Рейтинг деяких країн Близького та Середнього Сходу за індексом конкурентоспроможності, що зростає

Назва	Роки
	2003	2004
Об’єднані Арабські Емірати	—	16
Ізраїль	20	19
Бахрейн	—	28
Йорданія	34	35
Туніс	38	42

Джерело: БИКИ. — 2004. — № 136. — С. 3—4.

Як випливає з аналізу отриманих результатів, інноваційна основа конкурентоспроможності національної економіки є притаманною хіба що для Ізраїлю, який має диверсифіковану структуру виробництва та лідерство в деяких селективних галузях (машинобудування, обробка алмазів, програмне забезпечення тощо). Разом з тим, відносно високі позиції в економіці мегарегіону мають також ОАЕ, Бахрейн, Йорданія, Туніс, Саудівська Аравія, Єгипет, зумовлені передусім надходженням доходів від продажу нафти та інвестицій у галузі, що забезпечують їх життєві потреби (опріснення морської води, будівництво автошляхів, електроенергетика тощо).

Міцні позиції країн БСС відображає також і мікрорівень, що можна виявити під час аналізу корпоративної структури основних товаровиробників товарів та продуцентів деяких послуг (табл. 10.3). Основною галуззю отримання доходу при цьому є нафто-, газовидобувна промисловість та відповідна переробка сировини. Країновим лідером цього мегарайону є Саудівська Аравія, яка на відміну від інших держав БСС має відносно диверсифіковану структуру виробництва, а отриманий нею у 2003 р. дохід серед наведеної десятки лідерів становить 112,5 млрд дол., чи 47,6 % всього обсягу. Позитивна кон’юнктура на нафту та інші енергоносії, що склалася впродовж останніх чотирьох років, сприяла подальшому нарощуванню доходів нафтових та транспортних компаній цього мегарегіону, загальний обсяг отриманих доходів якими по сотні найбільших лідерів мусульманського світу становив 512 млрд дол. (2003 р.).

Таблиця 10.3

Лідери бізнесу мусульманського світу, 2003 р.¹

Назва компанії	Країна	Отриманий дохід, млрд дол.
1. Saudi Arabian Oil	Саудівська Аравія	83,1
2. National Iranian Oil	Іран	38,4
3. Sonatrach	Алжир	24,1
4. Kuwaint Petroleum	Кувейт	22,9
5. Abu Dhabi National Oil	ОАЕ	17,0
6. Iraq National Oil	Ірак	14,1
7. Saudi Basic Industries	Саудівська Аравія	12,5
8. Kingdom Holding	Саудівська Аравія	9,5
9. Saudi Telecom	Саудівська Аравія	7,4
10. Egyptian General Petroleum	Єгипет	7,2
Разом	—	236,2

Джерело: БИКИ. — 2005. — № 3. — С. 4; за результатами досліджень «Dinar Standart»

Велике значення в економіці Близького та Середнього Сходу мають особисті статки найзаможніших громадян, вплив яких на економічну ситуацію в мегарегіоні та у світі є вагомим. Відповід­но до досліджень Міжнародного ісламського форуму їх обсяги тільки в арабських країнах Перської затоки наближаються до 1,5 трлн дол., з яких 250 млрд керуються ісламськими фінансовими структурами, а 400 млрд — міжнародними фінансовими установами. Проте стара схема розподілу цих активів між членами сімей та торгових посередників поступово руйнується. Значно більше уваги багаті громадяни країн БСС приділяють інвестиціям в інші держави світу, переважно в країни Заходу. Проте й тут з’явилися нові тенденції, якщо під час енергетичної кризи 1970-х рр. купували нерухомість та цінні папери в США, то в ХХІ ст. части­на виручки витрачається на придбання різних активів, нової для них валюти — євро та інвестиції переважно у мусульманську економіку.

Специфічною для країн БСС є демографічна проблема, яка складається з цілої низки окремих блоків, що поєднуються між собою характерним арабським типом соціально-ментальних відносин:

• вкрай нерівномірне розселення населення з його високою густотою в прирічкових зонах і впродовж морського узбережжя та фактично незаселеними територіями в Сахарі та пустелях Аравійського півострова;

• високі темпи відтворення населення та переважання в його структурі осіб молодого віку, що може призвести у подальшому до нарощування рівнів безробіття та посилення суперечностей на ринку праці між країнами мегарегіону;

• формування світових міграційних потоків до Європейського Союзу (з країн Північної Африки та Східного Середземномор’я) та до нафтовидобувних держав Аравійського півострова (зі Східного Середземномор’я, Центральної та Південної Азії);

• численні деформації на ринку праці, зумовлені ісламськими законами регулювання зайнятості. Закони Шаріату, наприклад, забороняють працювати за наймом жінкам, проте нерідко до складу робочої сили включають хлопчиків у віці 12 років і старше.

Останнім часом особливо посилилася роль інституційних утворень в економіці країн БСС, головна мета яких полягає у протистоянні тим процесам глобалізації, які захопили весь світ, у тому числі і цей мегарегіон¹. Прикладом успішної, хоча й суперечливої, діяльності щодо обмеження постачання сирої нафти на світовий ринок може бути ОПЕК. Разом з тим, протягом останніх п’яти років мала місце фінансова консолідація країн Близького та Середнього Сходу, при цьому на провідні позиції вийшов Ісламський банк розвитку, який довів свій статутний капітал до 8 млрд ісламських динарів (понад 42 млрд дол.), обігнавши при цьому Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Водночас розпочалася реалізація паралельних програм щодо переходу ісламського світу до єдиної валюти. Основна надія при цьому покладається на експорт нафти з боку «великої ісламської вісімки» на яку вже зараз припадає близько 8 % світової торгівлі. За даними експертів British Petroleum, розвідані запаси нафти у світі становлять близько 1,15 трлн бар. та природного газу — 176 трлн м³ (при цьому майже 60 % з них припадає на БСС), яких може вистачити з урахуванням зростаючої потреби відповідно на 40 та 60 років.

Важливим напрямом розвитку економічних відносин арабського світу є їх зближення з Європейським Союзом, економічні та політичні стосунки з яким визначаються пріоритетними як для ЄС, так і для арабського світу. Згідно з новим документом Європейської Комісії «Ширша Європа — сусідство» найближчими пріоритетними партнерами БСС визнаються такі країни: Ізраїль (ВВП якого вже зараз становить близько 80 % середнього рівня ЄС — 15), Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс, Йорданія, Ліван, Палестина, Сирія. Основними напрямами співробітництва з ними впродовж наступних десяти років мають стати:

• регіональне та міжрегіональне співробітництво;

• розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі і відповідної регулятивної структури (у тому числі створення Спільного європейського економічного простору — Common European Economic Space);

• створення зони вільної торгівлі;

• розширення обсягів міграції робочої сили;

• створення спільної зони безпеки;

• розвиток гуманітарного співробітництва;

• інтеграція в галузі транспортних, енергетичних і телекомунікаційних мереж та створення Спільного дослідницького простору (European Research Area);

• розроблення нових інструментів підтримки інвестицій тощо¹.