Регіональна економіка_НМЕТАУ

в) чисельність непрацездатного населення; г) усі відповіді вірні.

20.Демографічні чинники розміщення враховують:

а) чисельність населення; б) розміщення населення;

в) наявність трудових ресурсів; г) усі відповіді вірні.

21.Валова міграція характеризує:

а) зміну чисельності населення за рахунок природного руху; б) зміну чисельності населення за рахунок механічного руху; в) обсяг міграційних потоків; г) немає вірної відповіді.

22.Виберіть відносні показники міграції:

а) загальні і часткові коефіцієнти міграції; б) інтенсивність міграції; в) сальдо міграції; г) обіг міграції.

23.Різниця між кількістю народжених та померлих людей за один і той же період часу – це:

а) сума природного та механічного приростів населення; б) механічний приріст населення; в) природний приріст населення; г) немає вірної відповіді.

24.Коефіцієнт механічного приросту характеризує:

а) інтенсивність населення; б) зміну чисельності населення за рахунок природного руху;

в) зміну чисельності населення за рахунок механічного руху; г) обсяг міграційних потоків.

183

6 МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ

6.1 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ

Необхідність підвищення ефективності функціонування народного господарства України, кооперація та інтеграція підприємств, організацій, установ та галузей обумовлюють формування міжгалузевих комплеків.

Міжгалузевий комплекс - система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово-організованих зв'язків між підприємствами (установами), що входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер.

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріальнотехнічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. В Україні міжгалузеве кооперування поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях.

Міжгалузеве кооперування - один з найважливіших чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих комплексів.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні створюються нові форми об'єднань підприємств - концерни, асоціації, консорціуми, спілки та інші, діяльність яких має галузевий або міжгалузевий характер.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як

сформоване територіальне поєднання взаємозв'язаних галузей і виробництв

у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися

184

максимальний ефект при найменших витратах. Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності потребує якомога раціональнішого підбору взаємозв'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій їхнього розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і економіко-географічних умов.

Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди, лісу, енергії, трудових ресурсів тощо).

Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються:

•природними й економічними умовами формування;

•розташуванням щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції;

•виробничою спеціалізацією і структурою;

•рівнем розвитку;

•особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

Формування міжгалузевих комплексів може базуватись на різних підходах: цільовому та технологічному. Цільовий підхід передбачає об`єднання галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих виробництв для реалізації народногосподарчої програми та досягненя суспільно значущої мети. Технологічний підхід полягає в об`єднанні галузей, підгалузей та окремих підприємств, що характеризуються послідовністю використання та переробки матеріалів з метою отримання готової продукції. Такий комплекс, як правило, включає весь виробничотехнологічний цикл від видобутку сировини до виговлення кінцевого продукту.

Слід ураховувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у співвідношенні розширення і поновлення виробничих

185

потужностей; збільшення споживання палива й електроенергії; високого рівня концентрації виробництва, особливо у великих містах, та розвитку інфраструктури; значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського користування, підвищення забруднення повітряного і водного басейнів.

Відокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання. Це завдання може полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.

6.2 ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим впливом паливного фактора.

Паливно-енергетичний комплекс містить групи галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива, виробництві, передаванні та використанні електроенергії, тепла. Структура паливно-енергетичного комплексу України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, що склався, і відбиває територіальну специфіку видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів (рис. 6.1).

Велику роль відіграє паливо як районоутворюючий фактор. Вплив його тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району.

186

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ

КОМПЛЕКС

Рисунок 6.1 - Структура паливно-енергетичного комплексу.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донецький басейн. Видобувають вугілля на 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям. Основними ланками вуглевидобутку шахтним способом є: шахта з комплексом наземних і підземних споруд і енергосиловим господарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комунікації і водогосподарські споруди, районні енергетичні центри, складське господарство, підприємства та установи невиробничої сфери. З вугільною промисловістю прямо чи

187

посередньо пов'язана діяльність майже 40 % міського населення Донецької та Луганської областей.

Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральній і північній частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне вугілля добувають, головним чином, у центральній частині Донецької області в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодонському та Кадіївському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області добувають більше енергетичного вугілля. Газ добувають переважно у Лисичанському районі.

Нове шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.). Собівартість вугілля Донбасу висока, однак на великих сучасних шахтах вона лише трохи вища від середньої собівартості видобутку вугілля у Кузнецькому басейні.

Майже 14 млн. т кам'яного вугілля видобувають у ЛьвівськоВолинському кам'яновугільному басейні. Запаси вугілля тут невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ. Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільшого для місцевих потреб. Запаси вугілля, що його можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах

4,0-4,5 млн. т.

Буровугільна промисловість України об'єднує великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також допоміжні підприємства.

Нафтова промисловість України характеризується низькими

показниками, хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути

188

більшими. У зв'язку з певним вичерпанням нафтових родовищ у старих промислових західних районах, поряд з пошуками і видобутком нафти у східних районах, ширше розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками видобувають промислову нафту.

Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідинцівського і Прилуцького родовищ, Сумській - на основі Охтирського і Качанівського родовищ і в Полтавській - на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають понад половину нафти в Україні. Друге місце займає Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні управління - Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти невеликі через вичерпність запасів і недостатні пошукові роботи.

Слід зазначити, що на собівартість нафти дуже впливають способи її видобутку. Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився. Для підтримування високого пластового тиску практикують закачування у законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних реагентів, що дає можливість збільшити видобуток нафти до 60-70 %. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Останніми роками визначилася тенденція подорожчання нафти, що пов'язано з ускладненням умов видобутку та експлуатації більшості родовищ. Поряд з цим будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.

Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами.

Для збільшення видобутку нафти в країні слід визначити шляхи виходу

України з енергетичної кризи. Це - розвідка, принципова розробка

189

нетрадиційних нафтогазоносних об'єктів - глибинних зон кристалічної земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення (ЗГУ) у підводних надрах Чорного моря. Одна з таких зон розташована на північному боці Дніпровсько-Донецької западини, вздовж її північного крайового глибинного розламу. Тут, на ділянці завдовжки 250 км і завширшки 3035 км, у 19891991 рр. було відкрито 12 промислових родовищ нафти і газу із загальними запасами 219 млн. т нафтового еквівалента.

Грунтуючись на розвіданій площі (445 км2) та зазначених вище запасах, можна визначити, що їхня питома щільність становить близько 0,4 млн. т на 1 км2. Помноживши цю цифру на перспективну площу, матимемо загальні прогнозні запаси нафти і газу майже 19 млрд. т нафтового еквівалента. Щоб точно визначити геологічні запаси, потрібно врахувати і коефіцієнт успішності розвідки (промислових відкриттів), який становить 0,55. Отже, сумарні прогнозні геологічні запаси нафти і газу в надрах Північно-Крайової глибинно-розламної зони і північного боку ДніпровськоДонецької западини можуть сягати 7-10 млрд. т нафтового еквівалента.

У Дніпровсько-Донецькій западині є ще Південний крайовий прогин і південний бік, що прилягає до нього. За геологічною будовою вони подібні до зазначених вище. Грунтуючись на тих самих розрахунках, можна прогнозувати запаси нафти і газу 3- 5 млрд. т нафтового еквівалента. Отже, загальні запаси становлять від 7 до 15 млрд. т нафтового еквівалента.

Газова промисловість - наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою. Крім того, вона забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних матеріалів.

Газова промисловість як галузь сформувалася у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років

Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу в Україні знизився більше ніж у 3 рази.

Першою було освоєно Передкарпатську нафтогазоносну область. Тепер на неї припадає 3,1 % всього видобутку газу в Україні. Цей район досить перспективний, бо газ видобувають в основному з незначних глибин. Розвідані запаси газу становлять 94 млрд. м3. В цілому у Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і

газу становлять понад 600 млн. т умовних одиниць палива. Причому більше

190

ніж половина їх сконцентрована в Івано-Франківській області, де вони залягають на глибині 5-6 км, що є основною технічною проблемою промислового видобутку їх.

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.

Опарське, Угорське і Рудківське родовища ще експлуатуються, але їхні запаси вже дуже вичерпано. Косівське і Кадобнянське газові родовища використовують для місцевих потреб. Крім перелічених газових родовищ у Прикарпатті виявлено ще ряд родовищ і газовиявів промислового значення. Це - Судово-Вишнянське, Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське та ін.

Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазоносній області пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, нераціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки велика кількість газу залишається під землею, а недавно відкриті нові родовища або малопотужні, або не розробляються зовсім.

Фахівці вважають, що в Прикарпатті можна збільшити видобуток газу, але для цього потрібно відновити запущені свердловини, поліпшити якість пошуково-розвідувального буріння, забезпечити бурові організації обладнанням для буріння свердловин завглибшки 5-7 тис. м.

Дніпровсько-Донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти в Дніпровсько-Донецькій западині. Основні родовища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні, на неї припадає 93,8 % видобутку газу країни. Основні родовища природного газу розташовані у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське); Сумській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу становлять 785,4 млрд. м3.

Найбільше із зазначених родовищ - Шебелинське, яке містить 80 %

усіх запасів газу в Україні.

191

Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі в Луганській області, що свідчить про багатство надр ДніпровськоДонецької западини.

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд. м3. Найбільші з них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. Тепер на дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових підвищень (підземних і водночас підводних структур).

Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації, а видобуток зорієнтований на найвигідніші умови експлуатації родовища.

Приблизно 4/5 природного газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, - дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Основним напрямом ефективного. використання природного газу, крім комунально-побутового сектора і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600-700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива.

Торфова промисловість є однією з найдавніших галузей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях, видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і грудок торф використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для

виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

192