Запитання для самоконтролю

1. У яких трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних від­носин між людьми?

2. На чому було зосереджено увагу прихильників меркантилізму?

3. Які основні розгалуження мала Класична політична економія?

4. Що прагнули пояснити представники марксизму?

5. Які теорії зробили найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання?

6. Чому саме роботи видатного німецького економіста В.Ойкена стали апогеєм узагальненого національно-історичного напрямку в економі­ці?

7. Інститути національної економіки.

8. Що відносять до інституціональних елементів національної господарської системи?

Список використаної літератури

1. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. - К: Центр навчальної літератури, 2Ш6. - 784 с.

2. Задоя A.A., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории: Учеб. по­собие. - M.: Рыбари, 2000. - 479 с.

3. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка): Навч. посіб. / За заг.ред. Мочерного C.B. - Львів: Новий світ-2000, 2004. - 480 с.

4. Мочерний C.B. Економічна теорія. Посібник. - К.: Академія, 2001. -656 с.

5. Основи економічної теорії / За ред. C.B. Мочерного. - К.: Академія, 1998.-464 с.

6. Основи економічної теорії. Підручник / A.A. Чухно, П.С. Єщенко,

Г.Н. Климко. - К.: Вища школа, 2001. - 606 с.

7. Основи економічної теорії. Підручник / За ред. проф. C.B. Мочерного.

- Тернопіль: Тарнекс, 1993. - 688 с.

8. Основи економічної теорії. Підручник / Крупка М.І., Островерх ПЛ.,

Реверчук C.K. - К: Атіка, 2001. - 344 с.

9. Основи економічної теорії. Тести. Задачі. Кросворди / За ред. C.B. Мо­черного, O.A. Устенка. - К.: Академія, 1998. - 256 с.

ТЕМА №3: ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНО-РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

Основні поняття і терміни
інститут теорія інститутів суспільні інститути інституціональні елементи господарські системи марксизм	меркантилізм монетаризм кейнсіанство фізіократи історична школа неокласичний синтез

План

3.1. Економічна теорія добробуту

3.2. Соціальний вибір і функція соціального добробуту

3.3. Соціальна нерівність і перерозподіл доходів

3.4. Фінансування соціальної сфери

3.1 Економічна теорія добробуту

В умовах переходу до ринкової економіки першо­чергової ваги набувають такі категорії як добробут і справедли­вість. Соціальна політика держави будується залежно від розу­міння цих категорій та способів їх вимірювання.

Соціальна політика будь-якої держави передбачає позитивний вплив на прискорення економічного розвитку та підвищення до­бробуту населення.

Слід зауважити, що основою добробуту індивіда є блага, яки­ми він має можливість користуватися. Блага — це дари природи, вироби або послуги, які задовольняють потреби людей, тобто приносять їм користь. Під благом розуміють будь-який об'єкт споживацького вибору, здатний задовольнити певну потребу спо­живача (підвищити рівень його добробуту). Варто нагадати, що будь-яке благо обмежене — повітря в земній атмосфері, прісна вода. Блага, які розглядає економічна теорія, рідкісні, їхні обсяги менші, ніж ті, які бажали б мати споживачі благ. Рідкісні блага називаються ще економічними благами.

В економічній теорії розрізняють блага економічні та нееко­номічні, матеріальні та нематеріальні, індивідуальні, колективні та суспільні.

Економічними вважаються такі блага, обсяги яких обмежені, а доступ до них нормується через ціни. Економічні блага — це рід­кісні блага. Рідкісність — це властивість, притаманна всім еко­номічним благам, що означає дисбаланс між можливостями економічної системи, який визначається наявністю цих благ у суспіль­стві в кожному місці і кожний момент часу, та бажаннями спо­живачів отримати певні обсяги благ; такий дисбаланс існує за будь-якої ціни рідкісного блага.

Неекономічні блага — це такі, які є одночасно необмежені і безоплатні, наприклад, сонячне світло, вода, повітря. До них мож­на віднести деякі соціальні блага, такі як стосунки в родині, пси­хологічний клімат на роботі, спілкування з друзями.

До нематеріальних благ належить, наприклад те, що утворює людський капітал (освіта, виховання, знання, досвід, інформація) і споживання яких збільшує добробут.

За характером споживання виділяють індивідуальні та суспіль­ні блага. Індивідуальні блага (або товари особистого користуван­ня) споживаються кожною людиною окремо. При умові, що на­дання їх людині можливе без надання іншій людині.

Суспільні блага — це такі блага, надання яких окремій особі неможливе без надання іншим особам. Класичні приклади таких благ — освітлення вулиць, фундаментальні наукові дослідження. До суспільних благ відносяться суспільні товари (послуги), які були повною мірою розглянуті в темі 4.

