Політичний та політологічний аспекти в трипільській культурі План

1. Порівняльний аналіз політичного розвитку Єгипту, Месопотамії і Трипілля.

2. Політичний аспект трипільської культури.

3. Внесок трипільців у світову політику та культуру.

1. Якщо подивитися на історію України в усі часи, неодмінно дійдеш висновку, що вся територія України була бажаною, її намагалися захопити, підпорядкувати, заселити багато політичних лідерів та інших народів. Якщо пригадати недавню історію, то це були Гітлер, кайзер Німеччини Вільгейм ІІ, Наполеон, а в давнину – лідер гунів Атілла, вождь монголів Батий, литовці, поляки, росіяни. Всіх цих політичних завойовників привертали не тільки людські багатства, але й природні: кого самі плодючі чорноземи (німці, поляки, литовці, росіяни); кого – прекрасні степи й пасовища (гуни, монголи, половці, печеніги, тюрки та ін.). Для того, щоб уявити собі достаток України, пригадайте хоч би опис М.В. Гоголем у «Тарасі Бульбі» українського степу, коли сам Бульба з синами їхав по південному українському степу. Вплив природи на зародження й розвиток у ньому історичного і політичного життя є загальновизнаною аксіомою політики. Як вдало сформулював цю думку відомий російський історик Ключевський, який говорив, що сила, яка тримає в своїх руках колиску кожного народу, це є природа його землі.

Серед найдавнішого населення України для політолога найбільший інтерес представляє трипільська археологічна культура (4750 – 2750 років до н.е.). Не важко відмітити, що вона є сучасницею виникнення державної влади або політичного устрою в Давньому Єгипті та Стародавньому Шумері. Трипільська культура нічим не поступалася ані Єгипту, ані Шумеру в своєму розвитку. Забігаючи на перед, зробимо головний висновок: у трипільців були поселення, що складалися з декількох сотень величезних будівель (від 100 до 630 в поселенні). У кожному такому будинку проживала велика кількість людей. Будинки були не тільки одноповерхові, але навіть дво і триповерхові. Поширеними були одноповерхові, які складаються з 10-15 великих кімнат з окремими печами, що дозволило ученим зробити узагальнення про те, що в такому величезному будинку проживали всі найближчі родичі по материнській лінії. Якщо враховувати, що сім’ї на Україні, навіть в кінці XIX ст. початку XX ст., були масштабними (від 8 до 14 дітей в кожній сім’ї), то можна з упевненістю припустити, що сім’ї трипільців були не меншими, а навіть більшими, ніж на рубежі XIX – XX століття. Пояснювалося це простими причинами:

1) високим рівнем дитячої смертності через відсутність належного медичного обслуговування (щеплення проти віспи, тифу, туберкульозу, правця і т.д.);

2) великій сім’ї легше справлятися з величезним обсягом ручної роботи;

3) у трипільців слабо були розвинені знання про контрацепцію.

Таким чином, сміливо можна припускати, що в одній трипільській кімнаті проживало не менше 10 чоловік. Таких кімнат було не менше 10. Означає в одному трипільському будинку могло проживати до 100 чоловік (10х10=100). Таких будинків в трипільських поселеннях було звичайне не менше 100. Це означає: 100 чоловік в одному будинку, а в 10 будинках виходить не менше 1000 чоловік. Якщо ж узяти максимальну кількість будинків (630), та уявити, що деякі з них були дво- або триповерхові, тоді виходить, що в одному трипільському поселенні проживало не менше 65000 чоловік. Багато це або мало? Навіть за сьогоднішніми мірками це населення міста. Якщо ж уявити, що це не менше 3000 років до н.е., тоді виходить, що подібні міста зустрічалися лише в Давньому Єгипті та Стародавньому Шумері. Але про політичну історію Єгипту і Шумера нам відомо багато, а ось про політичне життя трипільців – нічого, оскільки немає письмових свідоцтв. Та все ж повернемося до трипільців. Висновок є однозначним і безперечним: у трипільців існували поселення від 10000 чол. до 50000 чол. Скільки таких поселень було – учені розходяться в підрахунках: одні вважають до 50, інші – всього декілька. Зрозуміле одне – така маса людей, зосереджених в одному місці, вимагає політичного управління. Точно не відомо, як управлялися ці декілька або 50 поселень (міст) трипільців. Можливо, це були монархії типу єгипетської, можливо, міста – держави на зразок грецьких або трипільські міста носили змішаний характер державного управління, проте безперечним залишається факт: така кількість людей не могла обійтися без політичного управління. Таким чином, трипільська культура була першою на території України культурою, яка мала в своєму складі міста й політичне управління ними. Тоді в Європі (4-2 тис. р. до н.е.) не було жодного міста, не було ніякого політичного устрою. Єдиними конкурентами в цьому плані були Єгипет і Шумер, де можливо, було і більше міст, і більша кількість мешканців. Виникає закономірне питання: чому Єгипет і Шумер відоміші, а трипільці – ні. Річ у тому, що головним чинником створення держави в Єгипті і Шумері була необхідність спільної роботи багатьох тисяч людей для риття каналів і осушення болот. Отже, якщо в Єгипті не було Нілу, з його розливами і відливами, а в Шумері Тигра і Євфрата, тоді б нам і землеробство, і держава, і політична історія виникли набагато пізніше. Зовсім інші обставини складалися на Україні, де жили трипільці. Наявність величезної кількості річок, річечок, струмочків не вимагала ніяких значних споруд, каналів або систем по осушенню болот. Трипільська культура в основному розташовувалася в басейні річок Дністра, Південного Бугу й Дніпра. Це достатньо повноводні річки в будь-який період року. Крім того, і сьогодні опадів в Західній частині України значно більше, ніж на Сході. У той час клімат на території трипільської культури був набагато вологим і теплішим, ніж сьогодні. Таким чином, умов для створення таких сильних і деспотичних держав як в Єгипті і Месопотамії не було та все ж в такому квітучому раю для землеробства як Україна виникли міста з їх політичним управлінням. Наявність багатоводних річок Дністра, Південного Буга, що впадає в Чорне море, призвело до того, що трипільці забезпечували продовольством багато найближчих народів і країни. Великі річки тоді були головними торговими шляхами, по них на човнах переправлялася велика кількість товарів, оскільки кінська збруя з’явилася не в 4 – 2 тис., як трипільська культура, а тільки в 1 тис. до н.е., вздовж русла великих річок збиралася велика кількість народу, вздовж русла цих річок виникали й перші міста. Таким чином, річки України самі по собі мали велике політичне значення. Таку ж політичну роль річки зіграли і в політичній історії Київської Русі трохи пізніше.

