2. Кредитна система Франції

• Головна особливість кредитної системи Франції — швидкий розвиток після Другої світової війни державного сектора у бан­ківській системі. Цей процес відбувався шляхом націоналізації приватних банків, створення державних та напівдержавних уста­нов, державного регулювання банківської справи.

• З 1985 р.-- розпочався зворотний процес.

• Першою спробою створення націо­нального центрального банку у Франції була організація англій­цем Джоном Ло у 1716 р. Генерального банку. У 1718 р. Генеральний банк було пе­рейменовано на Королівський та націоналізовано. Королівський банк почав здійснювати незабезпечену емісію, фінансуючи неви­робничі витрати королівського двору і в такий спосіб уводячи до обігу паперові гроші. Наслідком такої діяльності стало банкрут­ство банку.

• Нині кредитна система Франції охоплює близько 2,2 тис. кре­дитних установ, серед яких:

• Банк Франції («Банк де Франс»), який очолює банківську систему Франції.

• банки універсального типу (400);

• банки взаємного кредиту, або кооперативні банки (200);

• ощадні каси та пенсійні каси (300);

• установи муніципального кредиту (більш 20);

• фінансові спілки (більш як 1000);

• спеціалізовані фінансові інституції (30).

Банки другого рівня.

У 1945—1985 pp. кредитна система Франції розвивалася за таки­ми напрямками:

– Націоналізація приватних банків і створення спеціальних держав­ них установ. Після Другої світової війни було націоналізовано чотири найбільші депозитні банки. У середині 80-х років на державний банківський сектор припа­дало більш як 80% депозитів та кредитів.

– Створення напівдержавних кредитних установ, у яких у форму­ванні капіталу поряд із приватними акціонерами бере участь держава;.

– Лише з другої половини 1980-х років, ураховуючи економі­чну ситуацію в країні, французький уряд розпочав приватизації у банківській сфері (закони 1986 та 1987 рр.).

– Державне регулювання банківської справи в країні здійснюється через Банк Франції і спеціальні державні органи.

– Основою банківської системи Франції стали комерційні банки — банки універсального типу. До Другої світової війни французькі комерційні банки не мали обмежень у виконанні банківських операцій. Згідно з законом 1945 р. було офіційно проведено розподіл комерційних банків на три гру­пи відповідно до характеру операцій: депозитні, фондові (інвести­ційні, або ділові), банки довго- та середньострокового кредиту. З 1984 р. поділ банків було скасовано та введено статус універ­сального банку, який не має обмежень при виконанні операцій. Та­ких банків у Франції 367.

3. Банк Франції

• Банк Франції був створений 18 січня 1800 р. Наполеоном Бонапартом, який був тоді Першим Консулом, з метою сприяння економічному зростанню після глибокого спаду Революційного періоду. Завданням нового Банку була емісія банкнот як засобу платежу замість знецінених комерційних векселів.

• Емісійна функція Банку, була обмеженою. Згідно з «Основним Статутом» від 13 лютого 1800 р. він мав право емітувати банкноти в межах Парижу і не звільнявся від конкуренції з боку вже існую­чих на той час подібних закладів.

• До 1848 р. банкноти, випущені Банком Франції, не були законним платіжним засобом, тобто було не обов'язково приймати їх як засіб платежу.

• У1936 р. уряд вирішив, що емісійний банк, заснований на приватній власності, не відповідає суспільним інтересам. Акт від 24 липня 1936 р. надав уряду можливість більш безпосередньо втручатися в управління Банком.

• націоналізаціяБан­ку, здійснена згідно з Актом від 2 грудня 1945 р. після звіль­нення Франції від німецької окупації. Акт передбачав, що капітал Банку буде передано державі 1 січня 1946 р.

• Акт від 4 серпня 1993 р. новий Закон про Статут Банку Франції, згідно з яким Банк розробляє і проводить грошово-кредитну політику, спрямовану на забезпечення стабільності цін і виконує свою місію в межах загальної економічної полі­тики уряду. До цього часу Банк Франції підпорядковувався міністерству фінансів та економіки. Централь­на банківська установа країни одержала повну незалежність, зокре­ма у здійсненні монетарної політики для підтримання стабільності цін.