Регіональна економіка_НМЕТАУ

УКарпатах і Поліссі, ряді районів Лісостепу як місцеве паливо використовують дерево.

Електроенергетика є складовою частиною паливо-енергетичного комплексу України. Вона впливає не тільки на розвиток народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від віддалення районів споживання. Розвиток електричного транспорту розширює територіальні межі промисловості. Достатня кількість електроенергії притягує до себе підприємства і виробництва, в яких частка паливно-енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно більша порівняно з традиційними галузями промисловості. Електроенергетика має велике районотворче значення. У ряді районів України (Донбас, Придніпров'я) вона визначає їх виробничу спеціалізацію, є основою формування територіально-виробничих комплексів.

Урозвитку й розміщенні електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів; широке освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань електроенергетики, транспорту, водопостачання, іригації і рибництва; випереджений розвиток атомної енергетики, особливо в районах

знапруженим паливно-енергетичним балансом.

Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третина електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва. В теперешній час місце будівництва електростанцій вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічний прогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені вироблять високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, то будівництво ДРЕС здійснюватиметься, здебільшого, в східних районах України.

Усі електростанції України поділяють на чотири види. В основу поділу

покладено ознаку ресурсу, що використовується:

193

-теплові електростанції, що працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі. Серед них вирізняють конденсаційні і теплоелектроцентралі;

-гідравлічні, що використовують відповідні гідроресурси і поділяються на гідроелектростанції, гідростимуляційні і припливні;

-атомні, які у вигляді палива використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи;

-електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Серед них найперспективнішими є вітрові, сонячні тощо. Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції, які за

характером обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Вони виробляють майже 2/3 всієї електричної енергії. За останні 30 років потужність теплових станцій зросла у 5 разів. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвоє дешевша вартість капіталовкладень порівняно з ГЕС.

Найбільшими ДРЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов'янська (Донецька обл.), Криворізька-2, Придніпровська (Дніпропетровська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.), Запорізька, Ладижинська (Вінницька обл.), Трипільська (Київська обл.) та ін.

Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі. Їх будують поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10-12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70 %, тоді як на ТЕС - тільки 30-35 %. Теплоелектроцентралі обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них - Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська, Краматорська та ін.

Атомні електростанції за характером палива, що використовується, не пов'язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр їх розміщення. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії.

В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій - Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька.

Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ.

Гідроелектростанції є одним з найефективніших джерел

електроенергії. Переваги ГЕС полягають у тому, що вони виробляють

194

електроенергію, яка у 5-6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а чисельність персоналу, що їх обслуговує, в 15-20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80 %. Однак розміщення їх повністю залежить від природних умов, а виробництво електроенергії має сезонний характер. Будівництво ГЕС на рівнинних ріках України завдає значних матеріальних збитків, оскільки потребує затоплення великих територій, що використовуються під водосховища. Поки що гідроенергетика посідає незначне місце в енергетиці України - майже 9 % потужностей і 4 % виробництва електроенергії.

Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це - Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС-ГАЕС, у Закарпатській області - Теребле-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють близько сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належать до державної енергосистеми. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (КорсуньШевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.

Виробництво електроенергії в Україні представлено в таблиці 6.1. [ 2 ].

Таблиця 6.1 - Виробництво електроенергії в Україні

Специфічну роль відіграють гідроакумуляційні електростанції (ГАЕС): Київська, Дністровська і Запорізька (Дніпрогес-2). За їх допомогою можна успішно розв'язувати проблему забезпечення споживачів електроенергією в пікові години. Діючи за принципом переміщення того самого обсягу води між двома басейнами, розміщеними на різних рівнях висоти, ГАЕС працюють як помпи.

Елетробаланс Украіни подано у таблиці 6.2.

195

Таблиця 6.2 - Електробаланс, (млрд.кВт∙год)

Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики - об'єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво і споживання якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.

Використання нетрадиційних джерел енергії. Потенціал сонячної енергії в Україні є достатньо високим для широкого впровадження як фототеплоенергетичного, так і фотоелектроенергетичного обладнання практично на всій території.

Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що поступає на 1 кв.м поверхні, на території України знаходиться в межах: від 1070 кВт.год/кв.м в північній частині України до 1400 кВт.год/кв.м і вище на півдні України.

196

Річний технічно-досяжний енергетичний потенціал сонячної енергії в Україні є еквівалентним 6 млн. т у.п., його використання дозволяє заощадити біля 5 млрд. м3 природного газу.

В Україні історично створені сприятливі умови для розвитку сонячної енергетики:

-кліматичні умови;

-науково-технічний та технологічний потенціал;

-потужності виробництва з випуску понад 10 % світових обсягів монокристалічного кремнію для фотоелектричних перетворювачів (ФЕП): за попередні роки виготовлено біля 100 МВт ФЕПів і встановлено 2 МВт автономних сонячних станцій з ККД на сучасному світовому рівні 14−16% ; Наразі Україна входить у першу п’ятірку держав світу (Україна, США, Японія, Німеччина, Китай), що володіють самим потужним науковим і виробничим потенціалом для створення й випуску необхідного обладнання та устаткування, здатного вийти на світовий ринок із тривалою експортною перспективою. Україна має також технології й досвід промислового отримання полікремнію – сировини для монокристалічного кремнію, попит на якій у світі на сьогодні необмежений, а вартісні показники наближаються

до 100 дол. США за 1кг.