Трипільські міста були досить великими не тільки для свого часу, але навіть у порівнянні з містами раннього середньовіччя. Наприклад, м. Київ у середині X ст. нашої ери вважався величезним містом, яке набагато перевершувало і Лондон, і Париж (головні міста Західної Європи), в ньому налічували не менше 15 тис. людей і не більше 30 тис. Якщо порівняти місто Київ середини X ст. з трипільськими поселеннями, то виявиться, що трипільські міста були більші за найбільше місто раннього середньовіччя не тільки на Русі, але й Європи.

Донедавна Україна була чи не єдиною в світі країною, котра не мала своєї історії в повному розумінні цього слова. Цілі періоди життя нашого народу або вилучалися, або заборонялися для дослідження. Праці М. Грушевського та інших вчених були малодоступними для вивчення спеціалістами і не доступними для широкого загалу. Народ мав таку історію, яка була дозволена, а саме: сфальсифіковану, перекручену, вихолощену, урізану й насильницьки вкладену у межі панівної концепції, що обслуговувала політику московської правлячої партійно-державної верхівки.

Після здобуття Україною незалежності утворилася можливість повернути народові його історію, відродити національну самосвідомість. Були нарешті відкинуті застарілі формаційні методологічні настанови і в основу вивчення історії покладено нову концепцію, що на перший план висунула вивчення політичних, культурних, космологічних аспектів, проблеми духовної культури, етногенезу, взаємозв’язку людини та природи. Поставлено високу мету: вивчити складові риси менталітету населення України на різних етапах його розвитку, з’ясувати місце українства у світовій цивілізації. Нове розуміння історичного процесу зумовлює необхідність гармонійного поєднання досліджень формаційних структур і усієї різноманітності духовного, зокрема, світоглядних, етнопсихологічних аспектів суспільного життя.

Трипільска культура на території України існувала не більше 2 тис років. Багато це чи мало з точки зору політології? Для того, щоб зробити який-небудь висновок треба цю подію з чим-небудь порівняти. Наприклад, історія СРСР тривала з 1922 по 1991 рік, тобто існувала 70 років, а скільки політичних подій вклалося в цей строк: і нова економічна політика (НЕП), і колективізація, й індустріалізація, й війна 1941 – 1945 рр. з фашистською Німеччиною та інші події. Отже, 70 років для політики дуже багато. Династія Романових правила Росією трохи більше 300 років (з 1613 по 1917), а скільки надала імен для політики: Петро I, Єкатерина II, Олександр I, Микола II та інші.

Якщо додати до династії Романових ще й династію Рюриковичей (з 882 по 1598 рр.), тобто трохи більше 700 років. Таким чином, Рюриковичі, Романови і СРСР разом займають (700+300+70) = 1070 років історії, що все одно на багато менше за трипільський період, але тільки на 1000 років чи 10 століть. Потрібно сказати, що ми знаємо про трипільців.

Трипільці відносяться до епохи енеоліту, тобто мідно-кам’яного століття. Своє назву культура торимала від села Трипілля під м. Києвом, ще в 1899 р. Вона була вперше вивчена археологом Хвойко. Територія цієї культури відносно велика: від р. Дунаю до середнього Дніпра, від Карпат до Чорного моря, тобто займала практично всю Правобережну Україну і територію на Лівобережжі. Центром був басейн річок Дністра, Південного Бугу, Дніпра.

Це найбільш розвинена землеробська культура Європи того часу. Єдиними супротивниками в землеробстві могли бути тільки єгиптяни та шумерці. Невирішеним до сьогоднішнього дня залишається питання: випадково чи ні розселення трипільців співпадає з самими родючими землями Європи та світу. Одна група вважає, що трипільцям просто пощастило, оскільки вони зайняли такі землі. Друга навпаки підкреслює, що землі України тоді були точно такими, як і в інших місцях Європи. Діяльність трипільців із року в рік призводила до того, що родючість земель ставала кращою. Сьогодні не потрібно запевняти в тому, що культування земель збільшує шар гумусу (найродючішого шару землі) на 1см. Якщо врахувати той факт, що трипільці на одному місці прожили більш ніж 200 років, то виходить у середньому 200*1=200 см чи 2 м чорнозему. Це цілком співпадає з шаром чорнозему на Правобережній Україні сьогодні. Однак чітко й однозначно відповісти – хто створив ці чорноземи: трипільці, природа чи Бог – не представляється можливим. Відомо лише те, що в паризькому музеї Луврі чорнозем з України експонується як найкращій у світі. Під час війни 1941 – 1945 рр. Німецькі фашисти з України вивозили не тільки заводи, хліб, худобу, культурні цінності (картини, скульптури та ін.), але й еталони чорнозему 30 – 40 см вважається в світі божим даром, а більше – справжньою фантастикою. Тому чорноземи України у 2 м завтовшки і більше сприймаються як дещо казкове. Найкращі українські чорноземи в районі Полтавської області і в районі м. Допропілля в Донецькій області.

