38.Економічна природа ринкового розподілу доходів, показники та причини його нерівномірності.

Доходи населення – сума грошових коштів, матеріальних благ, які отримані або створені за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові та натуральні доходи.

Грошові доходи включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендії…

Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінністю в рівні доходів на душу населення або на 1-го зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. Диференціація доходів складається під впливом різних факторів. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють:

1. Відмінності у здібностях

2. Відмінність освіти і кваліфікації

3. Працьовитість і мотивація

4. Походження

5. Розмір і склад сім’ї

6. Володіння власністю і становище на ринку.

Міру нерівності розподілу доходів відображає крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена к-ть сімей, а на осі ординат – їх дохід(%) (рис 1)

Теоретично можливість абсолютно рівного доходу, представлена бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними.

Реальне суспільство характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходу, а чим вона більше пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів.

39. Основні напрямки, інститути та макроекономічні наслідки соціально політики.

Соціальна політика – це діяльність суб’єктів, яка забезпечує створення і нагромадження соціального капіталу, в полі зору якої повинні бути як економічно сильні так і економічно слабкі об’єкти. Соціальна політика є самостійним видом економічної політики, має свої особливі цілі і специфічні методи та інструменти їх досягнення. Соціальна політика більше спрямована на суспільство взагалі і на його окремі соціальні групи.

Соціальна політика може бути реалізована через 3 групи заходів:

1. Заходи по відтворенню робочої сили

2. Податковий перерозподіл

3. Трансфертні платежі

При цьому обираючи до конкретної ситуації той чи інший інструмент особам, що приймають рішення варто виходити з того, що соціальна політика має дві групи наслідків – позитивні та негативні.

Позитивні наслідки призводять до економічно зростання, а негативні пов’язані з тим, що існують межі втручання держави в перерозподіл доходів. В іншому випадку відбувається «перегрів економіки».

Кількісно державний вплив можна визначити через співвідношення державних витрат до ВВП, а якісне оцінюється через верхню та нижню межі втручання. Нижня межа орієнтується на такі соціальні стандарти, як межа бідності, прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата. Верхня межа пов’язана з моментом, коли соціальна справедливість реалізується за рахунок економічної ефективності.

1)Держава реалізуючи заходи щодо відтворення людського капіталу, розробляє програми зайнятості, організовує громадські роботи і таким чином скорочує безробіття та витрати на ВВП.

L^S=L^D→U↓→Y(K,L)↑

2)Перерозподіл доходів за допомогою державного бюджету на користь бідних, призводить до зростання загальних витрат і скорочення кращих умов реалізації продукту в поточному періоді. Верстви багатшого населення не скорочують споживання, так як зменшення їхніх доходів компенсується скороченням заощаджень і сукупний попит росте:

І_бідн. ↑→С_заг↑→АD↑

Проте така дія має і негативний наслідок. Податковий перерозподіл може усувати стимули для роботи власників факторів виробництва.

3)Держава надаючи суспільні блага і соціальні гарантії, створює відповідне соціальне середовище для економічного зростання. Це призводить до накопичення соціального капіталу:

Соціальні гарантії →соціальне середовище для економічного зростання → .