Мета, задачі менеджменту.
- •Загальні принципи менеджменту.
- •Наукова школа управління.
- •Принципи наукового управління за ф. Тейлором.
- •Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту.
- •Адміністративна школа управління.
- •Соціальна філософія менеджменту Мері Фоллет.
- •Системна концепція управління “7с” Томаса Пітерса і Роберта Уотермана.
- •А. Файоль. Принципи менеджменту.
- •Школа людських стосунків (розвитку поведінських наук).
- •Організація як об’єкт управління. Необхідність і передумови формування інституту організації у суспільстві.
- •Організації та їх ознаки. Види організацій.
- •Зовнішнє середовища організації.
- •Внутрішнє середовища організації.
- •Місія, цілі та культура організації.
- •Життєвий цикл організації та його стадії.
- •Організаційна культура: формування, фактори формування, підтримка та зміни.
- •Загальна характеристика та класифікація функцій менеджменту.
- •Організаційні структури, принципи їхньої побудови.
- •Типи організаційних структур.
- •Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.
- •Типи організаційних структур: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, матрична.
- •Процес формування структури управління.
- •Оцінка та аналіз організаційних структур управління.
- •Вплив ситуаційних чинників на проектування організації. Головні форми проектування організацій.
- •Гірт Хофстед і концепція ділової культури організацій.
- •Методи моніторингу зовнішнього середовища організації та оцінка економічної ефективності моніторингу.
- •Види планування та їх взаємозв’язок. Складові процесу стратегічного планування.
- •Змістовні теорії мотивації.
- •32.Контроль як загальна функція менеджменту.
- •33.Процесійні теорії мотивації.
- •34.Елтон Мейо і теорія людських відносин.
- •35. Особливості концепції “любові і страху” Амітая Етціоні.
- •36.Поняття та процес контролю.
- •37.Види управлінського контролю.
- •38.Інструменти управлінського контролю.
- •39.Поведінкові аспекти контролю.
- •40.Умови ефективного та наслідки неефективного контролю.
- •41,Поняття контролінгу. Основні функції та елементи контролінгу.
- •42.Методологія планування. Організаційні рівні планування.
- •43.Стратегічне планування, мета і принципи стратегічного планування. Види стратегій.
- •44.Тактичне планування, основні задачі і прийоми.
- •47. Система стратегiчних, тактичних, оперативних планiв.
- •49. Процес формування стратегічногоплану.Основні етапи.
- •50.Сутність та значення інформації
- •53. Використаня інформаційних технологій в управлінні організацією
- •55 Основні види та форми спілкування менеджерів.
- •60. Етапи процесу прийняття раціональних рішень. Фактори, що впливають на процес прийняття рішень.
- •62.Етапи процессу прийняття управлінських рішень.
- •63.Розробка та ухвалення управлінських рішень в ситуаціях визначеності, ризику і невизначеності.
- •64.Японський досвід стратегічних рішень методом “ринги се”.
- •65. Поняття про моделі і методи прийняття управлінських рішень.
- •66.Необхідність моделювання. Моделювання як складова наукового підходу до прийняття рішень
- •67 Прогнозування результатів прийняття рішень
- •68.Типи моделей: фізична, аналогова, математична.
- •69.Основні моделі застосування в менеджменті: теорія ігор, теорія черг, модель керування запасами, моделі лінійного програмування, імітаційні моделі, економічний аналіз.
- •71. Современные методы и модели принятия рациональных и стратегических управленческих решений.
- •72.Феномен влади в менеджменті.
- •73. Поняття балансу влади. Класифікація форм влади.
- •74. Підходи до вивчення лідерства
- •75. Модель управлінської сітки Блейка і Маутона
- •76. Ситуаційні теорії лідерство
- •77. Поняття керівництва і лідерства в менеджменті: подібність і відмінності
- •78. Формальне і неформальне лідерство.
- •79. Поняття про стилі керівництва. Автократичні, ліберальні і демократичні керівники.
- •80. Вплив на діяльність організації стилю керівництва окремих керівників в масштабах всієї організації та окремих підрозділів.
- •81. Поняття кар’єри та сфери її реалізації.
- •82. Конфлікти у сучасному менеджменті: моделі та концепції
- •83. Структура (цикл) конфлікту та основні форми поведінки у конфліктній ситуації.
- •84. Стадії конфлікту: виникнення, передконфліктне становище, назрівання, розростання та хід, остаточний результат.
- •85. Структурні методи вирішення конфліктів.
- •86. Поняття стресу. Причини стресу.
- •87. Поява опору у вигляді страйку, саботажу та інших методів. Прояви невдоволення колективу.
- •88. Технократизм і формалізм організаційної управлінської структури.
- •89. Вплив бюрократії та корупції на ефективність управління.
- •90. Підходи до оцінки ефективності управління.
49. Процес формування стратегічногоплану.Основні етапи.
Реальний процес розробки стратегії, який називається стратегічним плануванням, набагато складніший. Він охоплює кілька етапів.
