Індивідуальні трудові спори.

Основними причинами виникнення трудових спорів є:

— порушення законодавства про працю як власником або упов­новаженим ним органом, так і працівниками;

— порушення положень колективного договору;

— незнання або недостатнє знання трудового законодавства;

— помилкове розуміння працівниками обсягу й змісту своїх тру­дових прав і зобов'язань;

— висунення працівником вимог, що перевищують його права;

— ненаявність у законодавстві, трудовому або колективному до­говорі точних вказівок із приводу правового регулювання певних трудових відносин.

Згідно із чинним законодавством (ст. 221 КЗпП України) трудові спори розглядаються:

— комісіями з трудових спорів;

— районними (міськими) судами.

Такий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів засто­совується незалежно від того, в якій формі було складено трудовий договір із працівником.

Чинний порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення з виборної оплачуваної посади чле-нів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, до їх обрали.

Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слід-шх працівників, а також працівників навчальних, наукових та ін­ших установ прокуратури, котрі мають класні чини, встановлюють­ся законодавством (ст. 222 КЗпП України).

Розгляд трудових спорів у комісіях із трудових спорів

Комісії з трудових спорів є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в уста­новах та організаціях між працівниками, з одного боку, і власником або уповноваженим ним органом — з другого, за винятком спорів, що підлягають розгляду відповідно до закону безпосередньо в район­них (міських) судах. Трудовий спір підлягає розгляду в комісії з трудових спорів, якщо працівник самостійно або з участю профспіл­кової організації, або іншого органу, який представляє його інтере­си, не врегулював розбіжностей під час безпосередніх переговорів із власником або уповноваженим ним органом.

Комісії з трудових спорів розглядають такі питання:

— застосування встановлених норм виробітку і відрядних роз­цінок, а також умов праці, що забезпечують виконання норм виро­бітку;

— переведення на іншу роботу й оплата праці при переведенні;

— розірвання трудового договору;

— оплата праці в понаднормовий і нічний час, компенсація за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні;

— виплата компенсацій при відрядженнях, переведенні, прийо­мі або направленні на роботу в іншу місцевість;

— оплата праці при невиконанні норм виробітку, простоях і при виготовленні бракованої продукції;

— оплата праці при суміщенні професій і заміщенні;

— виплата вихідної допомоги;

— виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу (за винят­ком випадків, коли це питання вирішується при розгляді спору про поновлення на роботі);

— надання щорічної відпустки встановленої тривалості, оплата відпустки і виплата грошової компенсації за невикористану відпуст­ку при звільненні;

— повернення грошових сум, утриманих із заробітної плати для покриття збитку, завданого працівником власнику;

— накладення дисциплінарного стягнення.

Комісія є обов'язковим органом з розгляду й інших трудових спо­рів, пов'язаних із застосуванням законодавства про працю, колектив­них трудових договорів, правил, положень та інструкцій, що регулю­ють трудові відносини.

Комісія з трудових спорів на підприємствах, в установах та органі­заціях із числом працюючих не менше 15 чоловік обирається загаль­ними зборами (конференцією) трудового колективу.

Порядок обрання, чисельність, склад і термін повноважень комісії визначаються загальними зборами трудового колективу. При цьому кількість робітників має становити не менше половини складу комісії.

За рішенням загальних зборів трудового колективу комісії з тру­дових спорів можуть створюватися в структурних підрозділах. Ці ко­місії обираються колективами підрозділів і діють на тих самих підста­вах, що й комісії з трудових спорів підприємств, установ, організацій у рамках повноважень цих підрозділів.

Надання комісії обладнаного помешкання, розмножувальної й ін­шої техніки, необхідної літератури, а також організація діловодства, облік і збереження заяв та справ працівників, підготовка і видача копій рішень тощо здійснюються власником або уповноваженим ним органом.

Порядок роботи комісій із трудових спорів

Працівник може звернутися в комісію з трудових спорів у 3-місяч-ний термін з дня, коли він дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав (ст. 225 КЗпП України).

Коли з поважних причин установлений термін пропущено, комі­сія з трудових спорів може його відновити.

Заяву працівника в комісію приймає уповноважена на це особа. Така заява підлягає обов'язківій реєстрації.

Комісія зобов'язана розглянути трудовий спір в 10-денний термін з дня подачі заяви (ст. 226 КЗпП України). Він обчислюється з наступ­ного дня після подачі заяви. Цей термін включає також вихідні, неробочі і святкові дні. Якщо останній (десятий) день збігається з неробочим днем, комісія розглядає заяву наступного дня.

Протягом установленого 10-денного терміну комісія попередньо готує справу до слухання. Підготовка має бути ретельною і всебічною, що забезпечує повноту доказів, і сприяти ухваленню правиль­ного й об'єктивного рішення за суттю спору.

