- •Тема 30. Європейські мистецькі стилі «галантної доби» (18 століття).
- •Загальна характеристика епохи.
- •2. Рококо – стиль «галантної доби».
- •Ідеал стилю рококо.
- •Ватто. Паломництво на острів Кіфера.
- •Архітектура рококо Французьке рококо: Амалієнбург під Мюнхеном.
- •Фридериціанське рококо маскується під шінуазрі (тобто наслідування китайському): Китайський будиночок у Потсдамі.
- •Фрагмент інтер’єру з меблями в стилі рококо.
- •3. Годинник з мопсиками. 2. Бант з хризоліту . 2. Миска з кришкою. Фаянс. Франція. Середина 18 ст.
- •Замок Амалієнбург. Інтер'єр. 1734-39. Німеччина.
- •Інтер'єр в стилі рококо.
- •Десюдепорти над дверима та над дзеркалами в інтер’єрі стилю рококо.
- •3. Мистецтво Франції початку-середини 18 ст.
- •Фрагмент інтер’єру в стилі рококо.
- •1) Архітектура.
- •Симетрія парку готелю де Субіз.
- •Інтер’єр в Готелі де Субіз.
- •Фрагмент стелі в так званій Кімнаті Принцеси Готелю Субіз.
- •Фрагмент інтер’єру в готелі Субіз.
- •Емманюель Ере де Корні. Площа Станіслава. 1752—1755 рр. Сучасний вигляд.
- •Джованні Нікколо Сервандоні. Церква Сен-Сюльпіс. Західний фасад. 1732—1777 рр. Париж.
- •Ж ак Анж Габріель. Малий Тріанон. Версаль.
- •Площа Злагоди. Фрагмент.
- •Фонтан на площі Злагоди в Парижі.
- •Жак Жермен Суфло. Церква Святої Женев’єви (Пантеон). 1757—1790 рр. Париж.
- •2) Скульптура
- •Ж.Б. Лемуан Молодший . Астрономія.Б. 1738 р. Овальний салон, Готель Субіз, Париж.
- •Пігаль. Меркурій, що зав’язує сандалії. Б. 1738 р. Лувр, Париж.
- •Ж. Б. Пігаль. Автопортрет. 1777 р. Лувр, Париж.
- •Е. М. Фальконе. Зима. 1771. Ермітаж, Санкт-Петербург. Амур, що свариться. Е. М. Фальконе. Полювання. Севрський фарфор. 1758. Ермітаж, Санкт-Петербург.
- •Етьєн Моріс Фальконе. Мілон Кротонський. 1744 р. Лувр, Париж.
- •Е. М. Фальконе. Три Грації. Бк. 1770. Лувр, Париж.
- •Фальконе. Пігмаліон і Галатея. 1763р.
- •Етьєн Моріс Фальконе, Марі Анн Колло. Пам’ятник Петру I («Мідний вершник»). 1766—1782 рр. Санкт-Петербург.
- •Гудон. Діана. 1777.
- •Жан Антуан Гудон. Портрет композитора к. В. Глюка. 1775 г. Королевский музыкальный колледж, Лондон.
- •Жан Антуан Гудон. Вольтер.
- •Мейсенська порцеляна.
- •4. Живопис
- •Портрет Антуана Ватто.
- •8. А. Ватто. П’єро (Жіль). Лувр, Париж.
- •9. А.Ватто. Вивіска лавки э.Ф.Жерсена. 1720. Картинна галерея, Берлін-Далем.
- •Франсуа Буше. Автопортрет.
- •Ф.Буше. Туалет Венери.
- •Шарден. Молитва перед обідом. 1744. Ермітаж, Санкт-Петербург. . Ермітаж, Санкт-Петербург.
- •Шарден. Мідний бак для води. 1734. Лувр, Париж.
- •Шарден. Натюрморт з люлькою. Б. 1737.
- •Шарден. Натюрморт з атрибутами мистецтв. 1766. Ермітаж, Санкт-Петербург.
- •Шарден. Автопортрет. 1774. Шарден. Портрет дружини. 1775.
- •Гварді. Площа Сан Марко. 1760-1765. Національна галерея, Лондон.
- •Гварді. Трьох-арочний міст. 1765-1770. Національна галерея, Вашингтон.
- •Гваді. Архітектурна фантазія. 1760-і.
- •Гварді. Площа перед Санті Джованні е Паоло у Венеції.
- •Гварді. Капріччо. 1780-1790. Міський музей, Кастельвеккіо.
- •Каналетто. Венеція. Площа Сан-Марко.
- •Каналетто. Площа Сан-Марко. 1730.
- •Каналетто. Свято обручення кенійського дожа з Адріатичним морем.
- •Каналетто. Вестмінстерське абатство і процесія рицарів. 1749. Вестмінстер.
Каналетто. Вестмінстерське абатство і процесія рицарів. 1749. Вестмінстер.
Антонио Каналь родился 7 октября 1697 года в Венеции. Учился живописи у своего отца Бернардо Каналя, театрального художника, помогал ему оформлять спектакли в театрах Венеции.
