Регіональна економіка_НМЕТАУ

4 НАРОДНОГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

4.1 НАРОДНОГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ І ЙОГО СТРУКТУРА

Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обліку на території держави. Характеристика народногосподарського комплексу країни, ступеня його розвитку, основних пріоритетів відбувається шляхом визначення його структури.

Структура суспільного виробництва - це співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропорцій і сукупності стійких зв'язків виробництва, що забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів - основного капіталу). Вона характеризується наступними співвідношеннями:

1)відтворювальними – співвідношення між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, між використанням валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення;

2)галузевими - співвідношення між різними галузями економіки;

3)територіальними - співвідношення розміщення виробництва по окремих економічних районах;

4)зовнішньоекономічними - співвідношення ввезення продукції з-за кордону і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни;

5)соціально-економічними - співвідношення між різними формами власності на засоби виробництва.

6)організаційно-економічними - співвідношення різних форм організації виробництва.

Особливе значення для характеристики суспільного виробництва має

виробничо-технологічна структура економіки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості й сільського господарства,

103

виробництва засобів виробництва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей господарства. Виробничо-технологічна структура економіки характеризується також питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей економіки; галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (виробництво товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту й торгівлі).

Найважливішою характеристикою структури народного господарства є його галузева структура. Галузь господарства - сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона слугує цілям управління економікою. Галузі є однорідними, тобто подібними між собою за призначенням продукції, яка виробляється (галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (галузі машинобудування) та за характером технології.

Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери.

До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1) створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); 2) доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва); 3) пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріальнотехнічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство створюються нові споживчі вартості. Вантажний транспорт завершує процес виробництва і таким чином бере участь у створенні національного доходу.

Невиробнича сфера це: сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру

104

суспільству і населенню. До неї належать: 1) галузі послуг - житловокомунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв'язок по обслуговуванню населення; 2) галузі соціального обслуговування - освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3) галузі органів управління і оборони; 4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

Економіка України має диференційовану та диверсифіковану структура, для якої характерна висока вага важкої індустрії, недостатній розвиток галузей та виробництв товарів народного споживання, наявність галузей забезпечення НТП, розширення та поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв'язків. На галузеву структуру значно впливають економічні та природні фактори (рівень розвитку продуктивних сил, елементи зростання виробництва, рівень забезпечення сировинною та паливо–енергетичними ресурсами), що в свою чергу впливає на розвиток економіки в цілому. Інформація щодо структури народного господарства України в 2010 році наведена в табл.4.1.

Таблиця 4.1 - Структура народного господарства України у 2010 p., % (в усіх сферах економічної діяльності)*

105

* Статистичний щорічник України за 2010р .

На промисловість, як найважливішу структурну ланку народного господарства, припадає близько 33% основних фондів, значна частка (див. табл. 4.1.) зайнятого у народному господарстві населення. Промисловість характеризується різноманітними галузями, співвідношення між якими визначає промислову орієнтацію держави. Галузь промисловості — це якісно однорідна сукупність підприємств, об'єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці.

За різними ознаками промисловість поділяють на видобувну і обробну,

важку і легку, виробництво засобів виробництва (група «А») та виробництво предметів споживання (група «Б»).

До видобувної індустрії входить група галузей, що займаються видобутком і заготівлею різних видів сировини та палива із надр землі, вод і лісів. Серед них: гірничодобувна, рибальство, мисливство, лісозаготівля тощо. Під обробною промисловістю розуміють сукупність галузей, що зайняті обробкою або переробкою сировини й напівфабрикатів. Найважливіші галузі обробної індустрії: машинобудування, чорна й кольорова металургія, хімічна промисловість та ін. Співвідношення між цими двома групами галузей характеризують значною мірою рівень розвитку

106

країни. Чим більше обробна промисловість перевищує видобувну, тим вищий рівень розвитку національного господарського комплексу. Видобувна промисловість має підвищену фондомісткість, на неї припадає 20% основних виробничих фондів, а фондовіддачу має значно нижчу.

Сукупність галузей промисловості, які виробляють переважно засоби виробництва, тобто знаряддя праці (машини, обладнання та ін.) і предмети праці (сировину, паливо та ін.) називають важкою індустрією. До неї належать паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімікоіндустріальний та лісовиробничий комплекси, а також промисловість будівельних матеріалів. Легку і харчову галузі промисловості у сукупності розглядають як легку індустрію, що виробляє предмети народного споживання (тканини, одяг, продукти харчування тощо).

Деякі галузі важкої промисловості виробляють також предмети для задоволення потреб населення (легкові автомобілі, телевізори, меблі, зошити та ін.), а підприємства легкої — виготовляють технічну шкіру, тканини тощо, які є засобами виробництва. Тому за фактичним використанням продукції з точки зору її економічного призначення частіше, аналізуючи галузевий склад промисловості, визначають співвідношення між групами галузей «А» і «Б». Група «А» містить всі галузі важкої і легкої індустрії, що виробляють засоби виробництва, а група «Б» — предмети споживання (структура промисловості наведена на рис. 4.1).

