9. Роль та значення оеср у системі світового господарства.

ОЕСР сьогодні об'єднує понад 30 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час глобалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція та Японія.

ОЕСР постійно розширює географічне поле своєї діяльності, встановлюючи прямі контакти з країнами, які не є членами цієї організації (зокрема з республіками колишнього СРСР). Ці контакти направлені на сприяння економічній інтеграції шляхом надання у розпорядження цих країн досвіду, набутого в ОЕСР, а також врахування знань та точок зору цих країн.

Після розпаду радянського блоку у 1989 році, ОЕСР започаткувала програму допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Приблизно в цей же час була започаткована структурована програма контактів з неєвропейськими країнами, економіка яких почала динамічно розвиватися. В Азії це - Гонконг, Китай, Малайзія, Сінгапур, Таїланд. В Латинській Америці - Аргентина, Бразилія, Чилі.

У 1998 році в рамках ОЕСР був створений Центр по співробітництву з країнами не членами цієї організації. Центр здійснює 2 типи програм. Один з них присвячений конкретним темам, наприклад, обміни, інвестиції, податки, охорона навколишнього середовища і об'єднує країни-члени та не члени ОЕСР. Інший має відношення тільки до однієї з країн, яка не є членом ОЕСР, чи до специфічного регіону. Найбільш важливими на сьогодні в Центрі є програми з Росією, Китаєм та країнами Балтійського регіону.

ОЕСР фінансується країнами-членами цієї організації. Внесок кожної з країн в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує "вагу економіки" цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які формують 25% бюджету цієї організації, за ними йде Японія.

Усі країни ОЕСР, по-третє, велику увагу приділяють розвиткові науки й техніки, впровадженню нових технологій в усі сфери соціально-економічного розвитку, оскільки в 90-ті роки саме цей чинник є головним у забезпеченні національної конкурентоспроможності та підвищенні ефективності виробництва.

10. Економічний потенціал та динаміка зростання провідних країн світу.

Ознаки країн-лідерів. Ці країни мають досить високий рівень економічного розвитку, а за виробництвом ВВП на душу населення вони майже у 5 разів перевищують середньосвітовий рівень. За останні сорок років розбіжність у цьому найважливішому макроекономічному показникові не тільки не зменшилася, а й навпаки — суттєво зросла (у 1962 р. подібна пропорція становила 3,6 раза). Посилення дивергенції (розбіжності) між провідними державами світу наприкінці ХХ ст. було зумовлено дією інших домінант соціально-економіч¬ного розвитку постіндустріальних країн, ніж тих, що вважалися визначальними у середині минулого століття. Визначальну роль при цьому відіграла глобалізація світового господарства, яка суттєво змінила розстановку сил у новій моделі розвитку людства 1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва,і передусім промисловості, для якої ще у 1960—1970-ті рр. був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виняток — Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що ґрунтуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау). Це сприяло розвиткові електроніки, інформатики, біотехнологій, новітніх підгалузей хімії тощо.

2. Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому становить 3—8 % (у США — 2,9 %), приблизно такі самі показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу в неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайнято понад 50 % сукупної робочої сили (як правило, 60—70 %). До сервісного сектору відносять транспорт, зв’язок, торгівлю та обслуговування, фінансову систему, освіту, науку, культуру, охорону здоров’я, спорт, туризм. Саме ця галузь зумовила нову назву країн цієї групи — постіндустріальні, тобто такі, де у структурах ВВП та трудових ресурсів домі¬нують сервісні галузі

4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік.

5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій.

6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності. Понад 90 % усіх ТНК мають свої штаб-квартири у розвинутих країнах, близько 8 % — у країнах, що розвиваються, і менш ніж 2 % — у постсоціалістичних державах. Наприкінці 1990-х рр. їх налічувалося близько 53 тис. з більш як 450 тис. зарубіжних філій. Деякі з ТНК майже повністю переключили

свою діяльність на світові ринки.

7.Перехід до інформаційного суспільства. В останні двадцять років інформація стала важливим ресурсом та чинником суспільного розвитку. А тому в наш час у країнах-лідерах завершується формування єдиного світового інформаційного простору — принципово нової реальності, що відкриває значні перспективи для людства.

8. Високі соціальні стандарти. Вони передбачають: а) досить високу заробітну плату,

б) зниження рівня бідності в) підвищення якості соціальних послуг: допомога безробітним.