Князь Володимир Мономах

(1053\1113-1125)

Внук Ярослава Мудрого, син Всеволода, княжив у Чернігові та Смоленську, в 1113 році був покликаний на київський престол повсталими городянами. Ім’я Мономах (що значить «одноборець») Володимир-князь одержав по лінії матері, яка була дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

За традицією тих часів, князь велику частину життя проводив у походах, поділяючи всі труднощі зі своєю дружиною. Він здобував собі славу мудрого, щедрого і справедливого правителя. Час його правління було відмічено порівняльним спокоєм і благополуччям на Русі.

При правлінні Мономаха затвердилися російські форми архітектури, прикладом можуть служити Георгіївська церква, Юр’їв монастир (1119), Николо-Дворищенський собор (1113) в Новгороді та ін.

Великий князь багато зробив для зміцнення єдності Русі: не лише примирював удільних князів, які постійно сперечалися за владу, але й розширював старі і будував нові міста, протегував спільноруському літописанню, канонізації Бориса і Гліба – перших святих на Русі. Він розробив Статут, який доповнив «Російську Правду» Ярослава Мудрого.

Словесний портрет Мономаха, який багато в чому співпадає із зображеннями в Конігсбергському літописі, наводить історик XVIII століття В.Н Татищев: «Обличчям був червоний, очі великі, волосся руде та кучеряве, чоло високе, борода широка; на зріст не дуже високий, але міцний тілом і сильний». При цьому «його боялися й любили у навколишніх і підвладних землях».

Мономах помер в похилому віці, залишивши нащадкам «Повчання», звернене до його дітей «або до інших, хто прочитає». Поради «Повчання» пройняті високим гуманізмом: він вчить захищати слабкого, допомагати сироті, убогим і вдовам, невпинно трудитися все життя.

Автор ділиться своїм реальним життєвим досвідом батька, державного діяча, воїна, пристрасного мисливця, людини, яка глибоко сприймає красу навколишнього світу.

З ім’ям Мономаха пов’язана легенда кінця XV– XVI століть про золотий вінець, яким з того часу вінчали на царство всіх російських государів аж до кінця XVII століття. Нібито, після успішного походу Володимира на грецькі землі, візантійський імператор Костянтин послав йому знак самодержавства царської влади, і зокрема вінець з власної голови – з тих пір вінець став називатися шапкою Мономаха (в даний час зберігається в Московському Кремлі). Швидше за все, вінець цей був виготовлений східними майстрами в XIII-ХIV ст., а легенда, яка виникла пізніше, повинна була служити підтвердженням теорії походження влади московських правителів від князів Київських, а через них – від візантійських імператорів.

Юлія – візантійська принцеса, вдова убитого Яропока I, Ганна – візантійська царівна, з одних джерел, була «чехинею», з інших – скандинавкою, Малфріда і Аделья – невідомо хто, але судячи з імен, швидше за все, не слов’янського походження.

Вальлпмар Старий – він же Володимир Святославич (Червоне Сонечко), великий князь київський (помер у 1015р.). Його скандинавська дружина – Аллогія (Арлогія), її ім’я в усній передачі вимовляється Ольга.

Їх син Святополк Володимирович, князь туровський, в 1015 і 1019 великий князь київський. Був одружений на дочці польського короля Болеслава I Хороброго (992–1025).

Четвертий син Володимира – Ярослав Мудрий (1015 – 1017, 1019 – 1054), на половину скандинав, на половину – половець, зайнявши престол, почав розвивати зовнішньополітичні зв’язки з Європою.

Ярицлейв, син Вальдемара – Ярослав Володимирович Мудрий, князь новгородський (1010–1017), великий князь київський(1013 – 1054).

Спочатку він узяв собі за дружину Інгигерду, дочку шведського короля Олофа Шетконунга. Перед смертю вона підстриглася в черниці, а потім була канонізована Російською православною церквою під ім’ям Святої Ганни, як перша російська княгиня, що прийняла постриження. Орден Петра I для жінок також називався «Свята Ганна».

Віссивальд – син Ярослава, Всеволод, великий князь київський в 1077 і 1078–1093. Його дружина – дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха.

Єлизавета (Елізабет), дочка Ярослава, яка вийшла заміж за Харальда Жорстокого, була королевою норвезькою, потім данською. Дочка Ганна – королева французька, дочка Анастасія – угорська.

Ярослав Мудрий знаходився в спорідненості з царственими домами Англії, Франції, Німеччини, Польщі, Угорщини, Візантії. Його діти говорили на декількох європейських мовах. Наприклад, Всеволод, батько Володимира Мономаха, володів п’ятьма мовами.

Вальдемар (Володимир) Всеволодович Мономах, син Всеволода Ярославича, князь київський (1113 – 1125), був одружений на Гюде (Гите), дочках Харальда Англійського, останнього англосакського короля, скореного Вільгельмом Завойовником.

Харальд, його син, названий на честь діда, він же Мстислав, великий князь київський (1125 – 1132). Одружений на Христині (Крістін), дочці Інги.

