8. А. Ватто. П’єро (Жіль). Лувр, Париж.
9. А.Ватто. Вивіска лавки э.Ф.Жерсена. 1720. Картинна галерея, Берлін-Далем.
Останній тут – а найреалістичніший твір Ватто. У правій частині картини розмовляють кавалери і дами, які зайшли в антикварну крамницю, у лівій – складають у ящики картини, серед яких і портрет Людовіка ХІУ – “короля-сонця”. “Чи немає тут думки про скороминущість життя, слави, влади і вічність тільки мистецтва?” – запитують мистецтвознавці.
Франсуа Буше (1703-1770).
Франсуа Буше. Автопортрет.
Буше (Boucher) Франсуа (1703–1770), французький живописець. У 1755-1765 керував Королівською мануфактурою гобеленів в Парижі, з 1765 – директор Королівської академії живопису і скульптури, “перший живописець короля”, один з яскравих майстрів рококо . Буше на початку свого творчого шляху відчув вплив А.Ватто (гравіював його картини), в подальшому писав плафони, панно, картини з міфологічними, пасторальними, жанровими сценами, ошатно-кокетливі портрети, ідилічні пейзажі, витримані у м’яких сріблясто-зелених тонах (“Вид в околицях Бове, Ермітаж, Санкт-Петербург). В деяких картинах Буше 1720-1730-х років, теплих і насичених за колоритом (“Геркулес і Омфала”(1), Музей ім..О.С.Пушкіна, Москва), помітні відгуки фламандського мистецтва.
Ф.Буше. Геркулес і Омфала. 1720-30. Музей ім. О.С.Пушкіна, Москва.
В більш пізніх роботах (“Діана після купання(2)”, 1742, Лувр, Париж. Портрет маркізи Помпадур(3), 1752, зібрання Уоллес, Лондон) з великою кількістю відтінків рожевого і голубого, звивистих ліній, що переплітаються і складних ракурсів підсилюються притаманні рококо декоративність, чуттєвість, дещо манірна грація, враження “фарфоровості” фігур.
2. Ф.Буше. Діана після купання. 1742. Лувр, Париж.
3. Ф.Буше. Портрет маркізи де Помпадур. 1752. Зібрання Уоллес, Лондон.
Ф. Буше. Мадам Пампадур.
Буше вважають істинним представником французького рококо – “першого художника короля”, як його величали , директора академії.
Гедонізм, властивий рококо, Буше довів до повного нехтування раціональним, розумним. Він умів робити все: панно, картини, театральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, камінних годинників, карет, ескізи костюмів тощо. Теми – релігійні, міфологічні, пейзажні краєвиди – все це пасторальне, ідилічне і при цьому виражає відверто чуттєву насолоду життям (“Тріумф Венери”, “Туалет Венери”, “Венера з Амуром”, “Венера з Вулканом” тощо).
Ф.Буше. Туалет Венери.
Тонкі витончені форми, ліричний ніжний колорит, чарівлива граційність, навіть манірність рухів, миловидні обличчя і м’які посмішки персонажів в його роботах нагадують “галантні сцени” Ватто. Проте у Буше втратилось відчуття нестійкості, перемінливі ситуації, що було сенсом творів Ватто. Художника більше цікавлять не самі персонажі, а гармонійне поєднання людських фігур, пейзажу і натюрморту.
Ф.Буше. Млин. 1752. Ф.Буше. Пейзаж зі ставом.
Ф.Буше. Сільський пейзаж із самітником.
У другій половині життя Буше став об’єктом жорстоких нападок теоретика естетичних ідей Просвітництва Дідро, який вбачав у ньому уособлення всіх бід, з якими боролися просвітителі.
Ф.Буше. Художник у своїй майстерні.
Ф.Буше. Сніданок.
3) Жан-Огюст Фрагонар (1732-1806).
Жан-Огюст Фрагонар. Автопортрет.
Мистецтво Ватто і Буше у ІІ пол. століття, коли ідеалам рококо, як і самому замовнику цього мистецтва, вже по суті було винесено вирок (бо цей час підготував панування буржуазних цінностей), продовжив цей блискучий майстер, живописець-імпровізатор, художник рідкісного таланту, фантазії, темпераменту. Світло і повітря, ніжні, вишукані сполучення блакитних, рожевих, палевих тонів наповнювали його картини, він працював у багатьох жанрах, зображуючи в основному галантно-любовні сцени.