Блага, які розподіляються на підставі політичного рішення або суспільного вибору, називаються колективними (наприклад, со­ціальний захист).

Серед економістів існують різні погляди щодо того, як визна­чати індивідуальний добробут.

А. Пігу використовував поняття економічного добробуту — це реалізоване за певний проміжок часу споживання товарів і послуг.

В умовах сьогодення під економічним добробутом часто ро­зуміють реальний дохід індивіда, а показником економічного до­бробуту країни — обсяг ВВП на душу населення або рівень національного доходу на душу населення.

Одночасно з поняттям економічного добробуту існує більш широке тлумачення індивідуального добробуту як корисності.

Корисність правомірно розглядати як характеристику задово­леності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при спожи­ванні певних товарів та послуг.

Індивід завжди може визначити, що для нього більш або менш корисне, і, в разі обмежень свого вибору (таких, як доходи або час, який у нього є для споживання товарів і послуг), будує свою поведінку таким чином, аби максимізувати корисність від спо­живання благ з урахуванням обмежених можливостей. Таким чи­ном, поняття корисності може використовуватись як своєрідне мірило індивідуального добробуту людини. Так, англійський фі­лософ Ієремія Бентам під індивідуальним добробутом розумів певну величину егоїстичної насолоди, задоволень і навіть щастя, яке може бути точно виміряне індивідом.

Характерними особливостями корисності можна назвати такі:

• категорія корисності служить для того, щоб зрозуміти по­ведінку споживача;

• корисність кожного даного блага пов'язана з певною ситу­ацією і зі зміною останньої цілком може виявитись іншою;

• корисність висвітлює принциповий момент у поведінці споживача — вибір благ — та служить критерієм відбору необ­хідності того чи іншого об'єкта вибору блага;

• категорія корисності дозволяє констатувати факт наявності самостійності споживача, його суверенітет і свободу вибору.

Благо буде куплене, якщо споживач віддасть йому перевагу, побачивши в ньому певну корисність для себе, а тому вибере йо­го з загального кола товарів чи послуг.

Спосіб вимірювання корисності двох різних благ для даного споживача можна розглядати як фіксоване відношення переваги, наданої одному щодо іншого, визнане відношення рівноцінності щодо даних благ.

Раціональний споживач здатний визначити своє ставлення до всіх благ, які розглядаються ним при виборі, розташувавши їх за певною ієрархією або порядком. Без такої ієрархії взагалі немож­лива жодна раціональна, послідовна поведінка споживача. Такий варіант вимірювання корисності називають порядковим, або ор-диналізмом.

У разі, якщо раціональний споживач не тільки визнає той факт, що для нього корисність даного блага, наприклад, більша від корисності іншого, а й указує, на скільки більша, фіксуючи величину перевищення, то маємо спосіб вимірювання корисності, який зветься кількісним, або кардиналізмом.

Відомо, що всі блага споживаються не окремо, а разом з ін­шими, тобто в певних комплектах, наборах, споживчих кошиках. Набір благ — це сукупність їх певних кількостей і видів, що спо­живаються в даний період часу.

Слід зауважити, що вартість набору є сума вартостей_благ, що входять у даний набір. Сукупність усіх реально можливих наборів вимірюється ринковими споживчими кошиками набором одиниць деяких благ, які споживаються за одиницю часу.

Реальний споживач завжди може сказати як він ставиться до наборів благ, що порівнюються. Із ранжування наборів випливає, що один набір дає більше задоволення, ніж інший. Крім того, іс­нує ще одне припущення — неперервність переваг споживача. Це припущення необхідне для того, щоб переваги могли бути вира­жені неперервною функцією корисності. Для цього слід визначити і побудувати математичну функцію корисності (або функцію індивідуального добробуту). Остання є відношенням між обсяга­ми благ, що споживаються, і рівнем добробуту (ступенем задово­леності, рівнем корисності), який досягається при цьому спожи­ванні. Вона має такий вигляд:

U = F(X,Xі,...Хn),

де U— рівень добробуту (ступінь корисності);

X— (і = 1,2,... n)— кількість блага t-го виду, що споживається;

f— певна відповідність між рівнем корисності й кількостями благ, що споживаються, у даній ситуації цим споживачем.

Існує кілька підходів, які дають змогу оцінити рівень добро­буту внаслідок споживання окремих благ.

1. В умовах ринкової економіки споживач задовольняє значну частину своїх потреб на ринках де йому доводиться рахуватись із необхідністю купувати блага за певною ціною. Тому вибір здійснюється з огляду не тільки наражання, а й обмежені мож­ливості — тобто попит споживача — його готовність платити за кожну одиницю блага не більше певної суми грошей і купувати за кожною даною ціною не більше певної кількості одиниць блага.

