3. Суть символізму як напрямку в літературі і публіцистиці. Представники символізму в Європі та слов’янському світі зокрема.

Літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера і поглядах Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.Песимістичний, апокаліптичний зміст текстів. Представники: Блок, Іванов, Бєлий, Мережковський, його дружина Зінаїда Гіппіус, Філософов, Бальмонт.

Карл Гаврічек Боровський, антиавстрійського спрямування, ЯН Неруда, цикл віршів «Цвинтарні квіти», Ярослав Врхліцький поема «Бар-кохба» - провідник єврейського повстання.

Символізм — літературний напрям кінця XIX — початку XX століття, основною рисою якого є те, шо конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Символізм народжується у Франції і поширюється в інших європейських країнах (Англія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Норвегія, Росія). Втім, конкретні й буденні предмети та явища не відкидаються символістами цілком. Крізь них символісти завжди бачать дещо незвичайне, містичне, непізнаванне. Єдиною метою літератури, за словами Стефана Малларме, є не називати предмет, а «натякнути» на нього. Саме таке мистецтво натяку, «абсолютне володіння цим таїнством», і створює символ.

Представники: в Європі – Бодлер, Рембо, ранній Маларме, в словсвіті – Росія - Д. Мережковсь-кий, 3. Гіппіус, К. Бальмонт, Φ. О. Блок, Україна – Тичина, Рильський, Кобилянська. «Як літературна течія, - писав Ф.Сологуб, – символізм можна охарактеризувати в прагненні відобразити життя в цілому, не із зовнішньої тільки його сторони, не з боку приватних його явищ, а образним шляхом символів, зобразити по суті те, що, криючись за випадковими, розрізненими явищами, утворює зв'язок з Вічністю, із вселенським, світовим процесом

4. Літературна алегорія – визначення, публіцистичні ознаки, приклади.

Спосіб двопланового художнього зображення, що грунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично, вони найяскравіші у літературних байках і сатиричних творах. На А. грунтуються притчі, апологи, параболи, які здавна вико-ристовувалися у релігійних проповідях, полемічних творах, шкільній релігійній драмі. Приклад: «Лабіринт світу і рай серця».

5. Спільне та відмінне між літературою і публіцистикою (ілюстрація відповіді прикладами).

Спільні ознаки: єдиний виражальний засіб – слово; мають суспільно значиму мету і завдання; наявність шкіл та найкращих представників (у літературі – шокла італійського сонету (Петрарка), школа російського роману; християнська публіцистика).

Відмінні ознаки: Публіцистика базується на конкретних категоріях (поняттійний апарат), література – здебільшого на сюжетних лініях; П. Тяжіє до ж-ки і є вищим її щаблем; П. Стисла за формою, однак насичена за ідеєю; у П. Присутня позиція авторського Я; у Л. Автор використовує здебільшого вигадані образи; Л. – образ, зміст, творчий вимисел, П. – злободенність і раціоналізм; публіцист пропонує вихід із ситуації.