Вальдемар Данський був одружений на Софії, дочці Володаря Глібовича Полоцко-мінського і Рікси, дочці Болеслава III і Сбислави, правнучки Ярослава Володимировича.

І так далі, і так далі, і так далі. Якщо ісландські Королівські саги ставлять в один ряд з скандинавськими конунгами російських князів, тоді їх значення в Європі було достатньо великим.

Володимир Червоне Сонечко (980 – 1015). Він мав не менше 6 дружин офіційно. Рогнеда була половецькою княжною, яка з ревнощів трохи не вбила чоловіка.

Всіх трьох своїх дочок Ярослав Мудрий видав заміж в королівські доми Європи: Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гарольда Сміливого, Анастасія – королева Угорщини. Найзнаменитіша доля чекала Ганну, видану за французького короля Генріха I з династії Капитингів. Нащадками Ганни були одинадцять королів Франції, що правили протягом 267 років. І хоча французи називають Ганну Ганною Руською, російській крові в неї не було ані краплі.

Син Ярослава Мудрого Всеволода I (1076, 1078 – 1093) мав двох дружин: половчанку Ганну і дочку візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Від цього шлюбу був народжений Володимир Мономах, російський великий князь (1113 – 1125), який прославився своєю просвітницькою діяльністю, – в ньому змішалося багато крові, не було там знову – таки тільки російської. Одружений він був на Гите, доці короля Англії Гарольда II.

Засновник Москви Юрій Довгорукий (1149 – 1150, 1155 – 1157) був по крові англійцем, трохи греком, шведом, половцем і скандинавом, але ніяк не російським, був одруженим на дочках половецького хана і грецького імператора. Брат Довгорукого Мстислав Великий (1125 – 1132) – останній з великих князів, за яких Київська Русь залишалася єдиною державою, – продовжуючи зміцнення династичних зв’язків з Європою, одружився на Христині – дочці шведського короля Стенкильсона.

Петро I (1682 – 1725, з 1721 р., перший російський імператор) мав двох дружин: Євдокію Лопухину і Марту Скавронську (Катерина I). Передбачається, що Марта була дочкою латиського селянина Самуїла Скавронського, згідно іншій версії – дочкою шведа-квартирмейстера И.Рабе. Петро мав 13 дітей. «Прорубуючи вікно до Європи», він теж не забував зміцнювати династичні зв’язки із закордонними королівськими домами. Первістка свого, Олексія, одружили на принцесі Брауншвейг-Вольфенбюттельській Софії-шарлоті, Цесарівну видав заміж за Карла Фрідріха, герцога Шлезвіг-Голштейн-Готторпсвого. Ні Петро II (1727 – 1730), ні Ганна Іванівна (1730 – 1740), ні імператор-немовля Іван IV Антонович (1740 – 1741) дітей не мали.

Дочка Петра I – Єлизавета (1741 – 1761) заміж так і не вийшла, дітей теж не мала, в усякому разі, закононароджених. Коли Єлизавета померла, разом з нею фактично припинилася і династична лінія Романових. Всі подальші Романови носили це ж прізвище, швидше наслідуючи офіційну традицію, ніж за кровною спадкоємністю. І ні в кому з них не було ані краплі російської крові.

Починаючи з Петра III (1761 – 1762), всі престолонаслідники були німцями по Гольштейн-Готторпській лінії, з невеликою домішкою австрійської, англійської, голландської, данської і грецької крові.

Вирішуйте самі: Катерина II (1762 – 1796) була принцесою Ангальт-Цербстською, в дівоцтві носила ім’я Софії Фредеріки Августи. Син Петра I і Катерини II – Павло I (1796 – 1801) був одружений на принцесі Вінгельміні Луїзі Гессен-Дармштадтськой (Наталія Олексіївна) і принцесі Софье Доротє Вюртембергськой (Марія Федорівна). Син Павла I Олександр I (1801–1825) одружувався на Луїзі Марії Августі, принцесі Баденській Дурлах (Єлизавета). Інший син Павла I – Микола I (1825 – 1855), одружувався на принцесі Луїзі Шарлоті Вільгельміне прусської, дочці короля Фрідріха Вільгельма III (Олександра Федорівна). Син Миколи I – Олександр II (1855 – 1881) одружувався на принцесі Максиміліані Вільгельміне Августі Софії Марії Гессен-Дармштадськой (Марія Олександрівна). Син Олександра II – Олександр III (1881-1894) одружувався на Луїзі Софії Фредеріке Дагмаре, дочці данського короля Хрістіана IX (Марія Федорівна). Син Олександра III – Микола II (1894 – 1917), останній російський імператор з династії Романових, одружувався на принцесі Алісі Вікторії Олені Луїзе Беатрісі Гессен-Дармштадтськой, дочці Людовика IV (Олександра Федорівна). Мав, як відомо чотирьох дочок і одного сина.

У 1913 р. сім’я Миколи II відсвяткувала 300 років Дому Романових, а ще через 5 років відмічена династія Романових припинила своє існування.