Регіональна економіка_НМЕТАУ
.pdfвід рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, структури економіки, курсу зовнішньоекономічної політики.
Усучасній системі світового господарства зовнішньоекономічні зв’язки національних економік охоплюють ширший, ніж раніше, спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв’язків — виробничоінвестиційна, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з них за національні межі.
Для України вихід на світовий ринок пов’язаний з формуванням конкурентоспроможної національної економіки, що вимагає докорінної зміни територіально-галузевої структури регіональних господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв з високим ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових виробництв для забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обґрунтування розміщення нових виробництв.
Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил
включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.
Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв’язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарського комплексу тощо. Демоекономічні фактори мають вагомий вплив на розміщення трудота наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу.
Узв’язку із зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця обставина також враховується при вирішенні питання щодо розвитку різних форм
43
територіальної організації продуктивних сил. Зокрема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та відповідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціально небезпечних.
Основні проблеми демоекономічного розвитку України, які істотно впливають на характер розміщення і розвитку продуктивних сил, полягають у: різкому падінні показників народжуваності, погіршенні показників шлюбності, високій дитячій смертності, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показниками розвинутих країн світу середній тривалості життя; несприятливій, з точки зору потреб сучасної економіки, віковій структурі населення; високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні економічного навантаження на працездатне населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного віку; збільшенні кількості територій з від’ємним природним приростом населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю.
Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров’я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.
З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-економічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соціальних потреб населення. Важливо досягти внутрішньорегіональної збалансованості в економічному і соціальному розвитку, і в першу чергу, на рівні міських і сільських поселень.
Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, прискореного розвитку соціальної інфраструктури, раціонального використання міських територій. Для середніх і малих міських поселень першочергове значення має зміцнення промислової бази та соціальної інфраструктури. Особливо гострою є проблема створення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Цьому сприятиме реалізація широкомасштабних заходів щодо
44
соціально-економічного розвитку сільських поселень відповідно до Національної програми відродження села.
За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, соціальноекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції.
Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-
технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрішньогалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.
Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють критерії їх розміщення. Критерії - це інтегральні показники, орієнтири практичної спрямованості (природно-географічні, демографічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при виборі оптимального варіанта розміщення об’єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи заходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки.
Поряд з економічними критеріями на сьогодні визначальними критеріями раціонального розміщення продуктивних сил виступають екологічні та соціальні. Дотримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього критерію, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.
Соціальні критерії передбачають врахування потреб та інтересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному
45
проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних центрів соціальної допомоги.
Наукове обґрунтування найважливіших закономірностей, принципів і критеріїв може бути основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних, перспективних напрямів розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної промисловості і галузей споживчого сектора економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об’єктів на основі вирішення проблеми використання відходів виробництва, зниження водо-, енергота матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил, санація територій колишніх військових об’єктів, поглиблення конверсії військово-промислового комплексу, диверсифікація виробництва.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1.Чим відрізняються закони від закономірностей?
2.Охарактеризуйте структурно-логічний зв’язок між закономірностями і принципами розміщення продуктивних сил.
3.На які групи поділяються фактори розміщення продуктивних сил?
4.Що представляють собою критерії розміщення продуктивних сил?
ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ 2
1. Яка закономірність полягає в органічній єдності природної,
матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер на території регіону?
а) закономірність ефективного розміщення продуктивних сил; б) закономірність територіальної комплексності продуктивних сил; в) закономірність економічної цілісності регіону; г) вірної відповіді немає.
46
2.Розміщення виробництва, за якого витримується рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону – це:
а) принцип збалансованості й пропорційності; б) вірної відповіді немає;
в) принцип раціонального розміщення виробництва; г) закономірність ефективного розміщення продуктивних сил.
3.До геополітичних факторів розвитку і розміщення продуктивних сил не зараховують:
а) конкуренті переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства;
б) географічне положення території; в) природнокліматичні умови країни;
г) національна модель інтеграції в світовий економічний простір.
4.Яка закономірність проявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури народного господарства, що найбільше відповідає природним, економічним, соціальним умовам регіону та потребам міжрегіонального ринку?
а) закономірність економічної цілісності регіону; б) закономірність територіального поділу праці; в) вірної відповіді немає;
г) закономірність територіальної комплексності продуктивних сил.
5.Сутність якого принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення?
а) принцип збереження екологічної рівноваги; б) принцип обмеженого централізму;
в) принцип раціонального розміщення виробництва; г) принцип збалансованості й пропорційності.
47
6.Які фактори мають основний вплив на розміщення трудота наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу?
а) природно-географічні фактори; б) вірної відповіді немає; в) геополітичні фактори;
г) техніко-економічні фактори.
7.Закономірність, що полягає в подальшому узгодженні рівнів соціально–економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами – це:
а) закономірність територіальної комплексності продуктивних сил; б) закономірність регіональної інтеграції господарства; в) закономірність територіальної концентрації продуктивних сил;
г) закономірність зближення рівнів соціально–економічного розвитку регіонів.
8.За якою закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об’єкта?
а) закономірність економічної цілісності регіону; б) закономірність територіального поділу праці; в) вірної відповіді немає;
г) закономірність територіальної комплексності продуктивних сил.
