Торгівля між Росією та єс — 15

Індикатор	Роки
	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Експорт ЄС до Росії		19,1	15,5	21,1	14,8	19,8	27,8	30,3	33,0
Імпорт ЄС з Росії		23,4	27	23,2	26	45,3	47,4	47,5	51,6
Торговий баланс		– 4,3	– 11,5	– 2,1	– 11,2	– 25,5	– 13,6	– 17,2	– 18,1

Джерело: Barysch K. EU and Russia. Strategic partners or squabbling neighbours? — London: Center for European Reform, 2004. — P. 16.

Таблиця 7.7

Структура зовнішньої торгівлі між єс та Росією

Галузь	Експорт ЄС до Росії	Імпорт ЄС з Росії
Продукція машинобудування	11,5	0,4
Транспортне обладнання	3,9	0,2
Хімічна продукція	4,4	2,1
Медикаменти	3,4	1,9
Паливо	0,2	29,3
Текстиль та одяг	1,7	0,2

Джерело: Barysch K. EU and Russia. Strategic partners or squabbling neighbours? — London: Center for European Reform, 2004. — P. 17.

Розвиток відносин з ЄС, хоча Росія і не ставить для себе за мету набуття членства у цій організації, визнається досить важливим як для РФ, так і для Євросоюзу. У 1997 р. вступила в силу Угода про партнерство та співробітництво між РФ та ЄС, а вже у 1999 р. ЄС ухвалив колективну стратегію відносно Росії. У тому ж році РФ затвердила Стратегію розвитку відносин Російської Федерації з Європейським Союзом на середньострокову перспективу, в якій виділено такі пріоритетні галузі розвитку (Д. Гвозденко, 2004 р.):

• експорт палива, товарів ядерного циклу та інших видів енергоресурсів;

• освоєння нафтових родовищ і створення енерготранспортних структур;

• збільшення питомої ваги готових виробів, машин та обладнання в експорті Росії;

• здійснення комерційних космічних запусків.

Передбачається також створення зони вільної торгівлі, подаль­ший розвиток єврорегіонального співробітництва тощо.

7.3. Особливості економіки Республіки Білорусь

Після здобуття незалежності Білоруссю у 1991 р. в країні, як і в інших державах СНД, розпочалися ліберальні рефор­ми, метою яких була побудова розвинутої ринкової економіки, що ґрунтується на соціально-орієнтованій моделі економічного розвитку. Упродовж 1991—1995 рр. у країні мали місце значні структурні зрушення, що були пов’язані передусім зі змінами гос­подарського законодавства, початком приватизації, реформами у банківській та соціальній сфері тощо. Перехід до нового типу соціально-економічних відносин виявився досить складним, а розшарування різних верств населення викликало його незадоволення трансформаційними наслідками. З приходом до влади президента О. Лукашенка у 1995 р. основні структурні реформи в країні припинилися і було проголошено курс на побудову «рин­кового соціалізму». Як аналог для впровадження була обрана модель соціально-орієнтованої ринкової економіки з білоруською специфікою, основними рисами якої стали:

• потужна регулятивна роль держави;

• наявність у структурі виробництва домінуючого державного сектору;

• стримування розвитку приватного сектору, діяльність якого жорстко регламентується;

• наявність державних унітарних¹ підприємств у селективних галузях національної економіки (електроенергетика, транспортні комунікації, нафтопереробний комплекс, оборонні підприємства, машинобудівні заводи, питома вага державної власності в них перевищує 80 %);

• своєрідність акціонування, за яким встановлюється верхній ліміт акцій, які передаються у приватну власність у 43 % величини статутного фонду. Активно використовується також і правило «золотої акції». Інакше кажучи, контрольні пакети акцій залишаються за державою.

Упродовж наступних десяти років був здійснений масований перехід до фактично радянської системи регулювання в економіці, що мало прояв у поновлені адміністративного контролю над цінами та курсами валют, відбувалося активне втручання держави в управління приватними підприємствами (різного роду численні перевірки діяльності, довільні зміни статутів підприємств, введення нових правил регулювання бізнесу, які нерідко мали зворотну силу (тобто приймалися «вчорашнім» числом), заборона певних видів діяльності тощо). Упродовж 1995—2000 рр. країна пережила гіперінфляцію (в інших державах СНД її вдалося приборкати вже в 1997—1998 рр.), в основі якої лежали не тільки неврожайні 1998 та 1999 рр., а й «російська економічна криза», що сильно вдарило по білоруській економіці, яка значною мірою залежала від зв’язків зі східним союзником. При великому насиченні товарами полиць магазинів у сусідніх країнах, Білорусь мала у цей період значний товарний дефіцит. Разом з тим, позитивним зовнішнім чинником розвитку економіки країни у цей період можна вважати російські поставки енергоносіїв (наф­ти та природного газу), що здійснювалися за внутрішніми цінами, розрахунки за якими нерідко розтягувалися на кілька років, накопичувався великий борг, який часто реструктуризувався. Інколи енергопереробні підприємства вдавалися до реекспорту (перш за все нафти та продуктів її крекінгу), що викликало незадоволення та протести з боку російського уряду. Бажання останнього «нормалізувати» продаж енергоносіїв у Білорусь, наприклад за тими цінами, за якими вони постачалися в Україну та Польщу, навіть і зараз викликають незадоволення керівництва країни та місцевих споживачів.

Показовим для СНД є аграрний сектор білоруської економіки, який являє собою еклектичне поєднання колгоспно-кооперативної системи з приватними підприємствами, що користуються державною підтримкою (питома вага приватного капіталу в них може доходити до 75 %). Така форма організації виробництва здобула назву агрохолдингу. Саме він є відповідальним за посилення концентрації виробництва в різних ланках АПК (передусім у тваринництві).

Важливим сучасним напрямом макрорегулювання в Республіці Білорусь є встановлення з боку держави максимально допустимого рівня регулювання торгових надбавок, які, за даними О. Черковця (2004 р.), упродовж 2003 р. Міністерство економіки знизило з 30 % до 20 %, що викликало значні проблеми в роботі торгових підприємств.

Основними сферами економіки країни є виробництво металорізальних верстатів, тракторів, вантажних та землерийних машин, мотоциклів, телевізорів, мінеральних добрив (переважно калійних), лляних тканин, побутової техніки. Продукція сільського господарства представлена виробництвом зерна, картоплі, овочів, льону, яловичини (в країні досягнуто рівня поголів’я ВРХ 1990 р.), молока. Фактично ці ж товари йдуть на експорт, переважно в сусідні країни. При цьому на Росію припадає понад 60 % усього білоруського експорту та понад 50 % імпорту країни. Іншими зовнішньоторговельними партнерами є Україна, Польща, Литва, Німеччина.

Складність державного регулювання в Республіці Білорусь, постійні зміни в економіці, несприйняття країнами Заходу її політичної моделі відлякують потенційних інвесторів. Приміром, приплив ПІІ у 2000 р. в країну становив лише 90 млн дол. Для порівняння: в Україну у тому ж році надійшло 595 млн дол., у Росію — 2714 млн дол., Литву — 379 млн дол. У тому ж році країна експортувала продукцію на суму 7,47 млрд дол., а імпортувала — на 8,3 млрд, тобто мала негативне сальдо зовнішньої торгівлі.

Аналіз основних макроекономічних показників РБ (розд. 7.1) яскраво свідчить, що в силу об’єктивних та суб’єктивних причин Білорусь можна віднести до числа лідерів пострадянської економіки, хоча проблеми структурної перебудови її господарства, які з різною мірою ефективності провели інші країни СНД, постануть перед цією державою у майбутньому.