Запитання для самоконтролю

1. Поняття демократії та її головні принципи.

2. Що таке економічна демократія?

3. Ким була започаткована концепція економічної демократії?

4. Бюрократія і її негативна форма – бюрократизм.

5. Яке найголовніше право людини?

6. Що розуміють під «свободою» в широкому значенні?

7. Поняття та основа економічної свободи.

8. Що собою являє свобода вибору?

Список використаної літератури

1. Основи економічної теорії: Підручник. У 2-х кн. / Ю.В. Ніколенко, A.B. Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; За ред. Ю.В. Ніколенка. 2-ге вид. - К.: Либідь, 1998.

2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Несте­ренка. - К.: Вища школа, 1994. - 559 с.

3. Основы экономической теории. Учебник / Мочерный C.B., Симоненко В.К., Секретарюк В.В., Устенко A.A. - К.: Знання, 2000. - 608 с.

4. Перехідна економіка: Підручник/В. M. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Ліб-манова та ін. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

5. Продуктивні сили і регіональна економіка: 36. наук, праць. У 2-х ч. / РВПС України HAH України. - К.: РВПС України HAH України, 2006. - 4.1.-282 с.

6. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / A.C. Філі-пенко, B.C. Будкін, A.C. Гальчинський та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

7. Ходжсон Д.^Экономическая теория и институты. - M., 2003. - 367 с.

8. Шумпетер И. Теория экономического развития. - М.: Прогресс, 1982. -455 с.

9. Экономическая теория. Микроэкономика - 1,2: Учебник / Под общ. ред. Г.П. Журавлевой. - М.: Дашков и К, 2004. - 934 с.

10. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці: Мо­нографія. - К.: КНЕУ, 2004. - 252 с.

Тема 9. Структурна перебудова національної економіки.

1. Роль і характеристика соціальної структури національної економіки.

2. Організаційна структура національної економіки.

3. Відтворювальна структура національної економіки.

4. Структура видів економічної діяльності.

5. Регіональна структура національної економіки.

6. Структурні зрушення в економіці України.

9.1. Роль і характеристика соціальної структури національної економіки.

Економіка будь-якої країни як об'єкт досліджень є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених елемен­тів або підсистем, між якими існує закономірний зв'язок. Наяв­ність зв'язку між підсистемами надає національній економіці в цілому ознак та властивостей, яких не мають окремі підсистеми. Головними її ознаками є: цілісність, ієрархічна побудова, ендо­генний характер та безперервність розвитку.

Співвідношення, які відбивають взаємозалежності між окре­мими частинами економіки та її зв'язки із зовнішнім світом, ві­дображає структура національної економіки. Залежно від ха­рактеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між яки­ми відображаються в пропорціях, на рівні національної економі­ки виділяють такі види структурних співвідношень: соціальні, організаційні, відтворювальні, видів економічної діяльності, регі­ональні, зовнішньої торгівлі.

Соціальна структура відображає розподіл національ­ної економіки за формами власності та за рівнем доходів насе­лення. Власність є основою всієї системи суспільних відносин. Від форм власності, що утвердились у суспільстві, залежать фор­ми розподілу, обміну та споживання. Право на власність визначає можливість доступу певних класів, верств і груп у суспільстві до використання усіх факторів виробництва, їхній соціальний статус та рівень доходів. В економіці України існують три форми власності: приватна, державна й комунальна.

У національній економіці переважає приватна власність, що є однією з головних ознак її ринкового характеру. Так, починаючи з 1997 р. (закінчення масової приватизації), питома вага підприємств та організацій у приватній власності становила понад 84 % та мала сталу тенденцію до збільшення (табл. 2. 1). При цьому питома вага державних підприємств та організацій становила на початок 1997 р. 8,6 % і скоротилася до 2005 р. більшеяк удвічі. Кількість під­приємств комунальної власності за цей період зростала, а їх пито­ма вага практично залишалася стабільною на рівні 7,5 %.

В Україні підприємствами й організаціями приватної форми власності виготовляється переважна частина продукції та послуг. У різних сферах національної економіки пропорція між обсягом виробництва продукції (надання послуг) підприємствами й орга­нізаціями різних форм власності суттєво відрізняється. Напри­клад, у сфері освіти більша частина освітянських послуг надаєть­ся державними установами, тоді як у сфері матеріального ви­робництва переважна частина продукції виготовляється на при­ватних підприємствах. Так, у промисловості, на яку в 2004 р. припадало 50 % — випуску продукції та послуг країни, при­ватними підприємствами було вироблено понад 85 % (рис. 2.1). В останні роки тенденція до збільшення питомої ваги приватних підприємств стабілізувалася на рівні 2,0—2,5 % щорічного при­росту, що свідчить про завершення в основному процесу транс­формації форм власності в Україні.

