36. Поема «Реквієм» - пам’ятник жертвам сталінського терору.

Уся поема пронизана болісною логікою чекання - арешту, вироку, чекання сина з в'язниці. Що робить звичайна людина, коли життя нестерпне, але і вмерти неможливо? Намагається забутися - у молитві, у праці, у дрібних побутових турботах. Що робить поет? Намагається перелити своє страждання у вірші. І не тільки своє. Ахматова пише в передмові про жінку, що випадково впізнала її в тюремній черзі. Вона запитала: "А це Ви можете описати?" І Ахматова відповіла: "Можу". 

37. Інтернаціональні мотиви творчості Михайла Лермонтова.

Особливості романтичного мистецтва відповідали

індивідуальному складу Лермонтова - поета, допомогли йому виразити

волелюбні й бунтівливі ідеали, утвердити ідею свободи особистості. Трагізм Мцирі не тільки в тому, що він не знаходить конкретного шляху,

який веде на батьківщину, до вільного, «природного» життя, але й у тому,

що такого шляху немає взагалі, бо немає повернення до історичного

минулого. У поемі «Мцирі» відбито «вечный ропот человека», його одвічний

пошук, невпинну боротьбу за творення й утвердження в собі та у світі

найвищих людських цінностей, що історично нагромаджуються і передаються

від людини до людини, від покоління до покоління, від епохи до епохи.

38. Класифікація російського літературного процесу хх сторіччя.

Значним явищем літературного процесу середини XX ст. стала також і так звана «література відлиги» в Росії— це непідцензурні літературні твори, які виходи­ли за межі канонів офіційної літератури, наслідували кращі традиції російської літератури XIX - початку XX ст. (це був немовби місток, перекинутий від «срібного століття» російської літератури), відрізнялись воле­любним духом і піддавали безкомпромісній критиці не­гативні явища епохи сталінізму. До цього покоління належать такі поети, як Роберт Рождественський, Борис Слуцький, Володимир Соко­лов, Олег Чухонцев, Белла Ахмадуліна, Юрій Казаков, Юнна Моріц, Олександр Городницький, Олександр Кушнер та інші, з числа яких найбільш резонансними і яскравими особистостями є Андрій Вознесенський та Євгеній Євтушенко.

39. Ісус Христос як вчитель морального закону в інтерпретації Льва Толстого.

(Первая ступень, Війна і мир) Ісус не син Божий, а проста людина із сильним духом. Сучасному релігійній свідомості потрібно і зрозуміло тільки Христове вчення, але не потрібен Христос-Богочоловік, і нове життя, принесена Їм на землю і що зберігається в єдиному благодатному організмі Церкви. Христос з прістола праворуч Бога Отця в сучасному релігійному свідомості зведений на кафедру проповідника.

40. Причини стражденного становища християнських народів за Львов Толстим.

Християнські цінності: самозречення, стриманість, добрі вчинки. Взагалі життя людське може бути без страждань. Питання у цьому, коли цих страждань більше, тоді чи, коли людина живе в ім'я Бога, чи тоді, що він живе заради миру. Відповідь Толстого однозначний: тоді, що він живе заради миру. Розглянута з погляду бідності та багатства, хвороби та здоров'я, неминучості смерті життя християнина не краще життя язичника, але він проти останньої має той перевагу, що ні поглинається повністю порожнім заняттям мнимого забезпечення життя, гонитвою за владою, багатством, здоров'ям. У житті прибічників вчення Христа менше страждань вже хоча би за тій причині, що вільні від страждань, що з заздрістю, розчаруваннями від невдач у боротьбі, суперництвом. Досвід, каже Толстой, також підтверджує, що переважно страждають не через їх християнського всепрощення, а через їх мирського егоїзму. Вчення Христа як більш морально, але так воно більш розсудливо. Воно застерігає від здобуття права де вони робили глупостей.