9.Основні напрями науково–технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи формують – це:
а) техніко–економічні фактори розміщення продуктивних сил; б) соціально–економічні фактори розміщення продуктивних сил; в) вірної відповіді немає; г) геополітичні фактори розміщення продуктивних сил.
48
10.Інтегральні показники, якими керуються відповідні органи господарського управління при виборі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи заходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки – це:
а) вірної відповіді немає; б) критерії розміщення продуктивних сил;
в) принципи розміщення продуктивних сил; г) кількісні характеристики продуктивних сил.
11.Який із способів реалізації не відповідає принципу комплексного розміщення виробництва?
а) комплексне використання природних ресурсів; б) раціональне використання трудових ресурсів
в) наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;
г) створення єдиної інфраструктури господарства регіону.
12.Закономірність, що відбиває найістотніші відношення між явищами у природі й суспільстві – це:
а) економічний закон; б) економічна закономірність;
в) закономірність розміщення продуктивних сил; г) закон розміщення продуктивних сил.
13.З якої закономірності випливає принцип раціонального розміщення виробництва?
а) закономірність економічної цілісності регіону; б) зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; в) вірної відповіді немає;
г) закономірність територіальної комплексності продуктивних сил.
49
3 ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА
3.1 НАУКОВІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РАЙОНІВ
Відмінності між природними умовами і ресурсами – одна з причин територіального поділу праці, який впливає на виробництво не безпосередньо, а через виробничі відносини.
Територіальний поділ праці – об’єктивний незворотний процес виробничої спеціалізації економічних районів і формування міжрайонної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією і послугами. Просторовий поділ суспільної праці зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій і їх географічним положенням і є одним з факторів підвищення продуктивності суспільної праці. Рівень територіального поділу праці залежить від рівня суспільного поділу праці в країні й, отже, може бути непрямим показником рівня розвитку її продуктивних сил.
Економічний район – це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки як спеціалізація і комплексність господарства.
Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом з тим, спеціалізація економічних районів, як і взагалі спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.
При виділенні економічних районів враховують два основних принципи.
1. Економічний. Кожний економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Справді, спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці й засобів виробництва на виготовлення продукції та її транспортування до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже,
50
територіальна організація господарства у виділених районах повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту в усьому народному господарстві країни і кожному економічному районі.
2.Адміністративний, що визначає єдність економічного районування
ітериторіального політико-адміністративного устрою країни.
Природне середовище враховується в економічному районуванні, оскільки воно впливає на розвиток продуктивних сил при формуванні національних утворень, встановлення державних кордонів і політикоадміністративного устрою. Отже, можна вважати, що природне середовище впливає на економічне районування опосередковано, через зазначені фактори. Транспорт теж впливає на економічне районування не безпосередньо, а через територіальний поділ праці.
3.2 ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
В межах СРСР економічне районування в Україні ґрунтувалося на інтересах колишнього Союзу. Тоді територія нашої держави була поділена на три економічних райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний. На основі цього поділу складали п’ятирічні плани, які визначались, головним чином, політичною та адміністративною доцільністю, а не економічною обґрунтованістю. В умовах самостійності України та ринкових відносин виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати пріоритетність економічних аспектів територіальновиробничих комплексів (ТВК), формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.
Колишнє економічне районування втратило своє практичне і наукове значення. У ньому не враховувалися своєрідність природи та історичне минуле України, не надавалося ніякого значення побуту населення та його трудовим навичкам тощо. Проте ці райони все-таки розвивалися у певному напрямі господарювання, зберегли спільні риси розвитку і розміщення промисловості та сільського господарства. В Україні можна виділити три економічні зони: Західну, Східну та Південну зі своїми характерними ознаками і напрямами економіки.
51
Разом з тим, для потреб господарського планування і пізнавальної мети слід виділити мезорайонування. Тому вже в 60-х роках О.Т. Діброва опрацював своєрідне економічне районування території республіки, виділивши 7 районів:
Донбас;
Промислове Подніпров’я;
Степове Причорномор’я;
Лівобережний Лісостеп;
Правобережний Лісостеп;
Полісся;
Західні області (до них віднесено 8 областей).
Плідно працювали в галузі економічного районування такі українські вчені як К.Г. Воблий, М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, А.Т. Ващенко, І.А. Горленко, Л.М. Корецький, С.С. Мохначук, В.А. Поповкін та інші.
Останнім часом з оригінальною думкою про регіоналізацію (районування) виступив О.І. Шаблій. Він виділив на території України шість соціально-економічних районів. Під соціально-економічним районом він розуміє великий регіон України, територія якого тісно пов’язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом – демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром, що визначає його основні зовнішні функції і геопросторову організацію. Його райони тісно пов’язані з містами-мільйонерами, спеціалізуються на загальноукраїнському поділі та інтеграції праці тощо. Він виділив такі соціально-економічні райони як:
Західний;
Центральний;
Центрально-Північно-Східний;
Північно-Північно-Східний;
Південний;
Північно-Східний.
В.А. Поповкін пропонує таке макроекономічне районування України: Центральноукраїнський район (Київська, Чернігівська,
Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області, або Київське Полісся і Середнє Подніпров’я);
52