Виходячи з того, що готовність платити може перевищувати фактичну ціну блага, в економічній теорії вводиться поняття над­лишку споживача— різниці між максимально високою ціною, яку людина готова сплатити за благо, і його фактичною ринко­вою ціною. Цей своєрідний виграш споживача може бути вимі­ряний кількісно (для цього треба лише оцінити індивідуальний попит споживача і знати ринкові ціни), і тому і вважається міри­лом індивідуального добробуту від споживання певного блага. Чим нижча ринкова ціна, тим більший надлишок споживача, от­же, і його добробут.

2. Аналогічно може бути виміряний сукупний надлишок усіх споживачів, які купують дане благо. Для цього слід підсумувати індивідуальні надлишки всіх споживачів, які купують благо. Практично це здійснити важко, але аналогічний результат можна отримати, якщо оцінити ринковий попит споживачів на дане бла­го. Ринковий попит — це сума індивідуального попиту всіх домогосподарств, які споживають дане благо. Тоді сукупний надлишок може бути виміряний як різниця між цінами ринкового попиту (максимальними цінами, за якими на ринку споживачі го­тові купувати різні обсяги благ) і фактичними цінами.

Геометрично сукупний надлишок споживачів вимірюється за допомогою графіка кривої ринкового попиту (рис. 3.1) як площа фігури, що утворюється між цією спадною кривою, горизонталь­ною лінією, що відповідає рівню ринкової ціни, і вертикальною лінією — віссю цін. Виміряний таким чином сукупний надлишок споживачів вважається оцінкою добробуту всіх споживачів дано­го блага, який формується на ринку цього блага. Чим нижча ціна або чим вищий попит споживачів (який може зростати, напри­клад, завдяки збільшенню доходів), тим більший надлишок, от­же, і добробут споживачів.

Проте й останній підхід важко застосувати для вимірювання абсолютної величини добробуту — практично наведений спосіб використовується лише для того, щоб оцінити зміни в добробуті споживачів, які відбуваються внаслідок зміни ринкових цін. За­вдяки концепції надлишку стає можливим оцінити кількісно, скіль­ки споживачі виграють або програють у своєму добробуті через державне втручання в ринкове ціноутворення чи то шляхом змі­ни податків і субсидій, чи то встановленням максимальних і мі­німальних цін на товари та послуги.

Px

Рис. 3.1. Сукупний надлишок споживачів на ринку

При побудові функції суспільного добробуту існують труд­нощі, пов'язані з вирішенням проблеми справедливого розподілу та вибором критерію оцінки суспільного добробуту, який би не зачіпав розподілу добробуту між членами суспільства. Такий критерій був запропонований італійським економістом В.Парето.

Згідно з критерієм Парето центральне поняття економіки об­міну — поняття ефективності у розподілі благ, оптимальним за Парето е такий розподіл благ (ресурсів що поліпшує становище принаймні одного індивідуума і не погіршує становище інших. Існують дві основні теорії досягнення оптимуму за Парето.

Перша теорема економічної теорії добробуту стверджує, що за певних умов (усі учасники — фірми і домогосподарства — є ціноодержувачами) конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто ідеально конкурентна економіка досягає певної точки межі виробничих можливостей економіки. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в еконо­міці.

Друга теорема економічної теорії добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурент­ною економікою (за умови, що всі учасники — ціноодержувачі, функції корисностей споживачів — увігнуті, множина виробни­чих можливостей — опукла вгору). Це означає, що будь-якому оптимуму за Парето (точці на межі виробничих можливостей) відповідають система цін і розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.

Концепція оптимального за Парето розподілу ресурсів базу-ється_на трьох передумовах, які беззаперечно є ціннісними су­дженнями: 1) кожна людина краще за інших здатна оцінити свій добробут; 2) суспільний добробут визначається тільки в одини­цях добробуту окремих людей; 3) добробут окремих людей непорівнюваний.

Варіантів оптимального за Парето (ефективного) розміщення ресурсів існує дуже багато, але реалізований може бути лише один із цих варіантів, і кожне суспільство повинно визначити для себе критерій, який допомагає зробити конкретний вибір. Цей соціальний вибір залежить від критерію справедливості у суспіль­стві. Йому має відповідати певна державна політика, яка дає змо­гу прямувати до найбільш бажаного серед можливих варіантів розподілу ресурсів і доходів.

Добробут включає два основні критерії: ефективність і справедливість.

Ефективність для споживача на ринку певного блага означає вибір кількості одиниць блага за відомої ціни відповідно до його попиту або готовності купувати; такий вибір максимізує його ко­рисність. Ефективність у споживанні досягається, якщо спожива­чі не можуть покращити своє становище — досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті і цінах через перерозподіл своїх бюджетних витрат. Якщо всі споживачі досягають ефектив­ності у споживанні, тоді такому вибору відповідатиме якась точ­ка кривої ринкового попиту.

