2. Умови відповідальності.

Специфіка недоговірних зобов'язань з відшкодування шкода, зав­даної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), полягає, по-перше, в тому, що вони виникають за наявності будь-яких недоліків, незалежно від причини їх виникнення (рецептурних, технологічних чи конструк­тивних тощо). По-друге, обов'язок з відшкодування шкоди настає не тільки за шкоду, викликану недоліками товару, робіт (послуг), але та­кож і за неповну чи недостовірну інформацію про товар, роботу (по­слугу). Причому, по-третє, потерпілому відшкодовується шкода, зав­дана йому внаслідок того, що він не був попереджений про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі не­виконання цих дій. По-четверте, обов'язок з відшкодування шкода, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), залишається за продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) також у випадку порушення ними вимог закону щодо обов'язкового вста­новлення строку придатності товару, роботи (послуги). По-п'яте, від­шкодування цієї шкоди не залежить від вини продавця, виготовлю­вача товару, виконавця робіт (послуг). Звільнення останніх від обо­в'язку з відшкодування шкода, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), можливе тільки в двох наступних випадках: а) якщо продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) доведуть, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили; б) що шкода ста­ла наслідком допущеного потерпілим порушення правил користуван­ня або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

У зв'язку з останньою обставиною постає одразу питання щодо ви­ни потерпілого в тому, що правила користування або зберігання това­ру (результатів робіт, послуг) не були ним дотримані, а саме: яка фор­ма вини потерпілого у даному разі має братися до уваги? Уявляється, що відповідь на поставлене питання знаходиться у загальній нормі ст. 1193 ЦК, відповідно до якої тільки умисел потерпілого може стати умовою звільнення відповідальної за шкоду особи від обов'язку з її відшкодування. Стосовно ж грубої необережності потерпілого в по­водженні його з товаром (результатами робіт, послуг), то розмір від­шкодування може бути тільки зменшений. Проста необережність по­терпілого у даному разі юридичного значення не має і вона не під­лягає врахуванню при вирішенні питання щодо відшкодування шко­да, завданої йому внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Лекція 31

Відшкодування моральної шкоди План

1. Право на відшкодування моральної шкоди.

2. Умови і порядок відшкодування моральної шкоди.

1. Право на відшкодування моральної шкоди.

Складовою частиною гл. 82 ЦК про відшкодування шкода є зобо­в'язання з відшкодування моральної шкоди, підставою виникнення яких є такий юридичний факт, як завдання моральної шкода (ч. 2 ст. 509, п. З ч. 2 ст. 11ЦК). ЦК виходить з того, що моральна шкода є неоднаковим за своїм зміс­том поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи вона полягає лише у приниженні її ділової репу­тації. Як вказувалося у гл. 14 цього підручника, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'яза­ною з самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, і відображає внутрішній світ людини. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйнят­тя особою вчинених стосовно неї протиправних дій (бездіяльності), що досягло певного психологічного стану - фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, диском­форту тощо) страждань.

Моральна шкода щодо фізичних осіб - категорія глибоко суб'єк­тивна та оціночна і у своєму виникненні, коли постає питання про на­явність підстав для її матеріальної компенсації, і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.

Справа в тому, що її виникнення надзвичайно тісно пов'язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії тягнуть неоднакові негативні наслідки морального характеру для різ­них потерпілих. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить з того, що об'єктивни­ми обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан по­терпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспіль­ного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Доречно також зауважити, що судовою практикою Європейського суду з прав людини вироблено правило, за яким в певних випадках суд, замість винесення рішення про грошову компенсацію моральної шкоди, може вважати визнання самого факту правопорушення, вчи­неного щодо потерпілого, достатньою справедливою компенсацією. Подібна судова практика існує і в Україні.

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом з великою ступінню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та за­стосуванні відводиться суду.

Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, кон­трагента, суб'єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному випад­ку моральна шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукою успіху, ста­більності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репута­ції є виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, діяльність яких спрямована на отримання прибутку.

ЦК не виходить з того, що моральна шкода відшкодовується лише у випадках, передбачених ним або спеціальними законами. По суті, в гл. 82 ЦК проводиться ідея стосовно того, що моральна шкода повин­на відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана. Деякі особ­ливості цього правила встановлюються у ч. 2 ст. 1168 ЦК, яка вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовуєть­ся її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усинов­леним), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.