Мешкали трипільці в поселеннях, які знаходились по берегам річок. Багато трипільських поселень співпадають з теперішніми українськими, оскільки землероби завжди обирають для поселення найкращі землі. Насправді трипільські поселення набагато більші, ніж українські і це очевидно, сьогодні селяни можуть використовувати коней, трактор та ін. сільско-господарскі машини. Трипільці могли розраховувати тільки на свої руки. Вола (бика) навчилися запрягати тільки в 2 тис до н.е., а коня і того пізніше. Тому трипільських поселень було набагато більше. Трипільські поселення складалися з десятка до декількох сотень будинків. За мінімальними підрахунками, у них проживало від 600 – 800 чоловік до 10000 – 50000 чоловік. Відомий історик Р.П.Іванченко стверджує, що трипільці створили першу державність на Придніпров’ї.

Цікаву думку з цього приводу висловив Ю.А Шилов. Він вважав, що трипільці мали особливу державу, тип якої не враховувався в історично-матеріалістичній схемі. Основу цієї найвищої серед докласових общинних суспільств держави становили не засоби і знаряддя виробництва, а їх виробник, сама людина з її світосприйманням (див. Шилов Ю. Історія почалась в Аратті // Культура і життя. – 1993. – 10 липня).

З ним погоджується відомий канадський історик, санскритолог зі світовим ім’ям Л.Силенко. Спираючись на дослідження трипільського письма, які проводили, М. Суслопаров та В. Данилко, Ю. Шилов називає цю державу Араттою – Оратанією. Ця назва згадується у шумерських і балканських джерелах, починаючи з V – IV тисячоліття до н.е. Її столиця – Арта, на думку деяких дослідників, знаходилась на території сучасної Черкащини (Майданецьке поселення).

Л. Силенко стверджує, що трипільська держава поділялась на 27 вогнищ (царств), на чолі яких стояв вогнищанин – сар (цар), який правив, спираючись на знання. Кожне царство мало гради і храми (селища). Очевидно, дослідник поняттям «вогнище – царство» позначає плем’я. Справжньою сенсацією стало відкриття трипільських протоміст біля сіл Доброводи, Тальянка, Майданецьке (Черкащина), які досліджували такі відомі вченні, як М.М. Смаглій і К.В. Зіньковський (див. Каліцький А. Ровенської Трої // Черкаська правда. – 1974. – 18 cерпня).

Величезні стародавні міста, де, як вважають спеціалісти, мешкало не менше 10-15 тис. чол., займали площу до 300-400 га. Як свідчать демографічні підрахунки, щільність населення на цих місцях на початку ІІІ тисячоліття до н.е. перевищувало 200 чоловік на квадратний метр, тобто майже дорівнювало сучасній. Майданецьке поселення займало близько 300 га., на яких зосереджувалося до 1500 будівель, розташованих десятьма концентричними колами, поділеними радіальними вулицями. У центрі поселення розміщувалася велика незабудована площа. Будинки згрупувалися в квартали; 4-5 садиб обносилися стіною.

І це в той час, коли єгипетські та месопотамські міста займали не більш 100 га., Ольвія -33, а всесвітньо відома Троя – тільки 10 га.

У міських кварталах Майданецького поселення містилися центри ремесел – гончарного, шкіряного, ткацького.

Будинки завдовжки 20 м. завширшки 7 м. поділялися на 4-6 камер – кімнат. У них проживала одна сім’я. Але найцікавішим було те, що ці будинки були двоповерховими. Про це свідчить унікальна знахідка глиняної моделі будинку з с. Розсохуватки Катеринопільського району.

А вперше двоповерхові житла було знайдено на місці поселення в с. Варварівка біля м. Флорешти, що в Молдові. Трипільці першими збудували гігантські міста з дво- і триповерховими будинками. Першими винайшли звуко-буквенну писемність. Вони створили найдавнішу розгалужену міжнародну обрядову службу, якою в Європі користувалися до Х ст. н.е. Їхня промова, яка пізніше в Індії стала називатися санскритом, стала основою їх індоєвропейських мов, після доповіді В. Хвойко, який відкрив цю культуру, на ХІ археологічному з’їзді (1901р) пам’ятки з розписною керамікою були виділені в особливу групу, названу трипільською. Для В. Хвойко було ясно, що трипільці – це індоарійці, попередники слов’ян, а, отже, й українців. Він навіть вів пряму лінію від трипільців до нинішніх українців. Разом з Гуліниченком на Одеському археологічному симпозіумі Хвойко доводив, що трипільці мали лінійно-рядкову писемність. Спірним до цього часу залишається питання, чи була у трипільців письменність? Питання принципове. Бо якщо була, то це ознака високоцивілізованої культури, якщо ні – це пересічена археологічна культура доісторичних часів.

