- •1. Розвиток драматургії і театру в Україні другої половини хіх століття . . . . . . . . . . . . 58
- •12.2. Теми рефератів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .87
- •13. Рекомендована література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .87
- •16.1. Літературний диктант . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. .116
- •18. Вікторини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
- •25. Рекомендована література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .135
- •Передмова
- •Умовні позначення
- •Нечуй-Левицький
- •І. С. Нечуя-Левицького
- •11.1. Повторення подій біографії та творчості письменника
- •11.2. Чи знаєте ви зміст повісті “кайдашева сім’я”?
- •12. 1. Хто з героїв повісті “кайдашева сім’я”…
- •15.1. Літературний диктант
- •Панас Мирний (Панас Якович Рудченко)
- •2) Композиція роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
- •Соціальна обумовленість формування “пропащої сили” ( за романом Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
- •Чіпка Варениченко: від правдошукача до сліпого месника
- •9) Проблематика твору:
- •4.1. Чіпка Варениченко – складний, проблематичний образ селянина – правдошукача і протестанта
- •4.2. Грицько Чупруненко – ровесник Чіпки, найближчий приятель його дитячих літ
- •4.3. Максим Ґудзь – онук січовика Мирона Ґудзя
- •4.4. Лушня, Матня і Пацюк – злодії та п’янички без будь-яких моральних засад, жертви кріпацтва
- •4.5. Жіночі образи в романі
- •4.6. Панство і чиновництво у творі
- •5. Порівняльна характеристика героїв роману (опорні плани) Порівняльна характеристика Чіпки та Грицька
- •Порівняльна характеристика Івана Вареника, Чіпки Варениченка, Максима Ґудзя
- •Порівняльна характеристика Христі та Галі
- •Порівняльна характеристика Мотрі та Явдохи
- •Художня майстерність роману
- •7. Відгуки письменників та літературознавців про твір
- •8. Значення творчості Панаса Мирного
- •9. Відгуки письменників та літературознавців про творчість письменника
- •Програма конференції
- •Уроку-диспуту чи знаєте ви зміст роману “хіба ревуть воли, як ясла повні?”
- •V. Жіночі образи в романі
- •13.1. Життєвий і творчий шлях письменника
- •13.2. Сторінками роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
- •14.1. Чий це портрет?
- •14.2. Хто з персонажів роману
- •14.3. Хто з героїв роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”…
- •15.1. Теми творчих робіт
- •1. Розвиток драматургії і театру в Україні другої половини хіх століття
- •2. Словничок понять теорії літератури, що стосуються драматичного мистецтва
- •3.1. На основі яких ознак розрізняють епос, лірику і драму?
- •3.2. Чим відрізняється конфлікт у драмі від конфлікту в епічному творі?
- •3.3. Який із драматичних жанрів “наймолодший”?
- •3.4. Хто такий “корифей”?
- •3.5. Що потрібно знати про театральне мистецтво і його місце у світовій культурі?
- •3.6. Етапи національного театру
- •Чим пояснити ідейну спрощеність, тематичну й жанрову одноманітність української драматургії другої половини хіх ст.?
- •Завдання
- •Михайло Петрович Старицький
- •2. Поетична творчість
- •1) “Виклик” – взірець романтичної пісенної лірики
- •2) Громадянська лірика поета – заклик “До молоді”, інвектива “Редакторові”
- •3. Чому в поезії м. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими?
- •4. Завдяки яким художнім особливостям поезія “Виклик” м. Старицького стала популярною народною піснею?
- •5. Драматичні твори
- •5.1. “Не судилось” – оригінальна драма, найвище творче досягнення м. Старицького в галузі драматургії
- •1) Історія написання драми
- •7) Образи п’єси
- •5.2. П’єса м. Старицького “Талан” – один з кращих зразків соціально-психологічної драми в українській літературі
- •6.1. М. П. Старицький
- •6.2. Михайло Старицький
- •Чи знаєте ви зміст драми “не судилось”?