1. Перед тим, як розпочинати будь-який бізнес, необхідно проаналізувати ситуацію. Такий аналіз, який звичайно називають оцінкою загального стану, має включати:
а) оцінку зовнішнього середовища, що в ньому здійснюватиметься бізнес, а також аналіз пов’язаних із цим середовищем сприятливих можливостей та загроз;
б) визначення переваг і недоліків майбутнього бізнесу.
2. Оцінивши загальний стан, можна братися до постановки цілей, тобто визначення того, чого конкретно і коли саме фірма хоче досягти. Цілі мають відбивати той рівень бізнесу, якого прагне підприємець, та водночас бути досяжними. Процес постановки цілей відбувається в два етапи:
а) формулювання основних напрямків діяльності;
б) постановка конкретних цілей діяльності.
Формулювання основних напрямків діяльності має допомогти підприємцеві глибоко усвідомити природу майбутнього бізнесу та визначити місію фірми. Водночас точно сформульовані напрямки діяльності допомагають установити конкретні, кількісно визначені цілі, з’ясувати, на що, власне, сподівається підприємець.
3. Тієї самої мети можна досягти різними способами. Вибір способу досягнення мети передбачає визначення конкретних завдань. Стратегія, по суті, і складається з низки завдань, що в сукупності формують спосіб її досягнення. При цьому підприємцеві необхідно розробити кілька варіантів стратегій, оцінити кожний з них та вибрати найліпший.
4. Загальні завдання згодом розділяють на дрібніші складові, що конкретизують та уточнюють напрямок діяльності. Таку деталізацію називають складанням плану дій.
50.Сутність та значення інформації
інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
Інформація – це сукупність різних повідомлень про зміни, які проходять в системі й навколишньому середовищі, управління як інформаційний процес складається з обміну інформацією між органом управління, керованим об’єктом і зовнішнім середовищем.
У загальному розумінні Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. При цьому інформація відображає стан та його зміни в певній системі.
Стрижнем науково обґрунтованого управління є своєчасна і повна інформація про ситуацію, в якій приймається рішення, про шляхи його реалізації, про цілі управління та можливі наслідки.
В умовах сучасного складного комплексно виробництва, високих темпів науково-технічного розвитку та інтенсивних потоків інформації керувати по-старому просто неможливо. Ось чому управління стало наукою, а переробка інформації – галуззю індустрії, що базується на сучасній обчислювальній техніці і є однією із найважливіших складових ефективного управління.
Роль інформації неоднакова для різних стадій процесу управління. На одних стадіях управління важливий обсяг інформації, на других –її рух, на третіх – можливості її обробки.
Так, при визначенні мети управління важливий обсяг інформації, її новизна, цінність, повнота тощо. Чим більше відомостей про сучасні наукові дослідження використано при розробці мети управління, тим об’єктивніше формується ціль, тим значніша вона для процесу управління.
При оцінці ситуації найбільше значення мають види інформації, що визначають можливість комплексного та системного підходу до цієї оцінки, а в подальшому до розробки управлінських рішень. На стадії розробки управлінських рішень і аналітичної діяльності велику роль відіграють можливості обробки відібраної для одержаного рішення інформації, що залежить від форми її представлення.
Явища реального світу і процеси, що відбуваються у суспільному виробництві, об’єктивно відображуються за допомогою інформації, потоки якої реально існують поряд з потоками робочої сили, матеріалів і знарядь праці.
51. Класифікація інформації. Носії інформації. Інформація – нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені користувачем, як корисні. Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують за різними ознаками: 1) за формою відображення: - візуальна (графіки, таблиці, табло і т. д.); - аудіоінформація (сприймається на слух завдяки звукозапису), аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку); 2) за формою подання: - цифрова; - буквенна; - кодована; 3) за порядком виникнення: - первинна; - похідна; 4) за характером носіїв інформації: - документована; - недокументована; 5) за призначенням: - директивна (розпорядча); - звітна; - довідково-нормативна; 6) за напрямом руху: - вхідна; - вихідна; 7) за стабільністю: - умовно-змінна; - умовно-постійна; 8) за способом відображення:- текстова (алфавітна, алфавітно-цифрова);- графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки); 9) за способом обробки: - що піддається механізованій обробці; - що не піддається механізованій обробці.
Залежно від функції, яку виконує інформація в управлінському циклі, вона буває розпорядчою, зворотного зв'язку, запам'ятовуючою та ін.
Види інформації за змістом
За змістом інформація поділяється на такі види:
інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу);
науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація;
статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.
За призначенням інформацію ділять на планову, обліково-бухгалтерську, звітну, статистичну, виробничо-оперативну, розпорядчу, довідкову, нормативну; за способом передачі — на ту, що передається усно, поштою, телефоном, телетайпом, факсом; за періодичністю - на систематизовану (змінну, добову, декадну, квартальну і т. п.) і ймовірну, обумовлену зовнішніми і внутрішніми виробничими подіями (вихід з ладу техніки, затримка з поставкою пального, насіння і т. п.)