Для першовідкривача трипільської культури В.В.Хвойка це питання не існувало. Ще у 1900 році він заявив, що трипільці мали звуко-буквенну писемність але це твердження було відкинуте, і сьогоднішні вчені допускають наявність лише примітивної писемності, яка використовувалася у піктрограмах – орнаментах, а також обчисленнях ( навіть нематематичних ) за допомогою конусів і кульок. І це не зважаючи на дослідження З.Ю. Суслопарова. Дослідник розшифрував написи на прясельцях, горщиках, глечиках, які знаходяться в музеях Дніпропетровщини, Миколаївщини, Херсонщини. Відповідність цих посудин трипільському періоду підтвердив радіохімічний аналіз. Алфавіт, яким користувалися трипільці – пласти, запозичений фінікійцями, етрусками, греками, а згодом повернувся до східних слов’ян кирилицею.

Писемність трипільців вивчав В. М. Даниленко. Він зумів розшифрувати написи на глиняних табличках шумерського типу. Але зацікавлені особи викрали з квартири вченого і таблички з написами, і рукописи двох досліджень: «Космогонія первісного суспільства» і «Етногенез слов’ян». На щастя, було знайдено близько сотні написів на предметах трипільської культури на території Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії. Їх вивчили і переклали.

Мову давніх жителів України досліджував Л. Силенко на основі вивчення давньоіндійської класичної мови. Він дійшов висновку, що санскрит – це мова наших предків-трипільців. Учений приділив багато часу та уваги з’ясуванню зв’язків між українською мовою і санскритом. Результатом дослідження став «порівняльний санскритсько-англійсько-український словник». Силенко встановив, що 30 тис. слів у цих мовах мають подібність, а близько тисячі – майже тотожні за звучанням. Наприклад: тата –тато, врана – рана, дасан – десять, кут – кут, радг – радий, віра – віра, кара – кара та інші. Це чи не найкращий доказ того, що трипільців можна вважати предками українців.

Дослідники давньоарійських священних текстів Вед (Достовірне знання) і Ріг вед (Знання гімнів) також встановили, що арії – вихідці з Придніпров’я та Приазов’я (ця земля в праарійську добу називалася Сіндом або Індо).

Відомий індійський історик і філософ Джавахарлал Неру у праці «Відкриття Індії» писав, що орії-орачі – переселенці з Придніпров’я – відродили хліборобську культуру на берегах Інду і Гангу, а Рігведа, за його визначенням, – «найдавніша книга з усіх, що їх має людство, віків цивілізованого життя й мислення». Звичайно, землеробство, з огляду на примітивні знаряддя праці і надзвичайно трудомістку техніку обробки землі, було заняттям важким, виснажливим. Але трипільці не просто підкоряли природу, а працювали піднесено, творчо, адже вони були натхненні самим Богом Сонця – Ором і з гордістю носили ім’я – орії-орачі. Праця хлібороба вважалася у них найпочеснішою.

З найдавніших часів і до наших днів землеробський цикл майже не змінився: підготовка поля, оранка, догляд за рослинами, збір урожаю, удобрювання ґрунту.

Як вважають окремі дослідники, саме трипільцям належить винахід плуга.

Так, найчастіше зерно у горщиках охороняв мальований червоноокий змій. Можливо від цього походить назва казкового персонажу Змія Горинича (від слова «горнець» – посудина).

Жерці регулювали кількість населення, не допускаючи перенаселення території Аррати. Періодично, раз у три роки, вони влаштовували жеребкування, і частина племен вирушала у невідому дорогу на південь, північ, захід і схід зі своєю високою культурою. Тому-то й знаходять сліди трипільців у Скандинавії, Великобританії, Греції, Італії, на Уралі, в Середній Азії, Ірані, Індії тощо. Історії відомий факт великого переселення п’яти найбільших племен в II тисячолітті до н.е. Їх вів мудрий воєначальник Рам, який не хотів допустити громадянської війни між племенами, що поклонялися Сонцю і племенами, які поклонялися Місяцю, тобто між патріархальними і матріархальними спільнотами. Відомо, що трипільці на одному місці жили 100-150 років, після цього переселялися на нове місце, термін «арійці» почали асоціювати не з поняттям «орії-орачі», які поклонялися богу Сонця Ору, а з поняттям «германоарії», яке вживали представники німецької археологічної школи. Отже, археологічні змагання були перенесені з наукової площини в ідеологічну.

У 30-х роках існувало кілька теорій щодо носіїв Трипільської культури. Одні з них вважали творцями культури арійців, індогерманців або індоіранців з усіма їх «племінними» підрозділами (наприклад, фракійці). Інші виводили носіїв культури з Малої Азії. Існувала і так звана «тохарійська теорія» Менгінга як різновид індогерманської, ідентифікація трипільців як арійців, яку запропонував свого часу Хвойко, була рішуче відкинута радянською історичною наукою. Тим часом у 30 – 40-х роках з’явилися праці німецького етнографа Ріхтера та австрійського вченого Кречмера, які зробили висновок, що батьківщина історичних аріїв – не Німеччина, а Приазов’я та Подніпров’я.

Трипільці уявляли собі, що у світі постійно борються дві основні сили – Добро і Зло. Відповідно визначили стани природи: світло, тепло – це Біле буття, темряву і холод – Чорне Буття. Біле буття уособлювало весну, Чорне – зиму. Між ними теж точиться боротьба. Перемогу, звичайно, здобуває Весна, яка уявлялася трипільцям у вигляді юної чарівної дівчини-богині.