У приватному секторі національної економіки створено найбіль­шу кількість робочих місць. Якщо у 1995 р. на приватних підприєм­ствах і організаціях працювало 41,8 % усіх найманих працівників, то нині — майже 50 % . Звертає на себе увагу стійка тен­денція до зміни структури зайнятості найманих працівників в еко­номіці за формами власності: скорочення чисельності працівників у державному секторі економіки з 43,9 % у 1995 р. до 27,6 % у 2004 р., при відповідному збільшенні чисельності працівників на комуналь­них підприємствах і в організаціях з 14,3 до 23,7 %.

На підприємствах і в організаціях приватного сектору сконцен­тровано найбільшу вартість основних засобів — у 2004 р. 477 млрд грн, або 45,6 % від їх суми . При цьому, хоча у приват­ному секторі фондоозброєність праці дещо нижча порівняно з державним та комунальним секторами (86,7 проти 99,5 та 96,5 тис. грн на одного працівника відповідно), продуктивність праці тут у 1,5 раза більша.

Іншою характеристикою соціальної структури економіки є співвідношення, які визначають розподіл доходів серед населен­ня. По-перше, людина і її розвиток є найважливішою сферою су­спільного прогресу, а підвищення рівня її добробуту має бути го­ловною метою економічного розвитку будь-якої країни. По-друге, питання розподілу доходів є зворотною стороною проблеми створення ефективного попиту, що вкрай актуально для Украї­ни, у якій відбуваються активні структурні зміни в усіх сферах економіки, і особливо — у рівні доходів населення. Історія світо­вого розвитку дала багато прикладів, коли зрівнялівка у доходах населення придушує ініціативу, зводить нанівець підприємницт­во та енергію зростання. Тоді як занадто велика диференціація доходів породжує неефективний попит, тим самим гальмуючи темпи економічного зростання.

На думку фахівців Світового банку, посилення диференціації за рівнем доходів має кілька причин, як негативних, так і позитив­них. Коли нерівність виникає внаслідок нерівномірного зростан­ня доходів, появи більш заможних верств населення завдяки кращій освіті або більшій виробничій активності у сфері підпри­ємництва певних верств суспільства, то це тільки активізує еко­номічні процеси. Навпаки, коли розрив у доходах виникає вна­слідок поширення корупції, встановлення численних привілеїв та спеціальної системи дозволів для суб'єктів господарювання, схем приховування доходів, то це призводить до обмеження вільної конкуренції, монополізації ринків, тотальної «тінізації» економі­ки та уповільнення темпів її розвитку.

В Україні процеси диференціації доходів відбувалися на тлі значного зниження реальних доходів населення. Частка населен­ня із середньодушовими грошовими витратами, нижчими рівня

забезпечення прожиткового мінімуму, хоча й має тенденцію до зниження та й досі ще залишається на рівні слаборозвинутих країн . За даними Держкомстату України у 1994 р. се­редній грошовий дохід 10 % найбагатших громадян України пе­ревищував аналогічний показник для 10 % найбідніших громадян у 6,7 раза, у 2000 р. цей коефіцієнт сягнув позначки 9,9 раза, а у 2002 р. — знизився до 9,2 раза. Тоді як у більшості країн ЄС цей показник є значно меншим та відносно стабільним і становить в Австрії — 5,1, Бельгії — 7,8, Італії — 6,2, Чехії — 5,2, Угорщині — 6,3, Польщі — 7,7 раза¹. Водночас у розвинутих країнах із соці­ально орієнтованою ринковою економікою відбувається як абсо­лютне зростання середніх за рівнем доходів населення, так і від­носне скорочення діапазону диференціації доходів.

Дослідження диференціації доходів населення, проведене Ін­ститутом економічного прогнозування НАН України, показало, що ступінь нерівності доходів в Україні значно вищий від розви­нутих країн ЄС . Його основними причинами є високий рівень монополізації економіки, значна частина тіньового секто­ру, послаблення дії механізмів державного регулювання доходів, зокрема, через жорстку політику обмеження заробітної плати у державному та комунальному секторах економіки.