12.1. Теми повідомлень

 Дитячі та юнацькі роки Марка Лукича Кропивницького.

 Від захоплення театром – до драматурга (Формування таланту М. Кропивницького).

 Творчий доробок корифея української драматургії М. Кропивницького. (Використати твори драматурга).

 Родина Тобілевичів та її внесок у розвиток української драматургії.

 Марія Заньковецька.

12.2. Теми рефератів

 Соціально-побутова драма у творчості письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття.

 Епістолярна спадщина Михайла Старицького.

 Марко Кропивницький і львівський театр “Руська бесіда”.

 Історія створення Черкаського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка (Підготувати ілюстрації до реферату: література про музично-драматичний театр, портрети митців сцени).

 13. Рекомендована література

 Козлов А. Українська дожовтнева драматургія: Еволюція жанрів. – К., 1991.

 Комишанченко М. Михайло Старицький: Літ. портрет. – К., 1968.

 Сокирко Л. М. П. Старицький: Критико-біографічний нарис. – К., 1960.

 Франко І. Михайло Петрович Старицький // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1982. – т. 33.

 Хропко П. Громадянський пафос лірики Михайла Старицького // Дивослово. – 1997. - № 11.

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич)

(1845-1907)

“Ради України, нам дорогої, ради скривдженого народу, не маючого навіть і порозуміння об нашій праці, - ми зробимо, що в наших силах!”

І. Карпенко-Карий.

З листа до П. Саксаганського, 1898 р.

  

Велика честь буде нам, коли ми зуміємо забути себе для громадського діла.

Іван Карпенко-Карий

  

Театр тільки тоді цікавий, коли він відображає сучасне життя з усіма його різноманітними перипетіями, відгукуючись на питання дня, бичуючи суспільні пороки.

Іван Карпенко-Карий

 1. Короткий літопис життя і творчості письменника

1845 У селі Арсенівці (тепер с. Веселівка) Бобринецького повіту (тепер

29 вересня Новомиргородського району) Кіровоградської області в родині управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича народився син Іван (ця сім’я дала українській культурі чотирьох корифеїв українського театру – видатного драматурга і артиста Івана Карпенко-Карого, артистів Панаса Саксаганського, Миколу Садовського, Марію Садовську-Барілотті).

1855. Починає вчитись у Бобринецькій повітовій школі.

1859. Закінчує Бобринецьку повітову школу з нагородою за успіхи в навчанні та “благонравие”.

1860. Починає працювати писарчуком у канцелярії пристава в містечку Мала Виска, потім канцеляристом у Бобринецькій ратуші (міській управі).

1863. Знайомство з М. Кропивницьким, перші виступи в театральному гуртку Бобринця.

1864 Працює канцеляристом у Бобринецькому повітовому суді. Був “писцем” кріпосних справ і столоначальником кримінальної частини.

1865 Переїздить до Єлисаветграда, де працює на посаді столоначальника повітового поліцейського управління.

1866 Працює секретарем Єлисаветградського міського поліцейського управління. Займається громадською та аматорською театральною діяльністю.

1868-1869 Робота секретарем Херсонського міського поліцейського управління, потім знову Єлисаветградського.

1869 Одружився з Надією Карлівною Тарковською (дочкою поміщика з давнього шляхетського роду), незважаючи на опір її батьків. (До слова, внучатими племінниками Н. К. Тарковській доводяться відомі російські митці – поет Арсеній Тарковський та його син, видатний кінорежисер Андрій Тарковський).

1870 В страшний холерний рік старі Тарковські в один день померли від пошесті. Частина землі дісталась у спадщину Надії Карлівні. Ця спадщина завдала Івану Карповичу чимало клопоту, бо маєток тестя виявився у великих боргах, й Іван Карпович протягом всього життя рятував землю від продажу.

1871 Іван Карпович часто залишав свої канцелярські справи і приїжджав із сім’єю на хутір, де разом з усіма брався до роботи. Першим поселенцем на хуторі був батько драматурга Карпо Адамович, який поставив хату на дві половини і заснував скромне господарство.

1879 Померла мати Івана Карповича Євдокія Садовська, яка була лагідною і доброю людиною, мала чудовий голос і зуміла прищепити дітям любов до мистецтва. На честь матері діти обрали і псевдоніми, під якими увійшли в історію української духовної культури: Микола і Марія Садовські, Панас Саксаганський – за назвою містечка, звідки була родом мати.

1881 Дружина померла від туберкульозу, залишивши чотирьох дітей: Назара, Юрія, Галину, Орисю (Ярину). На спомин про любиму дружину Карпенко-Карий назвав цей хутір її ім’ям.

1869-1883 Активна громадсько-політична і театральна діяльність в Єлисаветграді. Очолює нелегальний політичний гурток місцевої передової інтеліґенції. Допомагає учасникам революційного руху. Перші літературні проби. Співробітництво в газеті “Елисаветградский вестник”, переклади з російської мови повістей Г. Успенського та Ф. Решетнікова, створення оповідання “Новобранець”. Робота над п’єсами “Бурлака” (первісна назва “Чабан”), “Безталанна” (первісні назви “Хто винен?”, “Чарівниця”), “Підпанки”.