Усі міфи носіїв Трипільської культури були зібрані і систематизовані у Ведах (Достовірне знання) і, як вже було сказано, стали своєрідною ведичною релігією, в основу якої покладено гармонію в людині духовної та біологічної сфер. Понад 3500 років тому племена, які переселилися до Індії, записали ведичні знання до книги Рігведа (зібрання гімнів).

Детально дослідив міфи Рігведи і довів їх походження з території Подніпров’я Ю. Шилов у своїй книзі «Космічні таємниці курганів».

Трипільці вірили, що їхня Земля дана їм навіки їх Дідом (Дабгу – той, хто дає Буття. Звідси й слово Бог). На Сварзі (На Небі – у Вічному Зоряному Царстві) живе бог Сонця Ор (звідти й орії-арії-орачі) з дружиною на ім’я Мася (Місяць) та дітьми. Радгу з небесних володінь посилає онукам (трипільцям і їх нащадкам) росу (дощ). Роса живить на землі все, що живе.

Свій родовід трипільці вели від Батька Ора і матері Лелі. У їхніх віруваннях поряд з проявами тотемізму і анімізму дуже широко представлена магія. Так, своїм тотемом (першопредком) вони називали лелеку. Деякі дослідники навіть назву «Україна» («Украніа») в нашій прамові – земля прапредка журавля (ім’я сонячного птаха-тотема – «крун» або «кран»). Журавля орії-орачі шанували як свого покровителя, посланця Ора, бо він єднав землю, земне буття з життєдайним Вирієм – небесним простором Ора, раєм благословенних прапредків. Окремі дослідники навіть трактують тризуб – трисутність як стилізоване зображення лелеки-журавля.

Поклоніння Сонцю проявляється і в системі забудови поселень за коло-радіальним принципом, і в розписі посуду у вигляді беззмінного кругообігу часу – чотирьох сонць чи поодиноких круглих зображень, хрестів тощо, і в округлих моделях будинків, хрестоподібних вівтарях у кожному житлі, і у чотирьох основних річних святах Золотого кола, і в поховальному обряді (спалення – віддання вогню, поховання по колу, коли тіло покійного клали на лівий бік – в напрямку руху Сонця).

Поширеним також був культ родючості. Насамперед це стосувалося землеробства. Супроводжувався культ складною обрядністю та символікою. До нашого часу дійшла антропоморфна пластика. Жіночі статуетки символізували культ родючості, виконували роль охоронниць вогнища, родоначальниць, служили амулетами, які викликали плодовитість жінки, охороняли від злих духів. Гончарство часів Трипілля було не просто ремеслом, покликаним задовольнити потреби населення в різноманітному посуді, а мистецтво високого класу, способом нагромадження і передачі певної інформації у вигляді написів за допомогою літер і піктрограм; способом відображення світогляду завдяки архетипам-символам, які гончарам дісталися у спадок від їх попередників і які вони створювали самі; способом увічнення універсальних знань про природу, людину, космос, засобом розмови з богами, магічного впливу на об’єкти, для яких він призначався.

Нарешті, трипільський посуд є своєрідною глиняною книгою, яка може розповісти про світогляд його творців, рівень їх знань, систему вірувань.

Так, за написами на знайдених горщиках, відомий український історик М. Суслопаров встановив, що у трипільців була звуко-буквенна письменність. Він зумів розшифрувати написи на посуді, який зберігається в музеях Південної України. Розшифруванню зображень на посуді допомагає знак трисутності, відомий більш під назвою тризуба, а також архетипи, тобто первісні символи у розписах кераміки.

Знак трисутності, або тризуба, був державним знаком князів періоду Київської Русі, потім, на початку XX ст., відродився як державний герб Української Народної Республіки і тепер є Малим гербом незалежної України. І це не випадково. Тризуб не лише державний, а й національний символ. Він несе в собі певний комплекс уявлень народу, невід’ємних від розвитку його культури.

Науці відомо, що цей символ з’явився саме в часи Трипільської культури. Його зображення трапляється дуже рідко, але одне таке вдалося віднайти у Христинівському поселенні.

Науковці по-різному тлумачать цей символ. На нашу думку, найвірогіднішим є припущення, висловлене філософом О. Братком. Він вважає, що цей символ був пов’язаний з усім комплексом релігійних, світоглядних, культурних та етнічних уявлень трипільців. Як відомо, світобудова має три основні плани буття. Перший – світ речей і явищ, доступний кожному, другий – світ програм і законів, що визначають речі та явища; третій – світ сил і причин, які «примушують» речі та явища реалізуватися, програми і закони – керувати цією реалізацією. Другий і третій плани є менш очевидними. Другий план можна осягнути за допомогою інтелекту. А для розуміння третього потрібен певний рівень духовності. Знак, відомий під назвою тризуб, якраз і належить до третього, найглибшого плану світобудови.

Щоб розглянути потаємну, складну символіку, треба взяти до уваги те, що світ має не лише три плани буття, а й три напрямки виміру – ширину, довжину й височину. Розгортаючись і наростаючи, вони створюють об’єм і простір нашого часу. Так само три типи кварків створюють усі елементарні частки атоми і молекули, зрештою, – фізичні тіла нашого світу. Так само і три кольори – синій, жовтий, червоний – створюють усю гаму найтонших барв. Так само відома гегелівська тріада – теза, антитеза, синтез – які створюють наші поняття, гіпотези, теорії, зрештою, всі наші знання. На основі сучасної науково квантово-польової теорії світобудови вчені пояснюють процес утворювання різких комбінацій енергій і часток, тобто «проявленого світу» речей і явищ.