Комісія має право викликати на засідання свідків, доручати спе­ціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших переві­рок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхід­них розрахунків і документів. Власник або уповноважений ним ор­ган зобов'язаний задовольняти вимогу комісії про надання докумен­тів, розрахунків, проведення перевірок тощо.

Коли справу призначають для розгляду на комісії, про це по­відомляють всім особам, яких мають викликати на її засідання (пред­ставникам сторін, свідкам, експертам та ін.). Засідання комісії з тру­дових спорів, як правило, проводяться в неробочий час. На підпри­ємствах, в установах, організаціях із змінним режимом роботи засі­дання комісії призначаються на такий час, щоб зацікавлений пра­цівник, а також інші особи, які викликаються на комісію, мали мож­ливість бути присутніми на засіданні в неробочий для них час.

Усі спори комісія зобов'язана розглядати при працівникові, що подав заяву, а також при представниках власника або уповноважено­го ним органу. Заочний розгляд спору допускається тільки за письмо­вою заявою працівника. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкової організації або, на вибір працівника, інша особа, в тому числі й адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідан­ня комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні без поважних причин комісія ухвалює рі­шення про зняття заяви з розгляду. Але це не позбавляє працівника права подання заяви знову в рамках 3-місячного терміну з дня, коли працівник дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав.

Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому є при­сутніми не менше двох третин обраних до її складу членів.

На початку засідання комісії працівник і власник або уповнова­жений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії.

Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні цього питання. Все це вноситься до протоколу (ст. 226 КЗпП України).

Після всебічного розгляду обставин справи члени комісії викла­дають свої погляди і вносять пропозиції по суті справи.

Рішення ухвалюється більшістю голосів членів комісії, присут­ніх на засіданні. У рішенні зазначаються:

— повне найменування підприємства, установи, організації;

— прізвище, ім'я і по батькові працівника, що звернувся в комі­сію, або його представника;

— дата звернення в комісію;

— дата розгляду спору;

— суть спору;

— прізвища членів комісії; :

— прізвище власника або уповноважений ним орган;

— результати голосування;

— мотивоване рішення комісії.

Ухвалене комісією рішення затвердженню не підлягає. У рішен­ні комісії з грошових вимог указується точна сума, що належить працівникові. Комісія не має права переглядати свої рішення. Якщо при підрахунку належних працівникові грошових сум було допуще­но помилку, комісія уточнює суму, яку необхідно виплатити, про що зазначається в додатковому рішенні з даного спору.

Копії рішення комісії (або витяг з протоколу) в 3-денний термін (не враховуючи дня засідання) вручаються працівникові і власнико­ві або уповноваженому ним органу (ст. 227 КЗпП України).

У разі незгоди з рішенням комісії працівник або власник чи уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення в суді в 10-денний термін із дня одержання копії рішення комісії (або витя­гу з протоколу). Коли цей термін з поважної причини буде пропу­щено, суд може відновити його і розглянути спір за суттю.

Якщо пропущений термін не буде відновлено, заява не розгляда­тиметься, і чинним залишається рішення комісії з трудових спорів (ст. 228 КЗпП України). Рішення комісії про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.

В інших випадках рішення комісії виконується власником або уповноваженим ним органом у 3-денний термін по закінченні 10 днів, передбачених на його оскарження (ст. 229 КЗпП України).

Якщо власник або уповноважений ним орган не виконують рішен­ня комісії у встановлений термін, виникає необхідність примусового виконання рішення. З цією метою комісія видає працівникові посвід­чення, що має чинність виконавчого листа. У посвідченні вказуються:

— найменування органу, що виніс рішення з трудового спору, дати його ухвалення і видачі посвідчення;

— прізвище, ім'я, по батькові працівника;

— рішення комісії за суттю справи.

У посвідченні про примусове стягнення грошової суми обов'язко­во вказується точна сума.

Посвідчення підписується головою або заступником голови комісії з трудових спорів підприємства, установи, організації і скріплюється печаткою комісії.

Посвідчення не видається, якщо працівник або власник чи упов­новажений ним орган звернувся в 10-денний термін із заявою в суд-Працівникові належить звернутися з посвідченням до суду протягом 3-місячного терміну.

Рішення комісії згідно з посвідченням виконує судовий викона­вець у примусовому порядку за правилами, що діють для виконання судових рішень. Якщо працівник з поважної причини пропустив уста­новлений 3-місячний термін звернення в суд, то комісія, яка видала посвідчення, має право відновити цей термін (ст. 230 КЗпП України).

Законодавством не передбачено можливості припинення з яких-небудь мотивів примусового виконання рішення комісії відповідно до посвідчення.