Крім того, інформація може ділитись на достовірну і недостовірну, достатню, недостатню і надлишкову, активну і пасивну, цифрову, алфавітно-цифрову і алфавітну.
За місцем виникнення розрізняють зовнішню інформацію, що надходить від вищестоящих органів, а також підприємств, організацій і установ, які підтримують з об'єктом управління господарські зв'язки, і внутрішню — що виникає на підприємстві (в об'єднанні). Так, на основі планового завдання приймаються управлінські рішення, які потім відображують у матеріально-технічній підготовці виробництва, техніко-економічному і оперативному плануванні, оперативному управлінні технологічними і економічними процесами, обліку і контролі за фінансовою діяльністю підприємства, звіті, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності тощо.
За характером носіїв інформація поділяється на документизовану і недокументизовану
Основним носієм інформації є документ.
Згідно закону України «Про інформацію» документ матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; Класифікація документів: 1) за змістом: адміністративна інформ, планово-економічна інформ, зовнішньо-економічна інформ; 2) за складністю: проста інорм, складна інформ; 3)за призначенням: індивідуальна, планова; 4) за етапами використання: первиннна, вторинна; 5) яке місце займає в менеджменті: службово-інформаційна, розпорядна.
До недокументизованої інформації відносять: 1)графіки – спосіб зображення виробничо-господарської діяльності підприємств. Елементи – графічний образ та легенда. 2) оперо грама відображає порядок руху сировини та деталей; 3) оргсхема – організ. структура управління підприємством; 4) хронограми – відображу порядок руху у часі; 5) топограми – відображу явища в просторі. Виділяють маршрутні схеми руху предметів праці по робочих місцях, палнування робочих місць та робочих ділянок, маршрут руху багатоверстатника.
52.Комунікаційний процес. Форми комунікацій в організаціях. Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільноти при збереженні індивідуальності кожного її елемента. В окремих актах комунікацій реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов’язана з установленням контактів) функції.
У своїй основі процес комунікації становить процес руху інформації в ланцюгу «відправник — канал — одержувач», реального або потенційного зв’язку у формі діалогу, а також впливу на керований об’єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.
У процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:
1. Відправник — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок щодо підготовки та передачі інформації.
При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.
Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну.
2. Кодування — це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати їх, використовуючи для цього слова, інтонації, жести (мову тіла), і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.
3. Повідомлення — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.
4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і міжособові канали.
Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.
Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати кілька.
5. Декодування — процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.
6. Приймач — цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.
7. Відгук — сутність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення з його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації: а) зміни в знаннях одержувача; б) зміна постанов одержувача; в) зміни поведінки одержувача повідомлення.
З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.
8. Зворотний зв’язок — частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.
Зворотний зв’язок виконує такі основні функції:а) протистоїть тому, що робить соціально-економічна система, коли вона виходить за встановлені обмеження; б) компенсує дії зовнішніх і внутрішніх факторів, підтримує стан стійкої рівноваги системи; в) синтезує зовнішні та внутрішні руйнування, які прагнуть вивести систему зі стану стійкої рівноваги; г) розробляє управлінські рішення для цілеспрямованого впливу на об’єкт управління. Зворотний зв’язок помітно підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяє сторонам позбавитися шуму.
Мовою теорії передачі інформації шумом називають те, що створює зміст. Це може бути мова (у вербальному (усному) і невербальному оформленні), різне сприйняття, різниця в організаційному статусі між керівником і підлеглими. Зменшення шуму може досягатися багатьма способами. Одним з них є збільшення надмірності, тобто повторення повідомлення або якоїсь його частини.
Процес обміну інформацією в організаціях умовно можна розділити на дві категорії: планована, або формальна, передача інформації і непланована, або неформальна, передача інформації. В кожній організації існує певна офіціальна структура, з допомогою якої відомості передаються за призначенням. Але ця офіціальна їх передача доповнюється великою кількістю інформації, передача якої відбувається від бажання і навіть нетерпіння працівників поділитися нею один з одним навіть тоді, коли це офіційно не дозволено або навіть заборонено.
При формальній передачі інформації адміністративні інструкції звичайно обумовлюють, хто кому може писати, хто кому повинен доповідати і в яких випадках, хто видає інформацію, яка інформація повинна бути зібрана і на якому етапі, що конкретно необхідно зробити та ін.
Розвинена система неформальної передачі інформації, яка доповнює формальну, часто дає можливість організації скоріше ніж за офіційною процедурою пристосуватися до зміни умов, а також виконувати свої завдання більш оперативно. При цьому співробітники можуть досягти повноти розуміння, що було б неможливо за наявності лише формальної системи.
Від розміру в основному залежить, наскільки можливо покладатися на неформальну систему передачі інформації. На формальну передачу інформації великі організації повинні покладатися в більшій мірі, ніж малі. Діяльність великих організацій не може залежати від того розуміння інформації, яке складається в результаті безпосередніх особистих взаємовідносин співробітників.