- •Літературний диктант
- •12.1. Теми повідомлень
- •12.2. Теми рефератів
- •Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич)
- •Три брати
- •7.1. План-опора до характеристики образу Пузиря (орієнтовний)
- •7.2. План-опора порівняльної характеристики Феногена і Ліхтаренка (орієнтовний)
- •7.3. План-опора до характеристики образу Золотницького (орієнтовний)
- •7.4. План-опора до характеристики образів Соні та Калиновича (орієнтовний)
- •14.1. Гордість української драматургії
- •14.2. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич)
- •14.3. І. Карпенко-Карий і російська культура
- •14.4. У чому виявилося новаторство і. Карпенка-Карого як драматурга?
- •14.5. Чи тільки критично-зневажливо ставиться і. Карпенко-Карий до образу Пузиря? Чи піддає сумніву його хазяйську сутність?
- •14.6. Карпенко-Карий. “Сава Чалий”
- •16.1 Літературний диктант
- •16.2. Проблемні запитання
- •16.3. Самостійна робота за соціально-сатиричною комедією “Хазяїн”
- •16.4. Інші твори письменника. Проблемні запитання Драма “Бурлака”
- •Драма “Наймичка”
- • Підказка
- •Драма “Безталанна”
- • Підказка
- •Трагедія “Сава Чалий”
- •П’єси “Суєта”, “Житейське море”
- •17. Творче завдання
- •18.1. Чи знаєте ви героїв комедії “хазяїн”? хто з них…
- •18.2. Хто з героїв комедії “хазяїн” сказав?
- •18.3. Хто про кого сказав?
- •18.4. Різні запитання (За п’єсами “Сто тисяч”, “Мартин Бобуля”, “Сава Чалий”, “Суєта”, “Життєйське море”)
- •19.1. Задача – головоломка
- •19.2. Спробуй відгадай
- •19.3. Літературний олімп
- •19.4. Тематичні заморочки
- • 20. Готуємось до тематичного заліку тести за творчістю Івана Карпенка-Карого
- •Повідомлення і реферати
- •Теми творчих робіт
- •Повчальний характер образу Пузиря колись і сьогодні (за комедією Карпенка-Карого “Хазяїн”) План ведення диспуту
- •Додаток 1
- •Пам’ятка студентові
- •Опорні плани з літератури
- •І. План біографії письменника
- •Іі. План-висновок “Значення творчості письменника”
- •Ііі. План аналізу ліричного твору
- •IV. План аналізу прозового твору
- •V. План аналізу драматичного твору
- •VI. План-характеристика літературного персонажа
- •Додаток 2 і. Схема аналізу епічного і драматичного творів
- •Літературний диктант
- •Панас Мирний Літературна вікторина за творчістю Панаса Мирного
- •Хто із персонажів роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” сказав?
- •Хто з героїв роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”…
- •Українська драматургія кінця хіх – початку хх століття
- •Михайло Петрович Старицький Літературний диктант
- •Іван Карпенко-Карий Літературна вікторина
- •Урок додаткового читання за п’єсою і. Карпенка-Карого “Мартин Боруля”
- •Вікторини Чи знаєш ти героїв комедії “Хазяїн”? Хто з них…
- •Різні запитання
- •У вільну хвилинку
- •IV. Тематичні заморочки
- •Готуємось до тематичного заліку
- •Перелік використаних джерел
3. Чому в поезії м. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими?
Творчість М. Старицького – один із численних прикладів того, як умови соціального, суспільно-історичного розвитку України позначилися на творчій долі митця, на ідейно-тематичному і художньому спрямуванні його творів. Водночас вона дає відповідь і на питання, чому в українській літературі ХІХ ст. переважали громадянські теми й настрої, ставилися соціальні питання, що так відрізняло її не лише, скажімо, від літератури німецької, французької чи англійської, а й російської. Навіть у творчості таких незрівнянних за силою ліричного таланту поетів, як І. Франко чи Леся Українка, провідним жанром є не інтимна, а громадянська лірика.
Усе пояснюється тим, що, будучи фактично колонією Росії, зазнаючи адміністративно-цензурних утисків та репресій, Україна не мала жодних умов для національного розвитку. Їй доводилося боротися за відродження і збереження своєї сутності, тож сила й енергія її кращих синів спрямовувалися передусім на національно-культурне виживання, на протистояння руйнівній імперсько-самодержавній машині, а особисте в силу обставин відходило на другий план.