1882 Від сухот померла улюблена старша дочка Галя.

1883 В альманасі М. Старицького “Рада” опубліковане оповідання “Новобранець” за підписом Гнат Карий, у якому змальовано жорстокість, бездушність державного чиновницького бюрократичного апарату і приреченість простого люду на страждання. 4 жовтня 1883 р. за розпорядженням міністра внутрішніх справ І. К. Тобілевича звільняють з посади секретаря поліцейського управління, як соціально неблагонадійну особу. Разом з дітьми переїжджає на хутір. Дістає запрошення до трупи М. П. Старицького, у складі якої були: М. Л. Кропивницький, М. К. Садовський, М. К. Заньковецька, М. К. Садовська. Приймає запрошення: разом з братом П. Саксаганським вступає до трупи. Майже через двадцять років Франко писав: “усміхнулась йому українська муза: Росія стратила поліцейського пристава, Україна зискала Карпенка-Карого”.

1884 Влітку під час гастролей трупи Старицького в Ростові-на-Дону надходить розпорядження начальника жандармського управління, в якому повідомлялося про встановлення над Тобілевичем гласного нагляду поліції терміном на три роки з позбавленням його на цей час права жити на Україні та у великих містах Росії. Він оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Становище Карпенка-Карого полегшало з приїздом артистки Софії Дітковської, яка прибула в Новочеркаськ і стала його дружиною. Вона знала багато українських народних пісень, що стали для драматурга найдорожчим скарбом. Під впливом пісень, які Софія Віталіївна співала, до Івана Карповича приходило натхнення, бажання творити.

Тут у Новочеркаську були написані п’єси:

1883. “Бондарівна”.

1884. “Розумний і дурень”, “Наймичка”. Переробляє п’єсу “Хто винен?” на “Безталанну”.

1886 Комедія “Мартин Боруля.”

1885 В Івана Карповича і Софії Віталіївни народилась донька, якій дали ім’я молодшої сестри Тобілевичів – Марія.

1886 Збірник драматичних творів І. Карпенка-Карого. 15 липня без відома поліції приїхав до Ростова подивитися прем’єру своєї “Наймички” у постановці трупи Старицького. Роль наймички виконувала Марія Заньковецька. Весь зал плакав над долею героїні, плакав від зворушення й радості автор.

1887 Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ і жити під наглядом поліції ще два роки на його хуторі Надія біля Єлисаветграда. Займається господарством. Прагне поновити театральну діяльність. Листується з братами: М. Садовським і П. Саксаганським.

В кінці 1888 Знято гласний нагляд поліції, встановлено негласний і заборонено жити в столиці та Петербургській губернії. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлює акторську діяльність, вступаючи до театральної трупи М. Садовського. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Бере участь в організації трупи П. Саксаганського.

1889 Комедія “Сто тисяч”.

1892 Драма “Батькова казка”.

1893 П’єса-жарт “Паливода ХVIII століття”.

1895 Драма “Лиха іскра поле спалить і сама щезне”.

1897 П’єси “Понад Дніпром”, “Чумаки”. Склав записку до з’їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни виголосив П. Саксаганський.

1898 Стаття “Наталка Полтавка”. Сторінки з споминів”.

1899 Трагедія “Слава Чалий”.

1900 Комедія “Хазяїн”.

1901 Під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому свої твори.

1902 Драма “Ґандзя”.

1903-1904 Комедії “Суєта”, “Житейське море”.

1907 У другій половині січня в м. Умані востаннє виступає на сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу в театрі. 31 серпня у супроводі дружини Софії Віталіївни їде лікуватись до Берліна.

1907 Помер під час лікування у Берліні. Дружина виконала заповіт письменника –

15 вересня перевезла його тіло на рідну Україну. На станції Шостаківка поїзд з прахом І. К. Карпенка-Карого зустрічали сотні людей. Труну поклали на покритий килимами селянській віз, і пара сірих волів, на крутих рогах яких розвівалися червоні стрічки, вирушили до Кардашевого. Суцільною юрбою сунув битим шляхом народ, проводжаючи в останню путь свого знаменитого земляка. Поховали драматурга поблизу хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино. Встановили дубовий хрест і литу чавунну плиту з написом, складеним Миколою Садовським: “Люди вмирають – ідеї вічні. Серце твоє, налите правдою і любов’ю до рідного темного люду, полягло помеж ним, а дух величний твій витатиме над ним вовіки. Коли ж незрячії тепер прозріють – тебе в сім’ї своїй вільній, новій спом’януть”.

1958 На могилі було встановлено новий надгробний пам’ятник – лабрадоритову стелу з бронзовим барельєфом і датами життя Івана Карповича. Поруч – могили батька Карпа Адамовича та сина драматурга Юрія. На цей же цвинтар перенесено з Бикового кладовища у Кіровограді прах матері Євдокії Зінов’ївни та “українського соловейка”, сестри драматурга Марії Садовської-Барілотті.

1969 У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого. І донині хутір Надія є історико-культурним заповідником, скарбницею духовних надбань родини Тобілевичів.

Три брати сім’ї Тобілевичів – Іван, Микола, Панас та їх сестра Марія склали основний кістяк української драматургії.

М. Т. Рильський