Щорічно в Україні виробляється фотоелектричних елементів загальною потужністю біля 150 МВт, які практично повністю ідуть на експорт – щорічні обсяги впровадження в Україні становлять лише біля 100 кВт.

Основним розробником устаткування для виробництва монокристалічного кремнію (а в перспективі і для отримання полікремнію) в Україні є ДП ЦКБМ «Донець» м. Луганськ. За участю ДП ЦКБМ «Донець» сформована інвестиційна пропозиція проекту створення комплекту обладнання для отримання полікремнію шляхом очищення металургійного кремнію (сьогоднішнє вітчизняне виробництво якого складає близько 8,0 тис. т) і відновлення високопродуктивного виробництва високотехнологічної сировини в Україні за участю вітчизняних спеціалізованих підприємств. Конструкторським бюро разом з російськими фахівцям (ВАТ «Балтійська кремнійова долина – «Міжнародний проект «ПОЛІСІЛ», м. Сосновий Бор Ленінградської області) розглядається можливість створення принципово нового обладнання з екологічно чистим технологічним процесом для

197

одностадійного отримання кремнію шляхом прямого розщеплення сполучення SiO2 на кремній та кисень).

Промислове виробництво в Україні ФЕП, модулів та сонячних електростанцій збільшилось за останні три роки у чотири рази. Так, лише у 2005 р. ВАТ “Квазар”, м. Київ вироблено сонячно-енергетичних потужностей, здатних генерувати 24 МВт, з них встановлено в Україні 150 кВт. Українськими підприємствами здійснюється технічна допомога у реалізації проектів розвитку сонячної енергетики багатьох країн світу.

В Україні є ряд приладобудівних підприємств і підприємств мікроелектронного профілю для серійного випуску фотоелектричних перетворювачів − «Квазар”, «Гравітон”, «Гамма”, «Родон”, «Дніпро” та інші. На сьогодні найбільші вітчизняні виробники монокристалічного кремнію − ВАТ «Квазар» та ТОВ «Пілар», м. Київ, забезпечують майже 10 % світового обсягу виробництва (2,5 тис./рік), вимушені імпортувати полікремній (Киргизія, Китай, Японія, США та ін.), а іноді працювати і за давальницькою схемою. Нарощування обсягів виробництва стримується значним подорожчанням полікремнію у зв`язку із стрімким розвитком сонячної енергетики у світі.

Сонячне теплопостачання в Україні має достатній досвід використання i розвинену нормативну базу для проектування, а технологічний потенціал пpомисловостi дозволяє виpiшити завдання масового виробництва гелiотехнiчного обладнання. В даний час вартість сонячних колекторів, які відповідають світовому технічному рівню, складає 200-400 дол. США за 1 м2.

За існуючими даними загальна площа змонтованих сонячних колекторів у світі на кінець 2008 року становила 300 млн. м2; в Україні впроваджено біля 45 тис. м2 сонячних колекторів.

Проблеми подальшого розвитку сонячної енергетики полягають в необхідності удосконалення існуючої техніки і технологій, в розробці нових матеріалів, в тому числі для автономних систем електропостачання, гарячого водопостачання та опалення для житлових та промислових будівель, які в даний час інтенсивно впроваджуються в усьому світі.

Україна значною мірою залежить від постачання із-за кордону органічного палива, яке становить близько 60% від загального обсягу споживання. Як свідчить практика країн, де відсутні значні запаси власних

198

паливно-енергетичних ресурсів (нафти газу, вугілля), енергетична незалежність забезпечується за рахунок ядерної електроенергетики, гідроелектростанцій, а також відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), з яких до найбільш перспективних відноситься вітрова енергія.

Уряди різних країн шукають шляхи вирішення існуючих проблем та оптимізації шляхів подальшого розвитку вітроенергетики.

Розвиток вітроенергетики у світі свідчить про вагоме місце, яке вона займає в енергозабезпеченні різних країн. Розвиток вітроенергетики в Україні сприяє вирішенню низки енергетичних, екологічних, соціальних та економічних проблем, що мають важливе значення для країни. Черговий крок на шляху розвитку вітроенергетики має бути зроблено в найближчі роки шляхом залучення значних недержавних інвестицій за допомогою впровадження державою економічних важелів та пільг.

Враховуючи, що вітроенергетика визначена у світі найбільш перспективною галуззю альтернативної енергетики, а Україна входить до числа країн, що мають значний вітровий та науково-виробничий потенціал і при цьому гостро потребує власних енергоресурсів, існує потреба у довготривалій програмі комплексного характеру для створення цілісної вітроенергетичної галузі. Виходячи з цього, Кабінет Міністрів України видав Постанову від 08 липня 2009 року № 705 стосовно внесення змін до Комплексної програми будівництва вітрових електростанцій.