Носії трипільської культури визнавали триєдину картину світобудови, хоча користувалися іншою термінологією. Виражалася вона в релігійній формі – уособленні космотворчих сил в образах богів, які творять світ і керують ним. На відміну від науково, така форма є живою формою спілкування з пізнаними силами, отже, зручнішою для використання у регламентації побуту, прискоренні етногенезу, зміцненні позицій у житті. Виражаючи свої знання про могутність космотворчої сили у персоніфікованій формі, трактуючи їх як реальні подібні до людей, але незмірно могутніші істоти, наші предки полегшували собі можливість спілкування з цими словами, прилучення своїх енергетичних систем до вищих енергетичних сил космосу, до більш досконалих і витончених енергій, що розвивало, вдосконалювало людську психіку й тіло. Знаючи про триєдність життя і діяльності, люди не могли не відобразити її у захисних містичних знаках. Знайдені черепи носіїв культури характеризуються видовженою формою мозкової коробки («довгоголові» трипільці В.Хвойка), середнім розвитком м’язового рельєфу, добре профільованим обличчям. Ряд елементів Трипільської культури: система господарства, топографія поселень, розпис будинків, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки тощо – стали органічною належністю культури українського народу. Тому є всі підставі вважати трипільців автохтонним населенням України і визнавати неперервність історичного розвитку українців з трипільцями.

Все це ставить Україну в один ряд з Єгиптом і Месопотамієйю Трипільська культура має чітко виражений хліборобний характер. Трипільці вирощували всі основні хлібні злаки – ячмінь, просо, жито, пшеницю. Культивувалися також деякі культури і волокнисті рослини (конопель). Основним засобом з обробки землі була мотига з кам’яним або роговим робочим кінцем. Урожай збирали за допомогою кам’яних серпів, зерно переробляли кам’яними зернотерками. Якщо порівняти населення трипілля і сучасної України, можна підкреслити їх взаємний хліборобний характер. Велику роль в господарському комплексі відіграло тваринництво, яке мало присадибний характер. Поголів’я худоби складалося з корів, свиней, коней, що свідчить про перебування на певному місці довгий час. Уявити свиней і корів як перегінних тварин виглядає абсурдно. На що була б схожа свиня або корова, яка зробила в день перехід 30-40км.? Зовсім інша справа отара овець або кіз. Той же набір худоби використовується на Україні. Коней ще не могли сідлати, тому вони не грали помітної ролі в господарстві. Особливе місце займав віл (бик) в господарстві трипільців. Його якимось чином впрягали і з його допомогою підіймали цілинні землі України. Він був основною тягловою і робочою силою трипільців. Якщо подивитися на Єгипет і Месопотамію того ж періоду можна констатувати, що й там основою господарства був віл (бик). Досить пригадати священного бика Єгипту відомого Апіса, особливого бика із зіркою на лобі, який може народжуватися 1 на 5000 екземплярів. Якщо згадати історію України, можна підкреслити, що віл (бик) зіграв величезну роль. Чумаки, що перевозили товари і грали значну роль в політиці й економіці України. Навіть чумацький шлях на Україні називається «Чумацьким шляхом», згідно народній легенді чумаки розсипали сіль по шляху свого проходження і вона перетворювалася на зірки. Таким чином, віл(бик) відіграв помітну роль і в житті трипільців, і в житті українців. Поговоримо про будівництво у трипільців. Дома були досить великими, крилися очеретом або соломою. Головною прикрасою житла була піч, яку господиня старанно, зі смаком прикрашала. Серед художнього розпису переважали малюнки древа життя, де простежується три основні яруси життя. Коріння дерева представляли підземний світ, стовбур символізував життя людей на Землі, а крона представила вищий світ, світ богів на чолі якого стала жінка – керівник або Бог – вседержитель. Не важко відмітити в цьому божестві знамениту українську берегиню. Крім того, зустрічається зображення півнів та орнаменту, що нагадує український. Віддаючи належне майстерності мистецтву трипільців, необхідно відзначити, що вони значно перевершували українців. Те ж саме можна сказати і про гончарний посуд, який формою нагадує український, але прикрашений таким красивим і хитрим орнаментом, що з першого погляду і не зрозумієш, що сама форма судин одна і та ж, що у трипільців. Така схожість спостерігається і у фрагментах вишивки і прикрас, що збереглися. Крім того, тип будівництва залишився таким, який і сьогодні зустрічається на Україні. На дерев’яний каркас або своєрідний плетений український тин наносився шар глини з голубуватим відтінком. Виходить типове українське житло кінця 50 – х початку 60 – х рр. ХХ ст. Але дома трипільців не рідко були двох або триповерховими. Виникає закономірне питання, а чи не були трипільці предками українців?!