Соціальна справедливість— міра рівності (нерівності) жит­тєвого становища людей, класів і соціальних груп, що об'єк­тивно зумовлюються рівнем матеріального та духовного розвит­ку суспільства. Міра рівності виражається в матеріальних і ду­ховних благах, які надходять у повне розпорядження людей. Але це не означає зрівнялівки у споживанні, а встановлення і дотримання для всіх чітко визначених критеріїв. Критеріями соціальної справедливості є: вільний вибір господарської діяль­ності на основі визнання багатоманітності форм власності; створення однакових правил господарювання на засадах ринкової економіки. Це означає: усунення різних цін на однакову проду­кцію та дію ринкової ціни, яка створює рівні умови реалізації продукції і послуг для всіх форм господарювання; рівне право одержувати винагороду за кількість і якість затраченої праці з урахуванням кінцевих результатів виробництва незалежно від соціального походження, статі, національності; гарантію без­платного медичного обслуговування в певних межах; рівні умо­ви для розвитку здібностей, що проявляються в існуванні рівних можливостей для виховання дітей, здобуття членами суспільст­ва загальної освіти та професійної підготовки за їх бажанням і здібностями; відсутність привілеїв і елітних умов життя для пе­вних груп населення, окрім дітей і жінок-матерів; гарантію до­помоги людям, які опинилися у надзвичайній ситуації; усунення істотних відмінностей у рівні життя жителів міста і села, а та­кож населення різних регіонів; свободу пересування, вибору мі­сця проживання.

Крім того, рішення про ефективність можуть бути об'єктив­ними, але рішення про справедливість мають суб'єктивні елемен­ти і не є переконливими. При цьому якщо норми ефективності можна встановити, то жоден економіст, жоден учений не може встановити прийнятні для всіх, спільні норми справедливості. Тому економісти схильні відділяти економічний аналіз, що базу­ється на концепції ефективності, від економічного аналізу, що спирається на принципи справедливості. Однак економічний ана­ліз повинен здійснюватися з урахуванням двох аспектів — ефек­тивності та справедливості, — це очевидно і необхідно. Ізолю­вання цих критеріїв один від одного призводить до багатьох по­милок. Існує багато проблем у реальному житті, розв'язання яких буде більш дієвим, якщо економічна ефективність і соціальна справедливість враховуються одночасно. Наприклад, одне суспіль­ство віддає перевагу тому, щоб мати фірми, які видають основну платню тим, хто працює неповний робочий день. Інше суспільст­во віддає перевагу звільненню таких працівників, оподатковує фірми і створює бюрократичну машину для розподілу трансферт­них платежів звільненим, причому деякі з них могли при цьому заробляти в паралельному господарстві. Очевидно, що перше су­спільство, яке вирішує одночасно проблему ефективності і спра­ведливості, працює краще другого, яке вирішує ці питання окре­мо. В будь-якому разі, завжди необхідно пам'ятати про недоліки поділу цих двох критеріїв.

Ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями. державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступок в ефективності, і навпаки. Переконатися в цьому неважко. Адже досягнення більшої міри справедливості у суспільстві потребує перерозподілу доходів, а основний ін­струмент перерозподілу — податки. Тож які наслідки введення податків для ефективності економіки?

Розглянемо спочатку окремий конкурентний ринок, на якому вводиться акцизний податок. Можна показати, що внаслідок ско­рочення пропозиції, обсягів продажу, підвищення ціни відбудеть­ся перерозподіл чистих вигод від домогосподарств і фірм на ко­ристь держави (у вигляді податкових зборів), але одночасно ма­тимемо скорочення сукупного надлишку, тобто зменшення доб­робуту у суспільстві в цілому. Це є платою суспільства за праг­нення підвищити справедливість розподілу доходів.

Тепер розглянемо економіку в цілому. З огляду на загальну рівновагу, покупці, які будуть підлаштовуватися під нову струк­туру цін, змінять структуру споживання на користь неоподатко­ваних благ, а виробники відповідно змінять структуру виробниц­тва й обсяги використання ресурсів. Унаслідок таких структур­них змін порушаться умови ефективності, що означає втрати в ефективності (зменшення віддачі ресурсів) для економіки в ціло­му. Отже знизиться і сукупний добробут.

Тобто намагання підвищення справедливості через перероз­поділ — вирівнюванням рівнів індивідуального добробуту — призводить до зменшення ефективності економіки, що скорочує суспільний добробут як джерело для перерозподілу. Для повноти картини слід ще раз нагадати неминучі операційні витрати, які супроводжують будь-які операції з перерозподілу.

Таким чином, якщо мета стягнення податків є необхідною умовою профінансування соціальних програм, то втрати в ефек­тивності становлять своєрідну плату суспільства за прагнення підвищити справедливість розподілу доходів.