- •Особливості макроекономічного аналізу
- •Функції макроекономіки, взаємозв’язок з економічною політикою
- •Моделювання макроекономічного кругообігу
- •4. Історія розвитку макроекономічної думки
- •6.Валовий внутрішній продукт як ключовий макроекономічний показник, його взаємозв’язок з валовим національним доходом (валовим національним продуктом) та способи розрахунку
- •8. Взаємозв′язок між основними макроекономічними показниками.
- •9. Типи і види зайнятості та основні підходи до тлумачення її механізмів в ринковій економіці
- •10. Види та наслідки безробіття і напрямки та інститути державного регулювання зайнятості
- •11. Основні причини, типи та показники інфляції
- •12. Економічна роль інфляції
- •13. Суть і структура економічного циклу. Індикатори циклічності
- •14.Причини і види макроекономічних коливаь. Основні напрямки анти циклічної політики держави.
- •15.Споживання і заощадження як функції доходу,недоходні фактори споживання і заощадження.
- •16.Суть,фактори, способи моделювання та нестабільність інвестицій.
- •17. Економічна природа і нецінові фактори сукупного попиту та сукупної пропозиції.
- •18.Взаємодія сукупного попиту та сукупної пропозиції
- •19.Концепція взаємоперетворення витрат та доходів і витратні моделі для двох секторної економіки.
- •21. Формування та зміст моделі is lm
- •22.Суть, способи відображення, фактори та наслідки економічного зростання.
- •23.Вихідні передумови моделювання економічного зростання. Кейнсіанська модель.
- •24. Модель економічного зростання Солоу: осн.Риси та математ.Формалізація.
- •25. Теорії міжнародної торгівлі
- •26. Наслідки зовнішньої торгівлі.
- •27. Структура і взаємозв′якок між рахунками платіжного балансу.
- •28. Модель мандела – флемінга.
- •29. Основні постулати класичної та кейсіанської теорій державного регулювання.
- •30. Методологія монетаристської та неоконсерватиської теорій економічної політики.
- •31. Суть, види та економічна роль фіскальної політики.
- •32. Причини, види та джерела фінансування бюджетного дефіциту і механізм функціонування державного боргу.
- •Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування.
- •33.Суть і функції комерційних банків. Депозитний і грошовий мультиплікатори
- •34.Грошові агрегати, пропозиція грошей, попит на гроші та рівновага на грошовому ринку.
- •35.Статус та ф-ї центрального банку і цілі та види грошової політики.
- •36.Інструменти грош-кред політики та особливості їх реалізації в умовах сучасної України
- •37.Методи регулювання зовнішньої торгівлі і економічна роль політики протекціонізму.
- •38.Економічна природа ринкового розподілу доходів, показники та причини його нерівномірності.
- •39. Основні напрямки, інститути та макроекономічні наслідки соціально політики.
30. Методологія монетаристської та неоконсерватиської теорій економічної політики.
Монетаристська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії, засновником якої став Мілтон Фрідмен. У літературі монетаристська теорія дістала назву “контрреволюції Фрідмена”. Монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції. На відміну від кейнсіанців, які спираються на рівняння сукупних витрат Y = С + I + G + NX, в основі монетаристської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою: М•V = Р•Y, де М – грошова маса; V – швидкість обертання грошей; Р – рівень цін; Y – фізичний обсяг вироблених товарів та послуг. Згідно з монетаристською теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулювальний вплив на економічну активність.
Збільшувати кількість грошей у обігу на 3—5 % ("грошове правило" монетаризму). Мілтон Фрідмен визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".
У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм. Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкінці XX ст. («рейганоміка», «тетчеризм»).
Неоконсервативний підхід до перебудови регулювання економіки передбачає, що конкуренція, ринок разом з приватномонополістичними елементами планування набувають пріоритетного значення а безпосереднє втручання держави в процес виробництва, розподілу та перерозподілу має зменшитися. Проте в його рамках обґрунтовується необхідність посилення ролі держави в забезпеченні стратегічних передумов розвитку й підвищення конкурентоспроможності країни, що особливо важливо в динамічних умовах науково-технічної революції.
Пануючий з початку 80-х років у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрямки нової неокласики:
монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу;
економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й відриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових, ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні аспекти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують свої ми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.