М. Старицький належав до того покоління української інтеліґенції, яке свою діяльність розпочало після Валуєвського циркуляра 1863 року, що передбачав вжиття репресивних заходів щодо української мови, книги й театру. Емський указ 1876 року посилив наступ не лише на українське письменство й науку, а й на українське національне життя в цілому. Проте репресії не тільки не зупинили, а й певною мірою навіть пожвавили український громадський рух 70-90-х рр., що був представлений хоч і нечисленними, проте надзвичайно обдарованими особистостями. Вони заявили про себе і в політиці (М. Драгоманов), і в науці (історики В. Антонович і М. Драгоманов, мовознавець П. Житецький, правник О. Кістяківський, етнограф і фольклорист П. Чубинський), і в культурі (М. Лисенко, представники театру корифеїв), і в літературі (П. Грабовський, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний; на Західній Україні – І. Франко). Вони формували національну свідомість, закладаючи підвалини української незалежної держави.
Суспільно-історична ситуація покликала до активного громадського життя і М. Старицького. Виходець із поміщицької родини, він свідомо відходить від суспільної позиції панівних класів, вважаючи себе часткою свого знедоленого народу. Щиро бажаючи йому добра і кращої долі, М. Старицький, у силу свого світогляду, вважав, що основою для соціальних змін є культурно-освітній поступ народу, а тому найактивніше займався культурно-просвітницькою діяльністю. Він симпатизував народовольцям, навіть переховував їх прокламації, брав участь у недозволених зборах, мітингах. Щоб уникнути арешту за причетність до студентських виступів, змушений був на якийсь час виїхати за кордон, звідки повернувся 1880 року. Він був активним учасником київської “Громади” – організації культурно-освітнього спрямування, займався, як і інші її члени (М. Драгоманов, Олена Пчілка, П. Чубинський, М. Лисенко), просвітницькою діяльністю, працюючи у недільних школах, народних бібліотеках.
Людина всебічно освічена, обдарована, М. Старицький заявив про себе в різних сферах українського культурного життя. І не лише в силу своїх природних даних, а й із внутрішньої потреби підставити плече там, де цього потребувала національна справа. Свою багатогранну творчу діяльність він розпочав у середині 60-х рр. як перекладач: з російської – О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, І. Крилова; з німецької – Г. Гейне, В. Гете; з польської – А. Міцкевича; з англійської – В. Шекспіра; з французької – В. Гюго; з датської – казок Андерсена; з сербської – народних пісень і дум. Ці переклади розширювали ідейно-тематичні межі української літератури, спростовували думку, що українська мова придатна лише для творення літератури “для хатнього вжитку”, свідчили про багатство її виражальних можливостей. М. Старицький заохочував до перекладацької справи і літературну молодь, передусім дітей Лисенків, Косачів, Старицьких, родини яких жили у Києві по сусідству. Саме там, на колишній Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, відбувалися засідання творчого молодіжного угрупування “Плеяда”, члени якого, керуючись настановами й порадами старогромадівців, взялися за видання найкращих творів світової літератури.
Загальнонародним інтересом обумовлювалася передусім активна театрально-драматургічна діяльність М. Старицького. Він був одним із фундаторів Всеросійського театрального товариства, Київського літературно-артистичного товариства, а також талановитим організатором, керівником і режисером театральної трупи, для фінансової підтримки якої продав навіть власний маєток. Театром і драматургією займався не тільки тому, що у них, як вважав М. Старицький, найяскравіше виявилася його творча сила, а й тому, що розцінював театр як громадську трибуну, як найдоступнішу для народу освітню установу “у період морозів, сльоти та занепаду”.
Логічним продовженням активної громадянської позиції М. Старицького була його поетична творчість. Починав він з віршів-романсів, ліричних мініатюр, у яких оспівував красу природи й кохання (“Ждання”, “На озері”, “В садку”, “Виклик”, “Мій рай”). Та в більшості поезій М. Старицького громадянські мотиви переважають над особистими. У час, коли
… стоголовий людський кат
Лютує, дужчає щоднини…
Не можна тратить і хвилини,
Поки ще стогне менший брат.
