1. За територіальними ознаками:

• місцеві;

• регіональні;

• національні;

• світові.

Причому особливістю регіональних ринків є обмеження не територі­єю держави, а територією регіону, до якого може входити декілька держав, пов'язаних єдиними для регіону умовами економічного обміну на підста­ві особливостей суспільного розподілу праці для країн цього регіону.

Світовий ринок розглядається як сукупність національних ринків дер­жав, які беруть участь у світовій торгівлі з продажу товарів, обміну на­уково-технічними досягненнями, послугами, тощо.

2. За об'єктами купівлі-продажу:

• товарів широкого вжитку;

• праці;

• цінних паперів;

• науково-технічних знань;

• інформації.

Причому ринок праці розглядається як ринок незайнятих трудових ресурсів, які вивільнюються під впливом впровадження ринкових відно­син у всі сфери суспільного виробництва.

Ринок цінних паперів є частиною ринку позичкового капіталу, де аку­мулюються грошові накопичення учасників світового господарства.

Ринок інформації є продуктом прискореної інтеграції до світового господарства і задовольняє потреби капіталу (і малого, і великого) у всіх видах інформації.

3. За класом споживачів:

• споживацький;

• ринок виробників;

• ринок посередників;

• ринок держав.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, роботою забезпе­чено більше 3 мільйонів осіб. У загальному визначенні — це територія, що має вигідне географічне розташування, має свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності. Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було надане в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року: під вільною економічною зоною треба мати на увазі частину території держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території щодо права імпорту і відпо­відним податкам і не піддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що вільною ця територія є лише в тому сенсі, що за­везені на неї товари звільняються від митних зборів, податків на імпорт і інших видів контролю за імпортом, відповідно до митного законодавства країни, яке застосовується до імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через кордон, не декларуються як ввезені на територію приймаючої країни. Але в той же час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від визна­ченого економічного правопорядку, а лише полегшують його.

Найбільш поширеними у світовій практиці є ВЕЗ сталого виробничо­го спрямування, створення яких повинно розв'язати питання:

• стимулювання промислового експорту й одержання внаслідок цього валютних коштів;

• зростання зайнятості населення;

• перетворення зони у полігони з випробування нових методів господа­рювання, впровадження інноваційних технологій та сприяння росту національного господарства.

Саме останнє завдання є основним при визначенні доцільності існу­вання ВЕЗ з позицій долучення до світового господарства, але якраз воно найчастіше не береться до уваги або губиться у мікроекономічних показ­никах і характеристиках.

Визначення ВЕЗ як механізму залучення держави до світового гос­подарства шляхом стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у всіх напрямах розвитку території дає додаткові можливості у визначенні сфери спеціалізації держави.

Таблиця 12.2.1.

Цілі формування ВЕЗ та шляхи їх реалізації

Цілі формування ВЕЗ	Шляхи реалізації
1. Насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією (у першу чергу імортозамінюючими товарами)	За допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче ви­робництво.
2. Включення в міжнародний по­діл праці у виробничій сфері, сфері туризму, культури і т.д., що веде до збільшення валютних надходжень.	Залучення іноземних інвесторів, дозвіл наймати нерезидентів країни функціо­нування ВЕЗ, спрощення режиму в'їз­ду і виїзду іноземних громадян.
3. Впровадження у виробництво ві­тчизняних і іноземних науково-тех­нічних розробок та інноваційних інструментів.	Пільговий режим оподаткування ін­новаційних проектів, стимулювання науково-технічних розробок, система державного інвестування, преферен­ційні державні кредити.
4. Навчання і підготовка кваліфіко­ваних робітників, інженерів, госпо­дарських і управлінських кадрів.	Адаптація до закордонного досвіду, знання сучасних технологій та адміні­стративного менеджменту.
5. Стимулювання економічного роз­витку території чи конкретної галузі виробництва.	Пільговий режим оподаткування, сво­бода господарської діяльності.
6. Залучення іноземного капіталу (для слаборозвинених держав).	Пільговий режим оподаткування, сприятливі валютно-фінансові умови, можливість виходу іноземних інвесто­рів на новий ринок, спрощення режи­му в'їзду і виїзду іноземних громадян та процедур реєстрації підприємств.
7. Перехід від адміністративних ме­тодів функціонування до ринкового (для пост-комуністичних держав). Перевірка ефективності ринкової економіки на прикладі ВЕЗ.	Більша, ніж на інших територіях країни, свобода господарської діяль­ності; пільговий режим оподаткуван­ня.
8. Стимулювання промислового екс­порту.	Митні пільги, сприятливі валютно-фі­нансові умови.
9. Зменшення безробіття.	Створення нових робочих місць.

Аналіз світового досвіду показав, що основними концептуальними підходами до створення ВЕЗ є територіальний і функціональний. Незва­жаючи на те, що в їх основі лежить схожий принцип надання преферен­ційного режиму господарювання, проте, істотні відмінності визначають вибір одного з них.

Таблиця 12. 2.2.

Особливості територіального і функціонального підходів до створення ВЕЗ

Територіальний підхід є традиційним, загально усвідомленим, змен­шує ризики держави, на території якої створена спеціальна зона. Як варі­ант територіального підходу можна розглядати і формування зони віль­ної регіональної торгівлі ВАСЕАН, до якої входять Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіпіни, В'єтнам, Лаос.

Результатом функціонального підходу є «точкові» зони, представле­ні окремими підприємствами (офшорні фірми, магазини «дьюті фрі»). Гнучкість та мобільність функціонального підходу більше відповідає су­часним умовам розвитку світового господарства та інтересам міжнарод­них інвесторів, не обмежуючи їх місцем розташування відповідної фірми в країні.

Специфічний набір пільг і стимулів, що застосовується в окремих зо­нах, доповнюється спеціальними формами заохочень, спрямованих на прискорення розвитку транспортної інфраструктури чи на стимулювання переробки місцевої сировини на експорт, або на залучення в зону визна­ченого типу інвесторів (дрібних чи, навпаки, великих), або на рішення інших конкретних задач.

У науковій літературі виділяють до ЗО різновидів ВЕЗ. Треба зауважи­ти, що загальноприйнятої типології цього розповсюдженого інструмента інвестиційно-інноваційної політики долучення національної економіки до світового господарства дотепер немає.

Таблиця 12.2.3.