Повинен відразу ж всіх розчарувати – ні. Сьогодні точно встановлено, що трипільці відносилися до неіндоєвропейських народів, тобто вони жили набагато раніше, ніж до Європи пришли добре відомі нами слов’яни, німці, греки, римляни. Трипільці відносилися до широко розповсюджених тоді в Європі і Азії дружніх народів пеласгам – лелесгам. Пеласги – лелезги у той час займали не тільки територію України, Балкан, Греції, Риму, але й Анатолю (захід Турції), тобто трипільці були найближчими родичами такого відомого нам з політичної історії народу, як хетти або хеттська цивілізація. III – VI тис. до н.е. до Європи і Азії вторгаються індоєвропейці, які відтісняють леласгів – пеласгів. У Греції пеласгів – леласгів витиснули дорійці, тобто примітивні грецькі племена і лише після цього Греція почала називатися Грецією. Можна припустити, що найвищим зльотом пеласгів – леласгів стала відома кріто-мексиканська цивілізація. Найдавніша писемність, яка і дотепер є нерозшифрованою. Пеласги – леласги активно торгували один з одним, обмінювалися досвідом, досягненнями. За своїм зовнішнім виглядом пеласги – леласги і, зокрема трипільці, нагадували вірмен з їх величезним носом і зовсім не нагадували європейців. Як приклад, можна пригадати артиста Мкрчана, що зіграв роль у відомому кінофільмі А. Гайдая «Кавказька полонянка». Доіндоєврейське населення зовсім не безслідно розчинилося серед європейців, в основному воно залишилося в гірській місцевості, де асиміляція відбувалася важче. До доіндоєвропейців у Європі належать баски, відомі своїм політичним сепаратизмом, які проживають великою частиною в Іспанії, де їх історичним центром є місто Барселона. Любителі футболу пригадали відомий футбольний клуб з однойменною назвою, що був неодноразово суперником київського «Динамо» у відбіркових турах чемпіонату Європи. Сьогодні значна частина басків мешкає у Франції. Таким чином, трипільці, вірмени і баски відносяться до однієї доіндоєвропейської раси людей, яка в науці називається яфетська або середземноморська раса людей. Яфетська або середземноморська раса людей в Європі представлена дуже малою кількістю, так про її існування знають лише небагато фахівців. Більше 98% населення Європи представлено сьогодні індоєвропейцями. Виникає закономірне питання «А як же так вийшло, що трипільці самі зникли, українці перейняли їх устрій в житті, вірування і т.д.»?! Відповідь дуже проста. Близько 2150 років до н.е. трипільці піддалися тотальному нападу сусідів, які жили набагато бідніше в лісовій зоні України. Це були племена, так званої, шнурової кераміки, які були стародавніми предками слов’ян. Вторглися на територію трипільців, спочатку на лівому березі Дніпра, вони винищили всіх до одного трипільців. На правому березі Дніпра, далі на захід, трипільців залишалося все більше і більше, а в районі басейну річок Південного Бугу і Дністра їх загинула незначна частина. Змішення трипільців, які залишилися в живих з представниками племен шнурованої кераміки і призвело пізніше до формування менталітету українців, де значна частина залишилася від спадщини трипільців. Проте співвідношення трипільців до представників шнурової кераміки за різними підрахунками складає 1:20 або 1:100, тобто один трипілець доводився на 20 прибульців або 1 на 100. Саме тому говорити про трипільців, як про пращурів українців немає ні якого приводу. Необхідні навички схоплювалися відразу і надійно закріплювалися на століття.

Представимо на мить стародавню людину, яка знала корисні властивості вогню, проте не могла його розводити. І раптом цій людині вдалося навчиться самій розводити вогонь, перейнявши досвід від більш розвинутого племені або народу. Безперечно одне: людина може забути від кого вона цього навчилася, але сам спосіб дії не забудеться ніколи. Точно так відбулося з трипільцями, про них забули, але їх досвід і уміння перейшли до українців. Сьогодні важко навіть представити політичну історію України без українських мазанок зі стріхою, без вишиванок, горщиків, берегинь і т.д. Тому вивчаючи трипільців, ми тим самим віддаємо їм належну данину пам’яті і пошани.

3. Тепер про одне з найсуперечніших питань. Про внесок трипільців в світову культуру, релігію, політику і т.д. Спочатку наведемо загальновизнану точку зору, яку визнають у всьому світі: і в США, і в Англії, і в Німеччині, і в Італії, і в Греції, і в Японії, і в Україні (98% всіх учених), і т.д.

