2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

За цим дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в ньому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому байку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо ін­ший строк не передбачений договором або звичаями ділового оборо­ту (ч. 1 ст. 1089 ЦК). Наведене поняття дозволяє зробити висновок, що розрахункам із застосуванням платіжних доручень притаманні наступні ознаки: переказ здійснюється за рахунок коштів платника; переказ здійснюється банком на рахунок, вказаний платником; пере­каз здійснюється в строк, встановлений законом чи відповідно до нього, якщо сторони договору банківського рахунка не передбачили більш короткий строк виконання переказу.

Положення ч, 2 ст. 1089 ЦК поширюються на фізичних осіб, які використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлені нормативно-правовими актами НБУ з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтвердних документів. Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, пе­рераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

Зміст платіжного доручення та поданих разом з ним розрахунко­вих документів та їх форма повинні відповідати вимогам закону і встановленим відповідно до нього банківським правилам. Для здійс­нення переказу платник подає в банк доручення на бланку відповід­ної форми. Доручення вважається дійсним протягом десяти кален­дарних днів з дати його виписування. Причому день оформлення пла­тіжного доручення не враховується.

Згідно із п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ гро­шей в Україні» під платіжним дорученням розуміють розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій устано­ві - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отриму­вача. Згідно з Інструкцією під платіжним дорученням розуміють — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної су­ми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Можна зроби­ти висновок, що ці поняття тотожні, але поняття, яке міститься в Ін­струкції, є більш конкретизованим. Так, наприклад, з першого понят­тя можна зробити висновок, що доручення платних може надати у будь-якій формі, у тому числі й в усній. Друге поняття конкретизує його і вимагає від платника письмового доручення банку. Це не супе­речить ЦК (ч. 1 ст. 1090). Однак платник може надавати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розра­хункового документа, якщо це передбачено договором. Платіжні до­ручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані ро­боти, надані послуги тощо);

- у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків встановлено законодавством України та (або) обумовлено в договорі;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгова­ності, які складені не пізніше строку, встановленого законодавством України;

- для перерахування юридичними особами сум, які належать фі­зичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті в банках;

- для сплати податків і зборів страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та (або) державних цільових фондів;

- в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або) за­конодавства України,

Банк перевіряє заповнення реквізитів на відповідність вимогам Інструкції лише за зовнішніми ознаками. Однак він не має права ро­бити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами (ч. 2 ст. 1090 ЦК).

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума цього доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком (чч. 2, 3 ст. 1090 ЦК).

Виконання доручення полягає у переказі банком грошової суми з рахунка отримувача коштів через його банк. Як правило, учасниками розрахунків платіжними дорученнями є банк платника й банк отри­мувача. Однак банк платника має право залучити інший банк (вико­нуючий банк) для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта (ч. 2 ст. Ї091 ЦК). Така необхідність може виникнути внаслідок відсутності кореспондентських відносин між банком платника та банком отримувача. Переведення грошей є прикладом абстрактного правочину, оскільки розрахунки провадять­ся між платником і одержувачем коштів незалежно від того, укладе­ний чи ні між ними договір. На банку лежить також обов'язок негай­но інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. У цьому випадку він повинен оформити повідомлення про виконання ним платіжного доручення. Але такий порядок негай­ного інформування може бути встановлений договором, оскільки нормативними документами не передбачається.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується підзаконними нормативними актами, наприклад, Положенням про оформ­лення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті.

Стаття 1092 ЦК передбачає відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання платіжного доручення. Таку відповідаль­ність банк несе відповідно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов договорів.