1.2. Історичні передумови виникнення дисципліни „національна економіка”

З історії макроекономіки. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. В університетах її почали вивчати як окрему дисципліну лише у другій половині XX ст. Проте ця галузь науки не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного пошуку. Макроекономічні ідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням централізованих національних держав. Відтоді економічні одиниці, які функціонували в межах території тієї або іншої держави, стали розглядати як взаємопов'язані сукупності.

Першою теоретичною концепцією, яка містить макроекономічні уявлення, був меркантилізм. Термін "меркантилізм" (від італ. merchante — торгівець, купець) запровадив Адам Сміт. Концепції меркантилістів, які зародилися в епоху пізнього Середньовіччя, обґрунтовували необхідність формування централізованих національних держав і захисту національного ринку. У цей період розвивається зовнішня торгівля між країнами, а роль грошей виконують благородні метали. Меркантилісти з'ясовували, що саме веде до збагачення країни — перевищення експорту над імпортом, нагромадження золота й срібла чи дешева національна валюта.

На думку меркантилістів, економічною політикою, що сприяла зростанню національного багатства, був протекціонізм — обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку, наприклад, через запровадження високого мита. Водночас ці заходи мали доповнюватися стимулюванням вивозу готової продукції й захистом національній економіці може досягатися за неповної зайнятості, і для її усунення необхідне втручання держави у вигляді стимулювання сукупного попиту. Макроекономічні ідеї Кейнса справили глибокий вплив на наступні покоління економістів-теоретиків.

Однак у 70-х роках XX ст. виявилося, що кейнсіанські рецепти стимулювання сукупного попиту не завжди дають бажаний результат. Намагання державних мужів у ці роки збільшенням сукупного попиту подолати економічний спад не привели до зростання обсягу національного виробництва, а лише посилили інфляцію. Вперше у світовій практиці виникла так звана стагфляція — поєднання спаду виробництва та інфляції. Це підірвало позиції кейнсіанської теорії. У цих умовах активно розвиваються різні напрями неокласичної теорії — монетаризм, теорія раціональних сподівань, економіка пропозиції, які обґрунтовують переваги ринкового механізму над державним регулюванням економіки.

Загалом макроекономіка як наука ще не досягла своєї цілісності. Хоча вже розвинуто низку положень, що їх поділяють усі макроекономісти, проте багато питань функціонування національної економіки є предметом гострої полеміки.

1.3. Показники .

Національна економіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Сучасну національну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декілька груп:

- національний суверенітет;

- ресурсо-виробничі;

- господарсько-організаційні;

- товарообмінні.

В цілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.

Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв’язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить від експорто- та імпорто-орієнтації економіки.

В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва.

Система національних рахунків як нормативна база макроекономіки. Система національних рахунків в найбільш широкому розумінні – це система показників та понять, яка виражає зв’язки між процесами та явищами макроекономіки. Предметом національного рахівництва є створення, розподіл і перерозподіл національного доходу та продукту в межах економічної системи.

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних економічних показників та особлива форма їх представлення яка відображає найзагальніші і найважливіші аспекти економічного розвитку, пов’язане з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів і формуванням національного багатства країни.

СНР базується на таких принципах:

1. В основу СНР покладена концепція господарського кругообороту, згідно з якою виробництво, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства, розглядаються як різні, взаємопов’язані аспекти процесу відтворення.

2. СНР спирається на розширювальне трактування продуктивності праці згідно з якими продукцією є будь-яка діяльність з виробництва матеріальних благ та послуг, яка приносить доход.

3. В основу СНР покладені припущення про еквівалентність продукту й доходу, тобто про те, що кількісне вираження вартості будь-якого товару складається з витрат на предмети праці й оплату факторів виробництва (заробітна плата, прибуток, амортизація).

Національне рахівництво спирається на:

• Наявність системи взаємопов’язаних класифікацій основних структурних елементів.

• Застосування до національних економічних методів бухгалтерського обліку, зокрема принципів подвійного запису та бухгалтерського балансу.

• Використання ідеї господарського кругообігу як замкнутого кола в економіці, яке забезпечує жорсткі зв’язки між показниками, що визначають балансову рівність сукупних доходів та сукупних витрат по галузях, секторах та національного господарства в цілому.

Основні результати функціонування національної економіки. Національна економіка функціонує в режимі який описано в національних рахунках, тобто її результати оцінюються з точки зору витрат та доходів, відповідно визначають категорію національних витрат і національних доходів.

Національні доходи встановлюють види нагород які отримують виробники факторів виробництва в результаті їх участі у виробництві і розподілі національного продукту. До основних національних доходів відносять:

1. заробітну плату;

2. рентні доходи;

3. процентні доходи;

4. податки на прибутки корпорацій;

5. доходи некорпоративного підприємницького сектора;

6. дивіденди;

7. нерозподілені прибутки корпорацій;

8. амортизація основного капіталу;

9. непрямі податки.

Національні витрати – це види затрачених доходів, які потрібні для створення кінцевих товарів та послуг, інвестицій та споживання. До основних витрат відносять:

1. Споживчі витрати домогосподарств;

2. Валові приватні інвестиції;

3. Державні закупки товарів та послуг;

4. Чистий експорт.

Система національних рахунків у відповідності з міжнародним стандартом включає ряд взаємопов'язаних між собою макроекономічних показників. На макрорівні об'єднує найважливіші економічні показники, визначає найбільш суттєві зв'язки між ними, і на цій основі здійснюються аналітичні розрахунки, які забезпечують зміни макроекономічних пропорцій, враховують вплив різних факторів на соціально-економічні процеси та визначають можливості управління ними.

До макроекономічних показників відносяться: валовий сукупний продукт, національний доход, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний доход, особистий доход, використаний доход. До їх складових структуроутворюючих елементів (мал ) входять:

1. Матеріальні затрати (проміжне споживання);

2. Амортизація;

З. Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір і т.д. );

4. Нарахування на зарплату (соц. страх, Фонд Чорнобиля і т.д.);

5. Прямі податки (податок на прибуток) ;

6. Особисті податки громадян ;

7. Оплата праці ;

8. Рентні платежі ;

9. Прибуток ;

10. Трансфертні платежі і виплати населенню.

Макроекономічні показники не враховують позаринкову діяльність — працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби; товари та послуги тіньової економіки, яка в сучасних умовах виробляє до 65% обсягу ВНП.

Загальна структура валового сукупного продукту представлена схемою (мал.1 )

де - С - спожиті матеріальні засоби,

V - необхідний продукт (фонд оплати праці),

М - додатковий продукт (прибуток).

С	V	М	-валовий сукупний продукт
	V	М	-національний доход
		М	-додатковий продукт (прибуток)