В 1719 году посетил Рим, где познакомился с творчеством знаменитого ведутиста Джованни Паоло Панини. После этого начал писать свои знаменитые виды Венеции. Первой известной исследователям работой Каналя с авторской подписью является «Архитектурное каприччо» (1723). В отличие от большинства художников того времени Каналетто на раннем этапе своего творчества писал свои виды (ведуты) сразу с натуры, не делая предварительных набросков и эскизов. Впоследствии стал писать в студии, пользуясь камерой-обскурой.Пейзажи того периода отличаются детально точным представлением городского вида[1]
Большое число работ Каналетто были с успехом проданы англичанам, приезжавшим в Венецию для обучения. Многие существующие и воображаемые ведуты Каналетто создает по заказу английских коллекционеров, например серию городских видов для лорда Бедфорда в 1730—1731 годах. В 1740 году этот источник дохода исчез: началась война за австрийское наследство, и британцы стали реже приезжать на континент.
В 1746 году Каналетто едет в Лондон, чтобы быть ближе к каналам сбыта своих картин. В течение девяти лет он живет в Англии, пишет виды местных дворцов и домов. В этот период в его творчестве появляется вторичность, техника перестает нравиться заказчикам. В 1755 году художник возвращается в Венецию.
В 1763 году его избирают в Венецианскую академию художеств.
Каналетто умер 19 апреля 1768 года в родной Венеции.
«Каприччо с руинами», 1720-21, Фонд Дж. Чини, Венеция;
«Приём французского посла в Венеции», 1724 г., Эрмитаж, Санкт-Петербург;
«Вид Лондона», 1746 г., частное собрание, Лондон;
«Автопортрет», 1746 г., частное собрание, Англия;
«Палаццо Гримани», 1756 г., Лондонская Национальная галерея;
«Праздник обручения венецианского дожа с Адриатическим морем», около 1763-64, ГМИИ, Москва.
Кнобельсдорф (Knobelsdorf) Георг Венцеслаус фон (1699-1753), німецький архітектор. Навчався живопису, відвідав Італію (1736) і Париж (1740). З 1740 Кнобельсдорф - головний хранитель прусських палаців і парків. В будівлях Кнобельсдорфа, предтечі раннього німецького класицизму , раціональна структура планів і строге вбрання фасадів у дусі палладіанства сполучаються з гнучким, вільним, витончено-манірним, витриманим в стилі рококо декором інтер’єрів (Оперний театр у Берліні, 1741-1743; палац Сан-Сусі, 1745-1747, Міський палац, 1745-1751, у Потсдамі).
Сан-Суси — королевская резиденция, которую архитектор Георг Венцеслаус Кнобельсдорф (1699—1753) построил в Потсдаме, пригороде Берлина, для короля Пруссии Фридриха II (1740—86). Название «Сан-Суси» переводится с французского как «без забот». Это вытянутое одноэтажное здание с изящной балюстрадой по карнизу — наиболее удачный пример немецкого рококо. В центре дворца — овальный зал, крытый куполом. Полукруглый парадный двор окружен колоннадой. Огромные окна-двери паркового фасада, делающие стену почти прозрачной, и плавно сбегающие в парк лестницы-террасы создают ощущение единства природы и дворцовых интерьеров. Все элементы: скульптура, декоративная живопись, мебель, зеркала — образуют цельный, тщательно продуманный ансамбль. Своей изысканной простотой резиденция должна была создавать ощущение гармонии, настраивать на особое восприятие мира — радостное и беззаботное.
Нейман (Neumann) Иоганн Бальтазар (б. 1687-1753), німецький архітектор та інженер. На початку XVIII ст.. приїхав до Вюрцбурга, навчався у майстерні ливарника З.Коппа; з 1719 головний архітектор єпископа Вюрцбурзького, з 1731 викладав у місцевому університеті. Нейман побував у Парижі (1723) і Відні (1729 і 1730). Головна робота Неймана - єпископська резиденція в Вюрцбурзі (1719-1753) – відрізняється сміливістю конструктивних рішень (сходи з розписами Дж.Б.Тьєполо), органічністю поєднання живописного і скульптурного декору в дусі бароко і рококо зі структурою внутрішнього простору (Кайзерзаль з розписами Тьєполо). Ті ж архітектурні і декораційні принципи покладені в основу інших споруд Неймана (палац у Вернеку, 1733-1737; паломницька церква у Фірценхайлігені, 1743-1771, та ін.).
Резиденция архиепископа-курфюста Франконии в Вюрцбурге. 1719—44
Пеппельман (???Pцppelmann) Маттеус Даниель (1662-1736), німецький архітектор. З 1686 працював при дворе саксонських курфюрстів у Дрездені. В головному творі Пеппельмана, палацовому ансамблі Цвінгер у Дрездені (1711-1722; комплекс об’єднаних галереями легких павільйонів з трьох боків обширного квадратного двору), ясність загального планувального задуму сполучаються з динамікою об’ємів в дусі бароко . Нерідко вводячи в архітектурний декор елементи рококо , Пеппельман став одним із засновників цього стилю у Німеччині. Серед інших робіт Пеппельмана – перебудова замку XVI ст.. в Моріцбурзі (1722-1730), “Водяной палац” в Пильниці у формах екзотичного бароко з “китайськими” мотивами (1720).
М. Д. Пёппельман. Павильон на валу в ансамбле Цвингер в Дрездене. Германия. 1711—22.