Жан Антуан Гудон. Вольтер.
У 18 столітті розвиваються такі порцелянові мануфактури в місту Мейсон (Німеччина) і Севр (Франція). Для мейсенського фарфору характерні статуетки, виконані в стилі рококо. Дуже часто авторами їх були відомі французькі й німецькі скульптори.
Мейсенська порцеляна.
4. Живопис
Антуан Ватто (Валансьєн, 1684 - 1721, Ножан-сюр-Марн).
Портрет Антуана Ватто.
Біля 1702 приїхав до Парижу, працював як копіїст. Навчання у живописців К.Жилло (1703–1707/08) і К.Одрана (1708–1709) сприяло пробудженню інтересу Ватто до театру и декоративного мистецтва. Ватто відчув вплив П.П.Рубенса, твори якого вивчав у Люксембурзькому палаці в Парижі. Академік з 1617. У 1719–1720 Ватто відвідав Велику Британію. Звертаючись до мотивів, почерпнутим з сучасному йому життя (“Бівак”, б. 1710, Москва, Музей ім.. О.С.Пушкіна; “Савояр с байбаком” (1), 1716, Ермітаж, Санкт-Петербург), Ватто вносив в них особливу інтимність і ліричну схвильованість. В зрілий період творчості він розробляє новий тип сюжетів – театральні сцени і “галантні свята” (“Свято кохання”(2), “Товариство у парку”(3), б. 1720, – обоє в Картинній галереї, Дрезден; “Важкувата пропозиція”(4), б. 1716, “Вередниця”(5), б. 1718 - обоє в Ермітажі, Санкт-Петербург; “Меццетен”(6), 1719, Метрополітен-музей; “Паломництво на острів Кіферу”(7), 1717-1718, “П’єро ( Жиль)(8)” – обоє в Луврі, Париж), в яких за галантною грою персонажів, що постійно повторюються, під маскою актора криється величезна різноманітність відтінків поетичного почуття, цілий світ найтонших душевних станів, що нерідко забарвлені іронією і гіркотою, що народжені зіткненням світу мрії з реальністю. Багатство емоційних відтінків в цих картинах Ватто підкреслюється пейзажем, забарвленим тонким ліричним почуттям, витонченою виразністю поз і жестів, вишуканістю ніжних кольорових сполучень, тріпотливою грою фарбових нюансів і мазків, що нібито вібрують. Глибокі роздуми Ватто про сутність справді високого мистецтва, яке він протиставляє мистецтву ложно-значущому, парадно-офіційному, відбилось у творі “Вивіска лавки Э.Ф.Жерсена”(9) (1720, Картинна галерея, Берлін-Далем). Поетичне зачарування відрізняє і рисунки Ватто, виконані зазвичай сангіною або в три кольори (крейда, сангіна, італійський олівець) і що відбивають різні типи французького суспільства початку XVIII ст..; легкі штрихи і хвилясті лінії відтворюють в них нюанси пластичної форми, рух світла, ефекти повітряного середовища.
Декоративна вишуканість творів Ватто лягла в основу рококо як стильового напряму (хоч в цілому творчість художника далеко виходить за його межі), а його поетичні відкриття були підхоплені французькими живописцями середини – 2-ї половини XVIII ст. (Ж.Б.С.Шарденом, Ж.О.Фрагонаром та ін.).
Цей художник став першим великим майстром рококо. Він починав з наслідування фламандців (“Савояр” – хлопчик з Савойських гір, що йде на заробітки).
1. А.Ватто. Савояр с байбаком. 1716. Ермітаж, Санкт-Петербург.
Проте надалі його головним сюжетом стали галантні свята – аристократична компанія в парку музичить, танцює, прогулюється.
А.Ватто. Свято кохання. 1716/19. Дрезден, Картинна галерея.
3. А.Ватто. Товариство у парку. 1716/19. Дрезден, Картинна галерея.
4. А.Ватто. Важкувата пропозиція. 1716. Ермітаж, Санкт-Петербург.
Ніякої дії, ніякої фабули – світ безтурботного життя, переданий з витонченою грацією трохи іронічним спостерігачем. (“Вередниця”).
5. А.Ватто. Вередниця. 1718. Ермітаж, Санкт-Петербург.
Усі звиви кохання передаються у кольорі відтінками тонів або змішуванням (колорит – одна з найсильніших якостей хисту художника – побудований на тонких нюансах сірих, коричневих, блідо-бузкових, жовто-рожевих тонів).
6. А.Ватто. Меццетен. 1719. Метрополітен-музей, Нью-Йорк.
7. А.Ватто. Паломництво на острів Киферу. 1717-1718. Лувр, Париж.
Театральність, характерна для всього мистецтва 17 ст., у Ватто виявилась особливо чітко. Один з найбільших творів, завершених незадовго перед смертю – “Паломництво на острів Шиферу (Цитеру)”, де кавалери й дами вирушають на острів кохання, робить глядача немовби співучасником зародження почуття, його наростання. І передано це кольором – мерехтливим світлом, що розбивається на відблиски. Ірреальність, фантастичність зображення – мета художника. Але це не кохання, а гра у кохання, театр. Уся картина – наче театральний кін. Театром і було життя суспільства, яке малював Ватто. Він добре знав життя справжнього театру, малював акторів італійської і французької комедії (“Жіль” або «П’єро»).