Програмою будівництва вітрових електростанцій в Україні

передбачено встановлення до 2014 року дослідно-промислових ВЕС загальною потужністю 62,6 МВт. За рахунок недержавних інвестицій планується збудування ВЕС загальною потужністю 3300 МВт.

Вобсягах загальних витрат на виконання завдань та заходів з реалізації Комплексної програми будівництва вітрових електростанцій кошти державного бюджету складають 1,0 %, решта – недержавні інвестиції.

На виконання бюджетної програми «Заходи по реалізації Комплексної програми будівництва вітрових електростанцій» на 2010 рік передбачено бюджетних коштів в сумі 10,0 млн. грн.

В2010 році проведено відбір та дослідження 10 площадок на території АР Крим.

199

Кошти державного бюджету в сумі 60,315 млн. грн. спрямовано на підготовку заходів для залучення недержавних інвестицій в сумі 59982,8 млн. грн.

Таблиця 6.3 - Розподіл коштів по роках

З метою скорочення використання природного газу, мазуту та вугілля, підвищення рівня енергетичної безпеки країни впроваджуються біомасові технології шляхом:

•впровадження технологій та встановлення обладнання для виробництва біогазу;

•впровадження технологій та встановлення обладнання для виробництва рідких біопалив;

•комерціалізації ринку вітчизняного біоенергетичного обладнання, зокрема, в частині виготовлення вітчизняних парових деревоспалюючих котлів та вітчизняних біогазових установок;

•створення інфраструктури індустріальних технологічних потужностей із заготівлі і переробки деревного біопалива, транспортної доступності до цього ресурсу, будівництва мережі нових лісових доріг, освоєння вітчизняного виробництва обладнання для всіх стадій технологічного циклу його виробництва та використання;

•будівництво підприємств з виробництва пелет і брикетів;

•удосконалення нормативно-правової та нормативно-технічної бази з питань впровадження біомасових технологій, забезпечення її гармонізації з відповідними нормами міжнародного права.

Реалізація програми «Розвитку виробництва та використання біологічних видів палива» передбачає наступні результати:

200

-кількість виробленого гранульованого палива зросте від 750 тис.т до 12500 тис.т при загальному обсязі фінансування 523, 9 млн. доларів;

-виробництво біогазу збільшиться з 294 млн.м3 до 407 млн. м3, якщо фінансування за 5 років складе 670 млн. доларів;

-значно збільшиться виробництво біодизельного палива. З 30 тис. т у 2010 році до майже 274 тис.т у 2014 р. за умови фінансування 45,7 млн. доларів.

Виконання заходів програми дасть змогу у 2014 році замістити понад 6,8 млрд м3 природного газу або 580 тис.т нафтового палива

В обсягах загальних витрат на виконання завдань та заходів з реалізації Державної цільової науково-технічної програми „Розвиток виробництва та використання біологічних видів палива» кошти державного бюджету складають 0,4 %, решта – недержавні інвестиції.

Кошти з Державного бюджету України в сумі 4,19 млн. грн. спрямовано на підготовку заходів для залучення недержавних інвестицій в сумі 10325,66 млн. грн.

На виконання бюджетної програми «Заходи по реалізації Державної цільової науково-технічної програми «Розвиток виробництва та

використання біологічних видів палива» на 2010 рік передбачено бюджетних коштів в сумі 1,6 млн. грн. (табл. 6.4).

Таблиця 6.4 - Обсяги фінансування програми «Розвиток виробництва та використання біологічних видів палива»

Прогнозовані обсяги фінансових ресурсів на заходи з реалізації Програми включають кошти Державного Бюджету України та недержавні інвестиції.

201

6.3 ГІРНИЧО-МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

Гірничо-металургійний комплекс України - це сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії, виробництво чавуну, сталі кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини.

Гірничо-металургійний комплекс є базовою складовою народного господарства України, і значною мірою визначає її потенціал та впливає на розвиток різних галузей промисловості. Основними споживачами продукції гірничо-металургійного комплексу є машинобудування, будівництво, транспорт. Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія.

Чорна металургія впливає на розвиток усіх галузей народного господарства України як найголовніший споживач палива й електроенергії, води. До складу чорної металургії належать видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів і коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів.

Чорна металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим районотворчим чинником. Її супроводять ряд галузей промисловості, що використовують відходи, які утворюються при виплавлені чавуну і коксуванні вугілля. Розвиток чорної металургії зумовив і стимулював зростання виробництва в ряді галузей промисловості, особливо в залізорудній і кам'яновугільній, у видобутку мінеральної сировини.

Для чорної металургії характерним є високий рівень концентрації виробництва: 98 % чавуну і 97 % сталі виробляється на підприємствах з річним виплавлянням понад 1 млн. т. За рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі.

Найпоширенішою формою організації виробництва в чорній металургії є комбінати. Особливо ефективне тут комбінування металургійної переробки з коксуванням вугілля. Переважну кількість коксу випускають металургійні комбінати повного циклу.

202