(“До молоді”)
А тому, як сказав І. Франко у статті “Михайло П[етрович] Старицький”, поет здобувається “на таке сильне та енергічне слово”, не дозволивши собі “… починати поезію від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка і потім більше-менше ax abrupto (не закінчивши) перескакувати на індивідуальне поетове “горе” або “щастя”…”
Основним адресатом поетичних дум-звертань М. Старицького був трудовий народ, знедолена Україна; саме їм і посилав поет своє щире синівське слово:
Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе,
Потративши свої колишні сили…
Як я люблю твої сумні могили,
Україно! Як я люблю тебе!
(“До України”)
За силою і щирістю поетичного почуття, за ритмічною організацією фрази ці лірично-патетичні рядки суголосні урочисто-схвильованому зверненню пророка Мойсея до свого народу з однойменної поеми І. Франка, хоч хронологічно випереджають її.
З І. Франком, як і з Т. Шевченком, духовно єднається М. Старицький і в проголошенні свого життєвого та творчого завдання. Але світ сповнений зла, “сліпої сили”, і поет бентежиться, чи втримається його “бідний човен” серед розвихрених життєвих хвиль, чи не поглине його “безодня хистка”. А тому й з’являються у вірші “Поету” такі тривожні за настроєм рядки:
Під завірюху та негоду,
Серед буяння в світі зла,
Чи не піти в свою господу,
Чи не зложить і нам весла?
Однак думку про втечу від проблем і болінь свого народу поет відкидає, песимістичний настрій у нього хвилинний. Уподібнюючись сміливому човняреві, він закликає й інших поетів протистояти світу насильства і “повселюдного” грабежу, не боятися “вражої наруги”, а “розважити словами брата” і “навіяти піснею відвагу” в “душі замученій, слабій”. І хоч шлях поета важкий і тернистий, бо треба “скропить кров’ю” серця чи не кожний крок, він готовий
Замість лаврового – терновий
Вінець узяти на чоло…
Але що смерть? Хвилинна страта,
А далі – слава голосна…
Той умирать щасливо зна,
Хто зна свого любити брата…
(“Поету”)
Як поет М. Старицький не опускається лише до звичайного називання контрастів соціально несправедливого суспільства, до голого фіксування страждань “нужденних і змучених”. Ліричний герой його громадянської поезії нагадує ідеалізований романтиками образ поета-пророка, що силою свого ясновидіння пророкує вранішню зорю після задушливої “горобиної ночі”. У часи найтемнішої реакції, повсюдного “рабського остраху” і гнітючого мовчання поет здобувається на піднесене, мажорне звучання слова, на патетично-ораторські інтонації, хоч у самого “серце так болісно стука, немов забивають труну”:
Не журіться ж, гей, бідарі мої, -
Горобина ніч – вам не мачуха!
Сміло глянемо в вічі борвію…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Після борвію гляне сонечко
І огріє всіх рівним променем,
Вороги життя згинуть пропадом,
А повітря скрізь оздоровшає…
(“Борвій”)
Суспільна перспектива вияскравлюється такими символами та алегоріями, як “грізний гомін”, “сонечко”, теплий промінь, озонове повітря після “вихорю-бурі”, що суголосні Франковим образам сонця і свіжого вітру з віршів-алегорій циклу “Веснянки” (збірка “З вершин і низин”). І таке постійне духовне єднання з великим Каменярем засвідчує вірність М. Старицького своєму життєвому кредо, своїй громадянській позиції. Навіть за рік до смерті, хворий і знесилений “напасниками нашого слова та правди і волі”, М. Старицький був сповнений завзяття “поставить правді вівтарі”, бо ж упродовж життя поклонявся їй кожним своїм поетичним рядком. Доказом цього може бути оцінка, яку дав І. Франко творчості М. Старицького: “Можна сміло сказати, що в ту пору на Україні не було поета, що міг би був здобутися на таке сильне та енергічне слово і не взяти в нім ані одної фальшивої ноти”.