Фрагонар (Fragonard) Жан Оноре (1732–1806), французький живописець і графік. Навчався в Парижі у Ж.Б.С.Шардена, Ф. Буше, К.Ванлоо, у Французькій академії в Римі (1756–1761); працював у Парижі. В 1789-1794 Фрагонар був хранителем Національного музею (Лувр, Париж). Продовжуючи традиції мистецтва рококо, Фрагонар досяг особливої проникливості у відтворенні ліричних сцен повсякденного життя, сфери інтимних людських почуттів, поезії природи. Його твори, виконані з трепетною емоційністю, наповнені чуттєвою розніженістю, відчуттям радості буття, відрізняються вишуканою декоративністю колориту, легкістю живописної манери, плавними композиційними ритмами (“Гойдалка”, 1766, зібрання Уоллес, Лондон; “Свято в Сен-Клу”, 1775, Французький банк, Париж; “Поцілунок крадькома”, Ермітаж, Санкт-Петербург). Тонкі світлотіньові ефекти характерні для офортів і численних рисунків Фрагонара - штудій натури і пейзажів, виконаних в техніці сангіни, бістру, іноді сепії.
Фрагонар. Побачення. 1771.
Фрагонар. Білий бик. 1732.
Знаменита картина “Поцілунок крадькома” більше нагадує твір побутового жанру. Герої поводять себе не за правилами "галантних сцен“, а дають волю своїм почуттям. Від цього виникає відчуття руху, який стрімко розгортається перед очима.
Фрагонар. Поцілунок крадькома. Ермітаж, Санкт-Петербург.
Надзвичайно виразна композиція картини “Щасливі можливості гойдалки». Фігури дами і кавалера показані у складних ракурсах, дивовижно точно передані їх рухи. Багатий відтінками колорит, побудований на блідо-голубих і рожевих тонах, умовно написаний пейзаж, більше схожий на декорацію, перетворюють непоказну сценку на привабливе видіння.
Фрагонар. Щасливі можливості гойдалки. 1766. Приватне зібрання.
Фрагонар. Засув.
Інша царина творчості Фрагонара – портрети – розкриває інші грані його обдарування. Митця приваблював ідеал епохи Просвітництва – надзвичайна особистість, що має могутній інтелект і здібності мати вплив на оточуючих. Не випадково саме йому належить кращий портрет французького філософа Дені Дідро.
Фрагонар. Портрет Дені Дідро. 1769.
Яскраво написаний енергійними, розмашистими мазками, він не лише розкриває характер, а й показує всю глибину творчої обдарованості філософа, силу його розуму, здібність до рішучих дій.
Фрагонар. Жан-Клод Рішар, аббат Сен-Нон. Фрагонар. Балерина Марі-Мадлен Гюймар.
Обидві – 1769. Лувр, Париж.
Крім портретів конкретних осіб, своїх сучасників, він має цілу серію творів, які передають стан портретованих, обдарованих певним талантом людей, під час натхнення.
Художник також часто ілюстрував книги (“Дон Кіхот”, “Несамовитий Роланд” та ін.).
Жан Батист Шарден (1699-1779).
Шарден (Chardin) Жан Батист Симеон (1699-1779), французький живописець і графік епохи Просвітництва. Його творчість відрізняється від робіт майстрів рококо і за стилем, і за змістом.
Він зосереджувався на натюрморті і побутових сценах – жанрах, цілком заснованих на натурних спостереженнях.
У 1728 р. Шарден організував виставку на площі Дофін, котра виявилась успішною. Представлені на ній натюрморти були виконані в дусі фламандських картин 17 ст. Художника став членом Королівської академії, як «живописець квітів, плодів і характерних сюжетів». З часу одруження у 1731 р. Шарден пише сцени тихого і затишного сімейного життя («Молитва перед обідом», «Рисувальник», «Хлопчик з дзиґою», «Дівчинка з воланом»), варіюючи одні й ті ж самі сюжети. Його жанрові картини просякнуті ліризмом і споглядальним спокоєм. Герої картин художника – представники мілко-буржуазного Парижа. Домогосподарки просто, але акуратно вбрані, небагаті інтер’єри чисто прибрані, кожна річ має своє місце. Близькі і теплі стосунки пов’язують персонажів. Персонажі Шардена – люди доброчинні і благочестиві.
Шарден. Дівчина, що читає листа. 1732. Шарден. Хлопчик зі дзиґою.1738. Лувр, Париж.