На початку XXI ст. населення планети Земля має основи світової культури і політики. В усіх країнах світу існує законодавство, в основі якого відоме римське право. Іспанія, Франція, Англія, Італія раніше римської імперії засвоїли римське право. Згодом, вже за часів середньовіччя, світ був спочатку захоплений і поділений між Іспанією і Португалією, потім Англією, Францією, Голландією, Бельгією, Німеччиною. Разом з колоніальним володінням в країни Африки, Азії, Америки прийшло і закономірно римське право, оскільки Метрополії затверджували звичні їм порядки. Таким чином, римське право сьогодні стало світовим явищем. Самі ж римляни своє право та уміння управляти державою запозичили у греків. Приблизно у 753р. до н.е. римська делегація відвідала Афіни, Спарту, Мілєт, Коринф та ін. грецькі міста, де посилено вивчали грецькі закони. Проходження закону Греції прирівнювалося до релігії і означало дуже багато. Вам, напевно, відомий приклад великого грецького філософа Сократа, який в Афінах був засуджений до смерті за богохульство, міг бігти за допомогою прихильників та учнів, зокрема Платона, але вважав за краще підкоритися закону і випив чашу з отрутою. Римляни досконально вивчили грецькі закони, проте виникла проблема з їх записом, оскільки у них ще не було власної писемності та алфавіту. Римляни узяли грецький алфавіт попрацювали над ним і записали свої відомі закони XII, таблиці, в основі яких не тільки грецький алфавіт, але й грецькі закони. Сьогодні латинським (римським) алфавітом користується півсвіту. Його використовують в Англії, Канаді, США, Австралії, Новій Зеландії, Латинській Америці, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччині, Італії, країнах Африки. Інша частина світу використовує грецький алфавіт. Це Греція, а також Росія, Україна, Білорусія, Болгарія, Сербія, де використовується кирилиця, тобто видозмінений ченцями Кирилом і Мефодієм грецький алфавіт. Самі ж греки створили алфавіт в ІХ ст. до н.е. (близько 900р. до н.е.) використавши алфавіт фінікійців – Стародавнього торгового народу, який успішно торгував по всьому Середземному морю, мав усюди торгові склади, ринки, колонії і сильно потребував писемності, щоб фіксувати не тільки гроші, не тільки товари, а й відзначати їх пересування. Фінікійська колонія Карфаген стане пізніше головним суперником Риму, що призведе до відомих Пунічних війн і прославить карфагенського (фінікійського) полководця Ганнібала. Так саме фінікійці приблизно в ХІІ ст. до н.е. (біля 1200р.до н.е.) винайшли свій алфавіт. Проте фінікійський алфавіт був незручний тим, що в ньому були приголосні букви. За однією версією, фінікійці взяли єгипетські ієрогліфи, в яких теж були відсутні голосні букви, трохи їх спростили і так виник фінікійський алфавіт. Постає питання: «А чому в основі світової культури і політиці саме фінікійський, а не єгипетський алфавіт»?! Справа в тому, що єгипетські ієрогліфи були дуже складні в написанні і ніде більше не використовувалися, тобто єгипетська писемність носила локальний, по суті, єгипетський характер. Якщо подивитися на фінікійський алфавіт, то можна констатувати абсолютно інший результат. Про грецький і латинський алфавіт, про його долю ми говорили раніше, але слід зазначити, фінікійську спадщину (писемність) узяли, переробили і використовують грузини та вірмени і не тільки вони, але й араби, які разом з євреями є прямими спадкоємцями фінікійців. На грецькій, латинській, арабській мовах дійсно у середині століття говорило переважна більшість населення Землі.

Крім того, необхідно враховувати вплив іудейства (релігія євреїв), християнства та ісламу на мораль, культуру, політику й етику народів, стане ясно, що фундаментом всього цього є фінікійський алфавіт. За іншою версією, фінікійці за зразок узяли месопотамський або шумерський клинопис, де також були відсутні голосні букви, переробили і застосували за прямим призначенням. З шумерським клинописом відбулося те ж, що і з єгипетськими ієрогліфами.

Висновок. Таким чином, в основі світової культури та політики лежить грецький, латинський і арабський алфавіти, які базуються на одному джерелі – фінікійському алфавіті. Основа для цього була створена між ХІІ ст. і ІХ ст. до н.е. (1200 – 900 років до н. е.). Ця точка зору визнана у всьому світі, зокрема в Росії і на Україні. Переконливо прошу вас це запам’ятати. Тепер наведемо точку зору українських учених, яких набереться від сили 1-2% від загальної кількості (98% проти цієї точки зору). Згідно з археологічними даними на трипільській кераміці (посуду, горщиках і т.д.) знайдено незрозумілі знаки. За різними підрахунками цих знаків налічується від 10 до 20. Точно сказати, що це за знаки, не можна. Проте деякі учені, такі як професор Печоріна та її послідовники говорять, що це знаки, знайдені на трипільській кераміці є нічим іншим, як найдавнішим в світі алфавітом. Цей алфавіт набагато стародавніший за фінікійський і грецький. Трипільці, як ви пам’ятаєте, належали до доіндоєвропейських народів, які широко розселилися по Європі, до так званого пеласгам – лелесгам, які жили і на Україні, і в Греції, і в Італії, і в Анатолії (сучасна Туреччина, мається на увазі, хетти та їх цивілізація), і в Палестині. Між цими народами існував широкий товарообмін. Так трипільці вивозили з Балкан, тобто Греції: перш за все, – метали, мідь і бронзу, міняли її на сільгосппродукти. Серед інших пеласгів – леласгів трипільці були одним з найрозвиненіших народів. І ось трипільці, на думку професора Печоріної, незадовго до троянської війни приїхали до Греції і навчили місцеве населення писемності. Згодом ця писемність потрапляє на острів Кріт (пригадайте не розшифрований кріто-мікенський лист), потім до Італії, а з Італії з невеликою кількістю трипільців до Палестини, тобто на батьківщину фінікійців. У Греції незабаром цю писемність забувають, в Італії її частково пам’ятають етруски, а ось на Криті і фінікійці пам’ятають. Потім залишається так і не розгадана крито-мікенська писемність. Через деякий час греки знову знайомляться з писемністю у фінікійців, які її узяли не у єгиптян або месопотамців, а у трипільців, тобто в українців. Таким чином, біля витоків світової культури і політики знаходиться не фінікійська, а трипільська писемність, тобто українська. Деякі послідовники професора Печоріної вважають, що Ісус Христос є нащадком тих трипільців, які переселилися до Палестини, тобто Ісус Христос зовсім не єврей, а чистісінький українець. На мою думку, це чистісінький абсурд, але є така точка зору, тому я її навів.

Таким чином, трипільська культура набагато раніше, ніж грецька і римська створила першу політичну систему в світі, заклала основу політології і політики.