Розгляд трудових спорів у районних (міських) судах

За загальними правилами суд є другою інстанцією (в деяких ви­падках — першою) з розгляду індивідуальних трудових спорів. Він розглядає їх за заявами:

— працівника, якщо він не згодний з рішенням комісії з трудо­вих спорів;

— власника або уповноваженого ним органу, якщо його не влаш­товує рішення комісії з трудових спорів;

— прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії з трудових спорів суперечить чинному законодавству (ст. 231 КЗпП України).

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

— працівників підприємств, установ, організацій, на яких ко­місії з трудових спорів не обираються;

— працівників про поновлення на роботі незалежно від причин припинення трудового договору, про зміну дати і формулювання причини звільнення, із питань оплати за час змушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів про до­строкове звільнення з виборної оплачуваної посади членів громад­ських або інших об'єднань громадян за рішенням органів, що обрали їх, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини;

— керівника підприємства, установи, організації (філії, представ­ництва, відділення або іншого самостійного підрозділу), його заступ­ників, головного бухгалтера підприємства, установи або організації, його заступників;

— службових осіб митних органів, державних податкових адмі­ністрацій, які мають персональні звання, і службових осіб держав­ної контрольно-ревізійної служби, а також органів державного кон­тролю за цінами;

— керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами місцевого само­врядування, а також громадськими організаціями й іншими об'єд­наннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час виму­шеного прогулу і накладення дисциплінарного стягнення (за винятком спорів про дострокове звільнення з виборної оплачуваної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням орга­нів, що обрали їх, працівників навчальних, наукових та інших уста­нов прокуратури, які мають класні звання);

— власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріального збитку, завданого підприємству, уста­нові, організації;

— працівників з питань застосування законодавства про працю, що відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим орга­ном підприємства, установи, організації (підрозділу) в рамках нада­них їм прав.

Як перша інстанція суд розглядає також трудові спори про від­мову в прийомі на роботу:

— працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

— молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний за­клад і яких у встановленому порядку направлено на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

— вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 років або дитину-інваліда, і матерів-одиначок, які мають дітей віком до 14 років;

— працівників, які мають право повторного прийому на роботу;

— виборних працівників по закінченні терміну повноважень;

— інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган згідно з чинним законодавством зобов'язаний укласти трудовий до­говір (ст. 232 КЗпП України).

Звертатися в суд із заявою працівник може:

— у 3-місячний термін із дня, коли він дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав;

— у місячний термін із дня вручення йому копії наказу про звіль­нення або з дня видачі трудової книжки.

При цьому власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вручити працівникові, звільненому з його ініціативи, наказ про звіль­нення без яких-небудь записів із зазначенням дати вручення наказу.

Затримка вручення наказу про звільнення (трудової книжки) відсуває початок обчислення терміну позовної давнини.

Власник або уповноважений ним орган може звернутися в суд (у тому числі й у суд вищого органу або до прокурора) протягом 1 року з дня виявлення завданого працівником збитку (ст. 233 КЗпП України).

Позови працівників, що випливають із трудових відносин, мо­жуть подаватися в суд на вибір позивача як за розміщенням підпри­ємства, установи, організації, так і за місцем його проживання.

Працівники при зверненні в суд за вимогами, що випливають із трудових правовідносин, звільняються від сплати судових витрат (державного збору і витрат, пов'язаних з розглядом справи).

Поновлення на роботі і зміна формулювання причин звільнення

Законодавством передбачено, що орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний відновити працівника на попередній роботі в разі звільнення його без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу. При цьому він одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові, відновленому на роботі, середнього заробітку за час зму­шеного прогулу або різниці заробітку за час виконання нижчеоплачу­ваної роботи, але не більш ніж за 1 рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше 1 року не з вини працівника, то орган, який розглядає трудовий спір, ухвалює рішення про виплату середньо­го заробітку за увесь час змушеного прогулу (ст, 235 КЗпП України).

У разі звільнення працівника без законної підстави або з порушен­ням установленого порядку, коли відновлення працівника на поперед­ній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквіда­ційну комісію чи власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства) або правонаступника виплатити праців­никові заробітну плату за увесь час вимушеного прогулу. Водночас він визнає цього працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України (ліквідація підприємства, установи, організації). На такого працівника поширюються всі пільги і компенсації, передбачені для працівників, що вивільняються, а його зайнятість забезпечується згідно із Законом України "Про зайнятість населення" (ст. 240 КЗпП України).

Записи про причину звільнення в трудовій книжці працівника ма­ють робитися тільки згідно із формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю Кодексу законів про працю Укра­їни. При визнанні формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у разі коли це не спричиняє відновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити це формулювання так, щоб воно відповідало чинному законодавству і містило посилання на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудо­вій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про ви­плату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваже­ного ним органу працівникові виплачується також середній заробі­ток за увесь час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).