Рисунок 4.1 - Структура промисловості у 2010 році Умовні позначення: група А - виробництво засобів виробництва;

група Б - виробництво предметів споживання.

107

Проблема ефективного розвитку промисловості може бути вирішена зменшенням частки виробництва групи А та збільшенням обсягів асортименту та якості виробництва групи Б.

Одним із найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв'язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції.

Розміщення галузей промисловості в різних пунктах визначає територіальну структуру промисловості. В залежності від масштабів розвитку провислості виділяють різні елементи територіальної організації. Найпростішим елементом територіальної організації промисловості є промисловий пункт. Це невеликий населений пункт де є одне промислове підприємство. Якщо таких підприємств є декілька, то поселення називають промисловим центром. Останній за галузевою приналежністю підприємств може бути одногалузевим (лісовиробничим, металургійним тощо) чи багатогалузевим. Щодо взаємозв'язків між підприємствами, то в багатогалузевих вони можуть бути не вираженими. Наявність тісних взаємозв'язків свідчить про промисловий центр як промисловий комплекс.

Під промисловим комплексом розуміють поєднання взаємопов'язаних (технологічно, через комбінування і кооперування) підприємств на певній території. Економічний ефект тут досягається за рахунок спільного використання транспортної, енергетичної системи, природних і трудових ресурсів. Промисловий комплекс, який охоплює одне велике місто або декілька порівняно близько розташованих промислових центрів і пунктів, вважають промисловим вузлом. Якщо він сформувався в межах міської агломерації, де промислове виробництво відіграє містоутворюючу роль, то його називають промисловою агломерацією. Скупчення промислових агломерацій, вузлів, центрів та пунктів на певній території утворюють промислові райони. Виникають вони в основному у регіонах багатих на різні природні ресурси, особливо мінеральні, що зумовлює значний розвиток багатьох галузей промисловості та інших виробництв.

108

4.2 ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ

Для характеристики рівня розвитку народного господарства використовується показник – валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) держави (регіону) відображає сукупну вартість товарів та послуг (у ринкових цінах), які вироблені у межах регіону за певний проміжок часу. Він є одним з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва, і вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.

ВВП — головний індикатор економічного розвитку і найбільш повний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. В Україні розрахунки ВВП здійснюють лише з середини 90-х із переходом від статистики Балансу народного господарства (БНГ) до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР). На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних рахунків України згідно з концепцією затвердженою ООН у 1993 році. На динаміку ВВП у поточних цінах впливають зміни його фізичного обсягу і цін на товари та послуги. Щоб позбутися впливу цін, ВВП, національний дохід розраховують у зіставних цінах. Таким чином не враховується вплив інфляції.

У міжнародній статистиці показники динаміки використаного ВВП і національного доходу розраховують методом дефлювання. При цьому ВВП (або національний доход) у поточних цінах ділять на загальний індексдефлятор, який визначається на основі офіційно опублікованих індексів цін. При розрахунку індексу-дефлятора як ваги застосовують елементи ВВП базисного періоду. Так, у США як індекси-дефлятори використовують 14 індексів цін:

1)власних витрат на споживання;

109

2)товарів тривалого користування;

3)товарів короткочасного користування;

4)послуг;

5)валових приватних вітчизняних інвестицій;

6)нового будівництва;

7)житлового будівництва;

8)іншого будівництва;

9)засобів тривалого користування;

10)експорту товарів і послуг;

11)імпорту товарів і послуг;

12)державних закупівель товарів і послуг;

13)закупівель федерального уряду;

14)закупівель товарів і послуг штатами і муніципалітетами.

ВУкраїні індекс-дефлятор розраховують діленням валового випуску в поточних цінах на валовий випуск у зіставних цінах. У міжнародній статистиці, крім цих індексів, обчислюють індекси цін-дефляторів ВВП за категоріями продажу і витрат, формами власності для окремих категорій товарів власного споживання, продукції сільського господарства та ін. Динаміка валового внутрішнього продукту в Україні наведена в табл. 4.2.

Таблиця 4.2 - Валовий внутрішній продукт*

110

Продовження табл. 2.4

*Статистичний щорічник України за 2010р .

В2010 р. ВВП (у фактичних цінах) становив 924840 млн. грн., що в розрахунку на душу населення становить 1824 грн. на місяць.

Склад валового внутрішнього продукту за 2008-2010 рр. наведено у таблиці 4.3.

Таблиця 4.3 - Склад валового внутрішнього продукту за 2008-2010 рр. (млн. грн.) *

Продовження табл. 4.3

* Статистичний щорічник України за 2010р .

112