11. Соціально-економічні проблеми розвинених країн та шляхи їх подолання.

Країни-лідери демонструють усталену внутрішню і міжнародну конкурентоспроможність, реалізуючи саме постіндустріальну стратегію розвитку. Для них характерним стає: різке зниження сировинної і частково енергетичної залежності внаслідок цілеспрямованої деіндустріалізації економіки; вивільнення у міжнародній торгівлі ринків масових споживчих товарів, що, до речі, на поверхні виглядає як «завоювання» цих ринків іншими країнами; пріоритетність нового самостійного, справді стратегічного і глобально конкурентоспроможного продукту — знань та інформації; переорієнтація інвестицій з розширенням виробництва і накопичення матеріальних активів на розвиток «людського капіталу».

12. Господарський механізм та його реалізація в провідних країнах.

Успіхи господарського розвитку провідних країн світу, досягнення НТР посилили процеси концентрації та централізації виробництва. Ці тенденції обумовили інтернаціоналізацію виробництва: зросло число міжнародних монополій, транснаціональних корпорацій, утворюються інтеграційні об’єднання.

В провідних країнах світу до 70-х років завершено комплексну автоматизацію виробництва та розпочато перехід до нового технологічного укладу в усіх сферах економіки. В ці роки отримали розвиток засоби праці, що поєднували комплексну механізацію з електронною технікою. До них відносяться автоматичні лінії, автоматизовані дільниці, цехи, підприємства, верстати з ЧПУ, оброблювальні центри тощо.

Отримало розвиток безлюдне виробництво за рахунок витіснення живої робочої сили робототехнікою, підприємства оснащувалися гнучкими виробничими системами. Якщо раніше переважали трудомісткі технології та використовувалася відносно дешева робоча сила, то на цьому етапі здійснено перехід до ресурсо- та трудозберігаючих технологій, екологічно чистих, а отже, й капітало- та наукоємних.

Зміни в галузевій структурі господарства проявилися в зниженні частки галузей виробничої сфери у ВНП за рахунок підвищення кількості зайнятих у галузях науки, охорони здоров'я, культури, інфраструктури (транспорт, зв'язок, торгівля, фінанси). Такі провідні в минулому галузі промисловості, як металургія, текстильна, суднобудування, видобувні галузі поступилися новим, наукоємним галузям - електронно-обчислювальному машинобудуванню, атомному енергомашинобудуванню, приладобудуванню, ракетно-космічній промисловості, фармацевтиці, виробництву складного медичного устаткування. Уособленням НТР стали комп'ютери, електронний зв'язок, аерокосмічна техніка. Провідною галуззю стає інформатика, вона - найважливіший елемент сучасних продуктивних сил. Наука стає індустрією знань - для структурних змін сучасного господарства притаманний високий рівень витрат на НДДКР (близько 3% ВНП). В обробній промисловості доля наукоємних галузей досягає 45-50%. Для сфери послуг притаманна висока розгалуженість (диверсифікованість). У цілому економіка еволюціонувала в напрямку «суспільства високої технології».

У соціальній структурі суспільства зменшилася частка безпосередніх виробників. На провідні позиції вийшла науково-технічна інтелігенція, що забезпечила вирішальний внесок у розвиток продуктивних сил на сучасному етапі. Зросло значення «нового середнього класу», до якого входять представники управлінського апарату, частина інтелігенції, вищі верстви робітників та фермерів. Змінилась і структура зайнятості - тепер найбільше число трудящих працює у сфері інформатики та послуг.

В умовах третьої НТР відбувається становлення нових господарських форм. Якщо до 70-х років були розповсюджені конгломерати, які об'єднували різні фірми, пов'язані між собою лише фінансовим керівництвом, то з початку 70-х років їх створення припинилося. Індивідуалізація процесу праці внаслідок широкого впровадження ЕОМ на виробництві зміцнила позиції дрібного та середнього бізнесу в нових галузях економіки.

Мікроелектроніка підвищила рентабельність дрібносерійного виробництва, внаслідок чого зменшується концентрація виробництва. Зростання дрібного бізнесу - загальносвітова тенденція. Різновидом дрібного бізнесу стали інноваційні венчурні фірми, інвесторами яких є впливові комерційні банки, пенсійні фонди монополістичних гігантів, великі страхові агенції.

Створення галузей на новій технічній та технологічній основі почалося в середині 70-х років, після світової економічної кризи 1973-1975 рр. На цьому етапі змінюється механізм державного регулювання; центр ваги з методів прямого регулювання переміщується на непрямі - через фінансово-кредитну систему.

Уряди провідних країн взяли курс на обмеження економічних функцій держави та вільний розвиток ринкових зв'язків. Тому у 80-х роках у всіх провідних країнах відбувається приватизація, тобто продаж приватним особам підприємств, які знаходяться у державній власності. В свою чергу процес дерегулювання веде до скорочення державних видатків, у зв'язку з чим знизилось й зростання витрат на соціальні потреби - охорону здоров'я, освіту, муніципальне житлове будівництво; скорочується також кількість осіб, які отримують допомогу.

Одночасно набирає розвитку «змішана економіка» - створення підприємств на основі вкладання капіталів приватних та державних.